Розділ іі. Диско танець та створення танцювальної комбінації

2.1 Історія та причини виникнення танців Диско

Диско з'явилось в 1974 році. Після завершення рок-революції світ зрозумів, що музику можна не тільки слухати, а під неї можна просто танцювати. Диско музика ділиться на два потужних клани – американське та європейське диско. Фундамент американського диско – фанк (Джеймс Браун, «Темптейшнз» ) Європейське диско – це електронна музика. Класики європейського диско – Boney M., Bee Gees, Arabesque, АBBА та Джорджо Мородера, завдяки якому піднялася на вершину популярності диско-ікона Donna Summer із хітом «Hot Stuff» [3, арк. 1].

До диско практично не акцентувався ритм, в диско-музиці ритму стали приділяти більше уваги, ніж вокалу та інструментальним соло. Велике значення відігравала аранжуванні. Без неї не міг з'явитись ні один диско-хіт. Ці принципи збереглись в поп-музиці дотепер. З диско почалось масове використання електронних музичних інструментів: синтезаторів, секвенсорів. В диско це основні інструменти.

Музика диско еволюціонувала в електро-поп. На хвилі диско і попу піднялись такі музичні монстри, як Джексон і Мадонна. Стиль Мадонни, який приніс їй шалену популярність, це синтез диско і панку. Сексуальність диско: топи, слакси, екстравагантні наряди сполучались з агресивним панком: чоловічі чоботи, шкіряна куртка. Стиль Мадонни підхопили не тільки домогосподарки, а і такі знаменитості, як принцеса Монако Стефанія.

Диско танці з'явились в середині 70-х років. їхня простота, легкість навчання, дивна бадьорість – усе це створило таку популярність, яка актуальна і по сьогоднішній день. Мелодія «Танцюй хастл – Do hustle» вийшла в світ після показу знаменитого фільму «Лихоманка в суботу ввечері». Зірка Голівуду Джон Траволта, популярна група Bee Gees, проста і мелодійна музика піднесли диско-ритми і танці на вершину популярності. Миготливе світло, дзеркальні стіни, пульсуючі ритми, висока мода і багато чого іншого зробили диско танець найбільш бажаним у всьому світі [3, арк. 1].

Стрімке поширення нового стилю призвело до виникнення диско-клубів. Завдяки диму, піротехніці, підсвітці, миготінню різнокольорових ліхтариків і блискіток вони нагадували естрадну сцену. Центр просторого танцполу прикрашала диско-куля, яка була незамінним символом кожної дискотеки.

Порівняно з Америкою в СРСР усе було скромніше. Перед початком дійства потрібно було вислухати спеціально підготовлену лекцію, лише потім вмикали музику. Наслідувати західний стиль вважалося неприпустимим.

Тому молоді проявляла всю свою винахідливість та пристосованість до жорстких правил уряду. Багато дискотек мали чудові «родзинки». Наприклад, були театральні колективи, які розігрували цілі музично-драматичні композиції. Усередині подібних груп було до 7-8 напрямків: хтось знімав кіно, підбирав слайди, інші комбінували записи, була також група ведучих. Збиралися величезні творчі молодіжні колективи, і їх програми були самостійними творами мистецтва. Інше питання, на якому рівні все це робилося.

На початку 70-х роках мода на диско стиль розгорілась і в Америці. Перший диско-клуб Studio 54 виник у Нью-Йорку й відразу завоював популярність. Тренд невдовзі перейняли Європа й Азія. У престижних клубах зірки здебільшого виступали особисто. Той, хто не мав змоги насолодитися оригінальним виконанням улюблених хітів, витанцьовував під ритмічні мелодії платівок [3, арк. 1].

Популярність дискотек набрала небаченого оберту. На фоні заборон Радянського Союзу, Америка була відкрита до скандалів, з чуток один такий випадок тільки розбурхав цікавість до стилю диско. У Нью-Йорку, на Манхеттені, була одна з таких знаменитих дискотек. Одного разу син президента Кеннеді приїхав туди, а його не впізнали й не дали увійти. Вибухнув скандал. Піар хід власника клубу був грандіозним, він заявив що його дискотека настільки популярна що навіть син Кенеді не може туди потрапити. Ця подія ще більше стимулювала ажіотаж. Бажання побувати на дискотеці вимагало неабиякої винахідливості. Грандіозний абсурд: дискотека починається, а в залі нікого немає – в чому справа? Виявилося, біля каси зібрався величезний натовп. І ті, хто вже взяв квитки, не могли вибратися з маси в кілька тисяч чоловік, яка напирала на них ззаду. Але справжні заворушення почалися, коли найспритніші приставили драбину до «шайби» з іншого боку і дісталися до каси дахом, зістрибнувши прямо на голови тим, хто був внизу. Отримавши жаданий шматочок паперу – квиток, вони вже не могли вилізти. Абсурдна ситуація: зовні реве натовп охочих увійти, а всередині приміщення нікого немає, тому що ті, хто взяв квитки, не можуть вибратися з величезного збіговиська людей. 2 відділення міліції в повному складі, приблизно 50 чоловік кожне, змушені були приїхати, щоб вирішити проблему, збудувавши народ у чергу. Такий неймовірний успіх здобула дискотека [3, арк. 1]

Хастл – американський танець, що процвітав в епоху безроздільного панування стилю диско. Однак згодом цей танець ввібрав у себе усе багато різноманітних рухів і елементів з інших парних танців.

В Європі цей напрямок відомий як disco-fox (у Німеччині) і disco-swing (у Швейцарії), а в Америці як disco-hustle. В перекладі з англійської мови "hustle" означає метушню, штовханину; інше значення слова – енергія, скажена діяльність [4, арк. 1].

Крім специфічної атмосфери також існував дрес код, або дискотечний етикет. У Радянському Союзі танці, які вже потім стали називати дискотеками, проводилися в Будинках культури й у так званих «клітках». Заправляв цим шаленим дійством диск-жокей.

Тоді за молоддю завжди пильно спостерігали представники комсомольських і студентських організацій, а отже були й певні правила поведінки під час танців, яких усі мусили дотримуватися.

Усі музичні композиції узгоджувалися з керівництвом, бо використання зарубіжних хітів не схвалювали. Створювалися навіть спеціальні «чорні списки». Ідеологія понад усе! Але диск-жокеї на прохання невгамовної публіки таки примудрялися вмикати заборонену музику, за що їх часто відправляли до ректора.

Танцівникам також було не солодко, бо правила для них були не менш строгими:заборонялося приходити у спортивному або робочому одязі, танцювати потрібно правильно чітко ( однаково добре як правою так і лівою ногою), також потрібно зберігати дистанцію між партнерами в 3 сантиметра, в разі порушення дівчина може висловити своє невдоволення і вимагати пояснень, курити сміятись і голосно розмовляти можна у тільки у спеціально відведених місцях.[4, арк. 1]

Зовнішній вигляд є важливим для виконавця. Цим правилом не нехтували і танцівники диско. До створення образу підходили з особливою відповідальністю і неймовірною фантазією. Для того, щоб відвідувати клуби, потрібно було відповідно одягатися. Стиль тодішніх дискоманів став міксом непоєднуваних речей. Джинси-кльош, яскраві колготи й шорти з контрастними блузами, топами й туніками – відмінна комбінація для «королеви дискотек». Але в Радянському Cоюзі та на Сході джинсовий одяг з’явився набагато пізніше. Вважалося, що такі речі, як і зарубіжна музика, негативно впливають на молодь і спотворюють її ідеологічні орієнтири.

Чоловічі образи були не менш екстравагантними – просторі кольорові блузи в парі із кльошними брюками стали хітовими.

Сліпучий блиск одягу дозволяв відчути себе справжньою зіркою танцполу. Тому поліестер, лайкра та люрекс стали ключовими в образах модників. Унісекс був спровокований запозиченням чоловіками елементів жіночого стилю: облягаючі зверху брюки, блузи з різноманітними принтами. І навпаки – широкі чоловічі сорочки, що звабливо виглядали на дівчатах. Під час розквіту епохи диско популярними стають «банани» – жіночі брюки, розширені на бедрах й завужені внизу.

Перший парний танець у стилі диско що набрав популярності – Хастл.

Найбільшої популярності набув в Америці.

Хастл дуже популярний в Америці і навіть став частиною системи навчання (його викладають у деяких школах і коледжах, (у тому числі в Єльскому університеті). Іноді можна зустріти суперечливу інформацію про те, де саме з'явився хастл першим - у Європі чи Америці. Однак, точно відомо, що довгий час цей вид парного танцю розвивався на двох континентах самостійно і майже незалежно, хоча згодом ці напрямки злилися в одному танці. Хастл увібрав у себе рухи з різних танцювальних напрямків у тому числі з рок-н-ролу, бугі-вугі, сальси, меренге, що виконуються під модні сучасні мелодії. Важливо відзначити, що першою, об'єднуючою і довгий час незмінною базою хастла був принцип «парного танцю під диско- музику».

У СРСР хастл з'явився десь на рубежі 70-х і 80-х років. Щось було привезено через кордон іноземцями і виїзними щасливчиками, багато чого було придумано самостійно і привнесене з інших улюблених танців.

Нова хвиля почалася десь у середині 90-х років разом з утворенням нових клубів і студій і продовжується дотепер [4, с. 1].