4.Принципи, закономірності, критерії та фактори психічного розвитку.

Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлюються виникненням у індивіда нових потреб, змінами взаємин з оточуючими людьми, появою нового статусу в суспільстві. Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами соціуму.Однак, зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку індивіда тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення протилежних тенденцій психіки самої людини. Внутрішні суперечності спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв'язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових.

Принципи психічного розвитку

Під принципом розуміється правило, яке визначає, в нашому випадку, розвиток психіки. Виділяють три основних принципи психічного розвитку.

1) Принцип сталої динамічної нерівноваги як джерело розвитку систем.

Коли існує сторона протиріччя, умови, що вимагають пристосування, ситуації вибору, наявність слаборозвиненої функції і т.п., тоді йде рух у бік вдосконалення, корекції, створення нового в психіці людини,.Таким чином, існуюча нерівновага дає джерело розвитку систем організму. При цьому нерівновага має динаміку, тобто вона постійно з'являється після деякого затишшя у розвитку і проявляється через виникнення протиріч розвитку. 2) принцип взаємодії тенденцій до збереження і зміни (спадковості-мінливості) як умова розвитку системи. Він говорить, що людина має тенденцію до збереження наявного через спадковість (що закладено в генотипі), яка передає без спотворень інформацію з покоління в покоління. Але також людина містить в собі тенденцію до зміни через постійне пристосування до середовища проживання. Причому протилежність таких тенденцій не заважає повноцінному психічному розвитку, а навпаки сприяє йому.

3) Принцип диференціації та інтеграції, який виступає в якості критерію розвитку структури психіки.

Згідно з ним, розвиток йде від «стану відносної глобальності ... до станів великої диференційованості та ієрархічної інтеграції ...». У розвитку психіки постійно відбувається ускладнення та відгалуження (диференціація) психічних функцій і властивостей, а при реалізації та довільному підключенні - їх об'єднання і взаємозв'язок (інтеграція).

Психічний розвиток відзначається такими закономірностями:

-         гетерохронність: нерівномірний, хвилеподібний характер розвитку окремих психічних процесів особистості. Для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Це періоди – сенситивні.

-         асинхронність: різні психічні функції мають різні сенситивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

-         диференціація та інтеграція психічних процесів. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки шляхом накопичення новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом – наочно-дійове мислення і уява. Інтеграція – зміцнення та розширення зв’язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага, пам’ять, управління емоціями.

-         зміна співвідношення детермінант психічного розвитку.

-         пластичність: здатність психіки до змін, яка з віком знижується. Так, дитина до 2-3х років може оволодіти будь-якою мовою незалежно від соціального оточення, від раси, національності. Але у шкільному віці засвоєння нової мови значно ускладнюється. Пластичність виявляється також у компенсації певних недоліків одних властивостей посиленим розвитком інших. Наприклад, послаблені зір чи слух спричиняють посилення дотику, нюху.

-         стадіальність: вікові етапи розвитку мають певну послідовність і взаємопов’язані. 

 Виокремлюють основні фактори (провідні детермінанти) розвитку людини:

1)спадковість – індивідуальні властивості організму (задатки, особливості функціонування організму, обмін речовин).

2)середовище – суспільні, матеріальні, духовні умови існування людини. Впливає на розвиток соціальних властивостей особистості.

3) активність – діяльний стан організму, фактор взаємодії спадковості і середовища. Впливає на розвиток індивідуальних і соціальних властивостей особистості на основі засвоєних нею цінностей, моральних норм поведінки.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л. С. Виготський)