17. Визначити зміст та структуру внутрішнього державного боргу.

Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим фактором для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, проводити його реструктуризацію. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаннями є вкладами в національну економіку, а не спричинюють відтік капіталу за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучати додаткові фінансові ресурси з метою фінансування програм, які неможливо забезпечити за рахунок внутрішніх джерел.

Отже, внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними їх урядом. [9, с. 256].

Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України» до державного внутрішнього боргу належать строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу боргу входять позики уряду, а також кредити, одержані за безумовними гарантіями уряду. Державний борг складається із заборгованості попередніх років та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість містить також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною. До внутрішнього державного боргу належать всі боргові зобов'язання держави, враховуючи адміністративно-управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, що виникають внаслідок залучення коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язань з виплати державних пенсій. Він складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду, та формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов’язань. Характер та умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

Внутрішній борг можна умовно поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інших позиках та зобов'язаннях. До ринкових інструментів можна віднести облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), облігації внутрішньої державної ощадної позики (ОВДОП) та казначейських векселів. Типовим прикладом неринкових інструментів державного внутрішнього боргу є заборгованість уряду Національному банку України. Сюди входить також заборгованість, що створилась в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадянам України чи інших державних боргових сертифікатів, що в свій час були розміщені серед населення. Так, державний внутрішній борг України в своїй структурі відображає заборгованість Уряду України і має таку структуру:

. Заборгованість перед юридичними особами:

сума заборгованості за внутрішніми позиками.

. Заборгованість перед банківськими установами:

заборгованість перед Національним банком України;

за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

за іншими позиками та зобов’язаннями;

за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

заборгованість перед іншими банками.

. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позиками, віднесена на державний борг.