48. Неокласицизм кінця 19 ст.

У другій половині ХІХ ст. в економічній науці розвиваються неокласичні напрями. У Великобританії з'являється, так звана, Кембриджська школа, на чолі якої стає Альфред Маршалл (1842-1924). Слід зазначити, що А. Маршалл поєднав теоретичні положення англійської класичної політекономії А. Смита, Д. Рикардо, Дж. С. Мілля (1806-1873) з ідеями маржиналізму. Як зазначається в літературі, у другій половині ХІХ ст. спостерігається процес певного "примирення" конфронтуючих теорій. Так само, як і класики англійської політекономії, предметом дослідження А. Маршалл вважав діяльність людей у сфері матеріального виробництва. Фактично він змінив назву науки "політична економія", що поширюється після того як французький меркантиліст А. Монкретьєн у 1615 р. опублікував свій "Трактат з політичної економії". Як стверджує А. Маршалл, політична економія, або економічна наука - Economics, займається дослідженням життєдіяльності людського суспільства і вивчає ту сферу індивідуального й суспільного розвитку, яка пов' язана зі створенням і використанням матеріальних благ. Після А. Маршалла до економічної літератури входить нова назва науки - Економікс.

Видатним представником неокласицизму був Артур Сесіль Пігу (1877-1959), учень А. Маршалла, який зробив істотний внесок у розвиток фінансової науки. А. С. Пігу є одним із засновників теорії добробуту. У своїй роботі "Політична економія добробуту" А. Пігу досліджує широке коло економічних і фінансових проблем з метою знаходження шляхів до поліпшення життя людей. Він зазначав, що соціальний ентузіазм, що повстає проти злиденності брудних вулиць і безрадісного існування знедолених людей, є початком економічної науки. У своєму дослідженні А. Пігу розглядає економічну, соціальну й фіскальну політику в аспекті розподілу національного доходу як у короткостроковому, так і в довгостроковому плані.

49. Основні функції страхування

1.2.1. Захисна функція страхування Страхування призначене виконувати такі захисні функції щодо осіб, які є споживачами страхових послуг (страхувальника, застрахованої особи або потерпілої особи): 1. Забезпечення фінансового захисту страхувальника (застрахованої особи або потерпілої особи) від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків, котрі сталися через деякі випадкові події, що називаються страховими ризиками. 2. Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника (застрахованої чи потерпілої особи) шляхом гарантованого виконання умов щодо терміну та обсягу виплати страхової компенсації від страховика. Так, чим менше часу страхувальник (застрахована чи потерпіла особа) перебуває в стані некомпенсованої шкоди, тим істотніше скорочуються майбутні втрати, що неминуче спричиняються заподіяною йому шкодою. А це, насамперед, знижує загальний рівень можливих збитків (шкод, втрат) і стабілізує соціально-економічні відносини у суспільстві. 3. Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування (виконання функції страхового адвоката із захисту прав, які визначаються обсягом застрахованих майнових інтересів страхувальника). При здійсненні захисної функції, зазвичай, окрім страхування (передавання відповідальності за наслідки реалізації ризику на іншу особу – страховика) можливе управління ризиками для зменшення ймовірності реалізації ризику і обсягу завданої внаслідок цього шкоди такими заходами, як превенція (попереджування) або репресія (заглушення) ризиків, що наведені на рис.1.1. Однак до обсягу страхових зобов’язань, що приймаються на себе страховиком, ці заходи не включаються, як правило. 1.2.2. Нагромаджувальна функція страхування Захисна функція страхування здійснюється через його нагромаджувальне призначення (нагромаджування капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для наступних виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнтами. Нагромаджувальне призначення може бути реалізовано у вигляді: • накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи, про страхування якої укладено певне страхове зобов’язання, і яке реалізується у вигляді створення персоніфікованого страхового фонду, що належить до складу загального страхового фонду, необхідного для виконання страхових зобов’язань перед цією особою (наприклад, при довгостроковому нагромаджувальному страхуванні життя); • накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами). 1.2.3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки.