Розташування[ред. • ред. Код]

Гуцульщина

Селище Ясіня.

На горі Петрос.

Музей народної архітектури та побуту в Києві, гуцульська ґражда із смт Верховина

Церква в Криворівні (1719 p.)

Гуцульщина розташована в південно-східній частині Українських Карпат. Займає частину Галичини, Буковини,Закарпаття, в сточищі річок Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.

Південні та північні межі Гуцульщини утворюють перші вищі хребти й різко звужені долини річок. Південна межа проходить вододільними хребтами Ґорґанів, через Свидівець, Гуцульські Альпи і північні схили Чивчинських гір; північна етнографічна межа пролягає лінією Зелена — Делятин — Яблунів — Пістинь — Косів — Кути (Косівський район) — Вижниця, іноді межі Гуцульщини ширять аж до Коломиї, Надвірної, Солотвина й Монастирчан; на південному заході гуцули заселяють усю долину Тиси на північ та південь від Рахова; східна межа Гуцульщини — лінія Вижниця — Берегомет — Мигове — Банилів-Підгірний. Кілька гуцульських сіл (село Поляни та його околиці) є і на румунській Мармарощині.

Історія[ред. • ред. Код]

Гуцульщина до 1770 р. входила до складу Османської імперії, Молдовського князівства, Речі Посполитої, Угорського королівства; згодом до Австрійської імперії й Угорщини; 1920—1939 рр. до Королівства Румунія, Польської республіки й Чехословацької Республікі. Незважаючи на штучне адміністративне управління гуцули віками творили старозвичаєві порядки, гірські умови, побут, волоське пастуше право, полонинське тваринництво, спільну матеріальну й духовну культуру, говірки. Взаємообмінові поміж гуцулами сприяло розташування у глибині гір, далеко від шляхів сполучення. Тепер уся Гуцульщина, за винятком 8 сіл на румунській Буковині та кількох сіл на Мармарошині, лежить в Україні.

Перші історичні відомості про Гуцульщину з'явилися в польських джерелах 14-го — початку 15 ст.; 1424 р. — перша згадка про Жаб'є; історичні дані про населення скупі, очевидно, на Гуцульщині довго не було панщини, тільки оплата грішми й натурою для відкупу від сусідніх володарів.

У середині 17 — 18 ст. у всій Гуцульщині діяли ватаги опришків (найвідоміший Олекса Довбуш); супроти панщини були скеровані повстання 1840-х, які очолив на буковинській Гуцульщині Лук'ян Кобилиця. Найважливішими виявами національно-громадського життя Гуцульщини були організація Української радикальної партії на початку 20 століття й Січі Кирила Трильовського, бої Українських Січових Стрільців 1914—1915 рр, активна участь у визвольних змаганнях 1918—1920 рр.