22. Регулювання міжбюджетних відносин шляхом використання міжбюджетних трансфертів.

Регулювання міжбюджетних відносин — це щорічний плановий перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ре­сурсів між ланками бюджетної системи з метою збалансування усіх бюджетів за обсягом, необхідним для виконання місцевими органами своїх функцій. Регулювання міжбюджетних відносин здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.

Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин поляга­ють у наступному:

а) досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів;

б) забезпечення відповідності у надходженні доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів;

в) створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів;

г) узгодження та ув´язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів;

д) забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на од­ного жителя кожного населеного пункту.

Самостійність усіх бюджетів забезпечується закріпленими за ни­ми відповідними джерелами доходів. Обсяг закріплених доходів без­посередньо пов´язаний з економікою кожної адміністративно-тери­торіальної одиниці. Отримання закріплених доходів кожним бюджетом здебільшого гарантує покриття лише частини його ви­датків. Розрив у доходах, як різниця між обсягом видатків і обсягом закріплених доходів, покривається при затвердженні бюджетів за ра­хунок міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти — це фінансові ресурси, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету в інший. Розрізняють такі їх види: дотація вирівнювання, субвенція, субсидія.

Субвенція — це форма фінансової допомоги, що надається в абсо­лютній сумі грошових коштів. Вона виділяється з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня і має виключно цільове призначен­ня для здійснення фінансування певного заходу та підлягає повернен­ню у випадку порушення її цільового використання. Субвенція здебільшого зумовлюється необхідністю балансування бюджету.

Дотація — це певна сума грошових коштів, що виділяється з бюд­жету вищого рівня для бюджету нижчого рівня на безповоротній ос­нові з метою покриття бюджетного дефіциту.

Субсидія — це виділення певної суми грошових коштів з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня у формі допомоги з метою проведення певного заходу. Кошти субсидії підлягають поверненню у випадку порушення цільового використання. Субсидія здебільшого не пов´язується з балансуванням бюджету.

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автоном­ною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпе­чення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та за­конами України.

23. Дефіцит державного бюджету і джерела його фінансування.

Метою бюджетної політики держави є забезпечення балансу між доходами і видатками державного бюджету. Однак таке збалансування здійснюється не щороку. В окремі роки видатки державного бюджету можуть перевищити надходження до нього, виникає дефіцит.

Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами. Це фінансове явище, з яким стикаються багато країн світу.

Конкретними особливостями розвитку економіки України,що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне І недостатньо ефективне проведення структурних перетворень;

- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

- недосконалий механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

- невідповідність структури бюджетних видатків наявним фінансовим можливостям держави.

Безумовно, бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на підставі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу.

Проблема подолання дефіциту бюджету є однією з важливих фінансових проблем, причому принципове значення для функціонування економіки має не стільки розмір бюджетного дефіциту, скільки вибір джерел його фінансування.

Згідно з Бюджетним кодексом України джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, тобто операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, АР Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і можливостей для зростання доходів та скорочення видатків бюджету. Державний борг як категорія ринкової економіки

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави.

Бюджетний кодекс України визначає державний борг (борг АР Крим чи борг місцевого самоврядування) як загальну суму заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включає боргові зобов'язання держави (АР Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу характерне для усіх країн як з розвиненими ринковими відносинами, так і з перехідною економікою. Більшість країн з розвиненою економікою мають державний борг, але це не стало причиною дестабілізації їх економіки, тому що здійснюється серйозний контроль над розмірами державних позик і чітко визначаються методи їх покриття. Державний борг - явище, похідне від дефіциту державного бюджету. У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого - зростання державного бюджету потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує бюджетний дефіцит.