18. Методика опрацювання байки в початкових класах.

Байка - це алегорична розповідь повчального характеру, художній твір, який, малюючи життя тварин, птахів, риб, засуджує вчинки, що трапляються в людей. Ця умовність стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Байка складається з двох частин: 1) зображення подій чи розповіді про них і 2) повчання (мораль), яке містить у собі поради. В початкових класах вивчаються переважно байки віршованого характеру.

У роботі над байкою дотримуємось певних вимог. Перед роботою над байкою вчитель розповідає про птахів або тварин, згадують, які повадки в них. Мета таких бесід - відповідно настроїти дітей на сприймання тексту. Умовність байки стає зрозумілою, коли учні перечитують мораль.

Робота над байкою включає такі компоненти: 1) сприйняття конкретного змісту; 2) усвідомлення композиції; 3) з’ясування характерних рис дійових осіб, мотивів їх поведінки; 4) визначення головної думки байки; 5) розкриття алегорії; 6) аналіз моралі. Якщо брати до уваги таку послідовність роботи, то урок, на якому вивчають байку, може мати таку структуру:

Методика опрацювання байки:

І. Підготовча робота:

1) Розповідь вчителя про автора. 2)Вікторина за матеріалами байок. 3)Бесіда про тварин - дійових осіб ( малюнки чижа і голуба). 4) Словникова робота - пояснюємо 1- 2 слова, бо нерозуміння їх ускладнює усвідомлення тексту ( сільце - петля для ловлі пташок та мілких тварин).

ІІ. Читання байки вчителем (або прослуховування запису з фонохрестоматії, перегляд діафільму).

ІІІ. Бесіда емоційно-оціночного характеру.

- Про кого і що ви прочитали? Як ви ставитесь до дійових осіб?

ІV. Аналіз фактичного змісту байки.

VI) Читання байки в особах ( за ролями).

Висновок.

19.. Вивчення розділу «Мова і мовлення».

Мова й мовлення – це новий розділ у курсі української мови в початкових класах. Введення його до програм та підручників дасть можливість учням дійти висновку, що мовлення – це діяльність, сукупність практичних умінь людини, які формуються в процесі спілкування, це сам процес спілкування, а мова – це засіб спілкування, знакова система, яка використовується в мовленні

Усне й писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування, втілення її системи під час комунікативної діяльності. Усне мовлення ,писемне мовлення – вторинна форма існування мови, фіксується на папері. Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування, суттю комунікативної спрямованості навчання рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням.

Мовленнєві уміння – це здатність мовця виконувати мовленнєві дії відповідно до комунікативних умов і мети спілкування. Мовленнєві уміння тісно пов’язані з навичками, що являють собою способи реалізації комунікативних дій. Комунікативні уміння й навички формуються під час роботи над усним і писемним мовленням і вдосконалюються на основі знань граматичної і стилістичної основ мови.

Мета розділу – включити роботу над учнівським мовленням у сферу навчальної діяльності на уроці, дати учням елементарні відомості про усне й писемне мовлення, сформувати в них комунікативні уміння, необхідні для побудови власних висловлювань, та уміння спілкування, планувати своє мовлення, контролювати правильність сказаного та усувати припущені помилки.

Під час опрацювання розділу “Мова й мовлення” особлива увага приділяється виробленню в учнів навичок культури мовлення і культури спілкування. У другому класі на вивчення цього розділу відводиться 10 год., у 3-му – 8 год., у 4-му – 5 год.. В усіх класах відводиться 1 година на два тижні на розвиток зв’язного мовлення, усного й писемного.

Основні, обов’язкові принципи навчання під час вивчення розділу “Мова й мовлення”: 1) випереджувальний розвиток навичок усного мовлення, 2) комплексний підхід до вивчення слова на уроці, 3) єдність роботи з мови й мовлення, тобто інтеграція навчальної діяльності.