13. Державні гарантії та умови їх надання

Державна гарантія – це зобов'язання держави (в особі уряду) повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у разі невиконання позичальником зобов'язань за одержаними позиками. Гарантії надаються органам місцевої влади (АР Крим, місцевим громадам та ін.) та суб'єктам підприємницької діяльності. Надання державних гарантій за кредитами суттєво зменшує кредитний ризик, що супроводжується зниженням процентних ставок за кредитами. Але поряд з цим, механізм надання державних гарантій має бути виваженим, оскільки неповернення позичальником позик призводить до витрачання коштів державного бюджету. Формою надання державних гарантій є поручительство – зобов'язання виконати передбачені платежі в разі невиконання їх позичальником (частково або в повному обсязі).

Надані державою гарантії можуть бути внутрішніми та зовнішніми. Внутрішні гарантії – це гарантії уряду перед резидентами країни. Зовнішні гаранти – перед нерезидентами. У разі невиконання боржником своїх кредитних зобов'язань гарантія уряду, по суті, перетворюється на дотацію підприємства. За наявності гарантій нерезидентам такі дотації надаються у ВКВ, що зумовлює зростання державного зовнішнього боргу. До того ж, внаслідок функціонування бюрократичного механізму надання державних гарантій, далеко не завжди вони використовуються з метою фінансування найбільш перспективних проектів

Схема надання держ.гарантій.

14. Типи і види фінансової політики держави.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

I. Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного ре­гламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три ти­пи фінансової політики:

1) Політика жорсткої регламентаціїозначає, що держава регулює переважну частину фінансових відносин. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централі­зації ВВП.Такий тип має місце в умовах планової економіки або в умовах обмеженості фінансових ресурсів.

2)Політика помірної регламентації.Така політика означає законодавче регулювання фінансових відносин в їх обмеженій частині, а саме, як правило, регламентуються відносини з державою, деякі аспекти функціонування кредитного, валютного і фондового ринку. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб.

3)Політика мінімальних обмеженьспрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької дія­льності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна час­тина фінансових відносин за таких умов регламентується на до­говірних засадах між окремими суб'єктами.

II. Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фін.політика, розрізняють такі її види:

1)Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільних цінах.

Розрізняють:а) політика стабілізацій після економвчної кризи; б) політику стабілізації в період економічного зростання.

2)Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для даної країни рівня ВВП з урахуванням економічного потенціалу країни. Вона спрямована на збільшення обсягу фін.ресурсів. При цій політиці проводять такі заходи:

зростання обсягів держаних видатків

зменшення податкового тиску через зниження рівня оподаткуваня

проведення політики «дешевих грошей», що базується на низьких відсоткових ставках за кредитні ресурси.

3)Політика стримування ділової активності, яка використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання циклу надвиробництва і недопущення «перегріву» економіки. При реалізації даного виду політики проводять:

скорочення обсягів державних видатків

підвищення рівня оподаткування

проведення політики «дорогих грошей»

III.Залежно від тривалості періоду на який розробляється фін.політика розрізняють фінансову стратегію та фінансову тактику.

Фінансова стратегіядовгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою.

Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані

IV Залежно від рівня реалізації розрізняють – фін політику держави (макрорівень); фін політику суб'єктів гос-ння(мікрорівень); фін політику міжнар організацій та фін інституцій(міжнар рівень).

VЗа х-ром реалізації фін політика поділяється на дискреційну(держава здійснює певні заходи направлені нва реалі-цію фін стратегії і тактики) і недискреційну(використання певних фін інструментів – вмонтованих стабілізаторів, що автома-но регулюють ситуацію в економіці).