6. Дроп-ін-центри для чсч

Організація та робота дроп-ін-центрів для ЧСЧ в багатьох країнах світу ускладнюється укоріненою в громадській думці гомофобією та криміналізацією одностатевих стосунків серед чоловіків з боку держави. За даними amfAR (2008), у 86 країнах світу такі стосунки вважаються кримінальним злочином. У 21 країні статевий зв’язок між чоловіками карається тюремним ув’язненням терміном від 10 років і більше, а в 7 країнах він карається смертю.

Що стосується громадської думки стосовно гомосексуалізму і ставлення до ЧСЧ у різних країнах світу, то це питання серед інших вивчали впродовж 1995-2001 рр. спеціалісти з Інституту соціальних досліджень у США. Виявилося, що в західних демократіях рівень толерантності до цієї меншини значно вищий ніж у країнах Сходу (53% позитивно налаштованих респондентів на Заході порівняно з 12% на Сході). У країнах з низьким, на думку американських спеціалістів, рівнем демократії, напр., в Єгипті та Бангладеш, 99% населення засуджують ЧСЧ, в Ірані—94%, в Китаї—92%. Водночас у Німеччині противників секс-меншин приблизно 19%, у Великій Британії—25%, у США—32%.³⁹

У Східній та Центральній Європі профілактика ВІЛ серед ЧСЧ, як вказує Wright (2005), ускладнюється тим, що на початку епідемії СНІДу ці країни не мали чітко сформованої субкультури ґеїв з розвинутою мережею зв’язків та інфраструктури. І таку субкультуру неможливо створити лише на засадах необхідності забезпечення профілактичних заходів. Але вона вже інституційно почала кристалізуватися в русі за права лесбійок, ґеїв, бісексуалів і трансґендерних осіб у багатьох країнах колишнього соціалістичного табору, незважаючи на тиск і подекуди справжні репресії, інспіровані правлячою верхівкою. Про це, зокрема, заявляв А.Вассон-Сімон, президент французької неурядової організації AIDES, у попередньому звіті про результати Європейського семінару з питань здоров’я ґеїв (European Gay Health Seminar), який проходив у Парижі в червні 2007 р.⁴⁰

Прикладом таких репресивних акцій з боку очільників молодих демократій може бути закриття всесвітньовідомого варшавського «андерґраундного» ґей-клубу з провокаційною назвою Le Madame (по вул. Козла, 12 в Старому місті) після п’ятиденної облоги та штурму поліцією у березні 2007 р.⁴¹ Завдяки цим діям міської влади Варшави, увага всієї Польщі була хіба вперше прикута до проблем сексуальних меншин, а моральну підтримку їм висловило багато місцевих діячів культури.

За таких умов, коли існування осередків ґей-культури є хитким і непевним, спеціалізовані дроп-ін-центри для ЧСЧ, які задовольняють потреби цієї категорії населення в добровільному консультуванні та тестуванні на ВІЛ, профілактиці та лікуванні ІПСШ, психологічній підтримці, можуть відіграти роль інформаційних осередків і фізичної бази для розбудови активної спільноти ЧСЧ.

З іншого боку, сприяння самоідентифікації та самоорганізації ЧСЧ не тільки дає їм змогу відкрито заявити про свої потреби та згуртовано відстоювати свої права (зокрема на одностатевий шлюб та усиновлення дітей), але й полегшує ВІЛ-сервісну роботу серед цієї здебільшого замкнутої категорії населення. Нагадаємо, що багато галузевих спеціалістів відзначають неабиякі труднощі з впровадженням західних моделей профілактики ВІЛ і зміни ризикованої сексуальної поведінки, напр., серед спільноти ЧСЧ в Азії.⁴² В основу західних моделей покладені пропаганда та закріплення безпечних поведінкових норм в спільноті, яка сама себе здатна підтримувати. Тим часом в Азії, де більшість фактичних ЧСЧ та бісексуалів не відносять себе до таких, ця чітко означена спільнота або відсутня, або знаходиться в процесі формування. Певну аналогію можна провести з Україною, де переважна більшість ЧСЧ «розсудливо» намагається не оприлюднювати свою тожсамість.

Таким чином, залучення до комплексних програм профілактики ВІЛ членів спільноти ЧСЧ є запорукою їхнього успіху. Ці програми мають не тільки вирішувати питання охорони здоров’я членів цільової групи (напр., поведінкові зміни, постійне користування кондомами та інші форми регулярної профілактики ВІЛ/ІПСШ), але й сприяти поліпшенню їхнього психологічного стану (напр., вихованню в них почуття самоповаги), а подекуди й соціального становища (напр., юридичні консультації, професійна освіта). Такі структурні фактори, як, напр., законодавча криміналізація добровільних негетеронормативних стосунків між людьми або потурання громадській нетерпимості до ЧСЧ з боку політичних, релігійних лідерів та діячів культури також не повинні залишатися без уваги працівників ВІЛ-сервісних програм.

Яскравим прикладом самоорганізації та успішних спроб створення позитивного іміджу ЧСЧ в місцевій громаді є діяльність НУО Iwag Dabaw в м. Давао на філіппінському острові Мінданао. Цю організацію створили в 1994 р. місцеві ЧСЧ з метою покращення свого соціально-економічного становища та пропаганди безпечного сексу серед представників своєї спільноти.

Через своє маргіналізоване становище багатьом ЧСЧ на Філіппінах важко отримати постійну роботу. Тому їм доводиться працювати в тіньовій економіці, підробляти в секс-бізнесі або в якості цирюльників, сутенерів тощо. Особливо це стосується так званих «парлоріста бакла»—фемінізованих ЧСЧ, які здебільшого підробляють в салонах краси та масажних кабінетах. Крім того, приблизно у 22% від загальної кількості випадків передача ВІЛ-інфекції на Філіппінах за останні 10 років відбувалася гомосексуальним шляхом.

Враховуючи великий авторитет католицької церкви на Філіппінах, Iwag Dabaw побудувала інформаційно-роз’яснювальну роботу з населенням та міською владою на взаємодії та підтримці архієпископа Давао монсеньйора Фернандо Капалли. Той підтримав проект організації та допоміг налагодити зв’язки з католицькою донорською інституцією Misereor у Німеччині, яка фінансово підтримує соціально-профілактичну програму Iwag Dabaw з 1997 р. Останнім часом кошти поступають також від німецької Католицької агенції допомоги в цілях розвитку (Katholische Zentralstelle für Entwicklungshilfe). Завдяки такій авторитетній підтримці організації вдалося налагодити дуже добрі стосунки з міською владою та поліцією, що стало запорукою більш толерантного ставлення консервативної та релігійної частини населення до «парлоріста бакла» та інших ЧСЧ.

Iwag Dabaw організує місцеву спільноту ЧСЧ та пропагує серед її представників здоровий триб життя, надає базові послуги з профілактики ВІЛ, інформує про їхні громадянські, соціальні та економічні права. Члени Iwag Dabaw навчають добровільних консультантів за принципом «рівний—рівному» для проведення ефективної аутріч-роботи. Працює невеличкий дроп-ін-центр, в якому збирається група підтримки, відвідувачам надаються медичні консультації, психологічна та соціальна допомога, розповсюджуються кондоми та лубриканти.

Інтеграція ЧСЧ в життя громади Давао відбувається шляхом організації різноманітних культурних заходів за участю ЧСЧ в дні місцевих свят, періодичних «недільників» з прибирання міських територій, регулярних днів безкоштовної стрижки для всіх бажаючих. Так, напр., у вересні 2008 р. в Давао з успіхом пройшов XIII щорічний ґей-фестиваль.

Ще одним успішним прикладом самоорганізації ЧСЧ є «Товариство блакитного діаманту» (Blue Diamond Society, або скорочено BDS) з Катманду—єдина організація сексуальних меншин у Непалі. Вона була заснована в 2001 р. 28-річним Сунітом Пантом, який відкрив для себе захоплюючий світ ЧСЧ ще під час отримання вищої освіти в Білорусі. Після повернення додому, в рідний Катманду, він продовжив це знайомство в затишних куточках Ратна-парку, де по вечорам збираються місцеві ЧСЧ.

Засмучувало Суніта Панта лише те, що непальські закони криміналізували «протиприродні плотські» стосунки між чоловіками, а місцеві молоді ЧСЧ і «меті», як тут називають трансґендерних осіб, майже ніколи не користувалися кондомами—бар’єрним засобом доволі коштовним навіть у Катманду, де рівень поширеності ВІЛ серед ЧСЧ дорівнює 4%. Крім того, в переважно індуїстському Непалі толерантно до ЧСЧ і меті ставилися хіба що буддисти та представники міжнародних організацій.

Разом з однодумцями з-поміж столичних прихильників одностатевих стосунків С. Пант вирішив докласти всіх зусиль, щоб виправити таке становище. Після консультацій з радниками міжнародних неурядових організацій, які працюють в Катманду, було вирішено створити асоціацію сексуальних меншин. Оскільки непальська конституція не визнавала сексуальних меншин, нову НУО зареєстрували як програму профілактики сексуального та репродуктивного здоров’я. Так повстало «Товариство блакитного діаманту».

Його члени почали активно проводити аутріч-роботу приблизно в сотні місць, де збираються столичні ЧСЧ і меті, розповсюджуючи кондоми та лубриканти, пропагуючи різноманітні прийоми непроникного сексу, консультуючи з питань ВІЛ/ІПСШ. З цією метою для волонтерів з-поміж представників негетеронормативної орієнтації влаштовували спеціальні тренувальні курси.

Був організований перший невеличкий дроп-ін-центр, де бажаючим надавали медичні консультації, психологічну та соціальну підтримку, організовували перегляд освітньо-інформаційних відеоматеріалів з питань ВІЛ/СНІДу, сексуального та репродуктивного здоров’я, розповсюджували кондоми з лубрикантами, роздавали інформаційно-освітні брошури та листівки. Також члени BDS займалися активною правозахисною роботою, документуючи випадки дискримінації представників сексуальних меншин і порушення їхніх прав, а також влаштовуючи вуличні мітинги на підтримку дотримання прав людини в Непалі. Тому в останні роки правління короля Ґ’янендри організацію неодноразово намагалися закрити, а її членів затримували та брутально били й ґвалтували в поліцейських відділках.

На сьогоднішній день BDS має декілька дроп-ін-центрів в Катманду, діяльність яких спонсорує FHI та інші закордонні донори. Кількість відвідувачів цих центрів неухильно зростає. Наприклад, у 2002 р. було зареєстровано 1223 відвідувача, їхня кількість зросла до 3638 у 2003 р., а в 2004 р. центри відвідали вже приблизно 6000 чоловік і жінок. Видається щотижневий інформаційний бюлетень англійською мовою та непалі. Влаштовуються ґей- та лесбі-конкурси краси.

Після повалення монархії в Непалі в 2006 р. Верховний суд країни виніс рішення, що уряд має визнати жінок, які займаються сексом з жінками, ЧСЧ і трансґендерних осіб цілком «природними» та захищати їхні права. Суніт Пант був обраний до парламенту і став першим в історії країни депутатом-ґеєм.

Ще одною типовою проблемою в багатьох суспільствах є традиційно недоброзичливе ставлення до ЧСЧ з боку працівників державних медичних установ. В таких умовах не кожному лікарю-урологу пересічний пацієнт, який представляє цю категорію населення, наважиться розповісти про причини ректальної кровотечі, на яку він скаржиться, свербіння у ділянці анального отвору, виразки на головці статевого органу або в роті. Rees et al (2004) з’ясували, що багато ЧСЧ воліють, щоб їх обслуговували лікарі, які самі належать до їхньої спільноти. Якщо таких лікарів бракує, то ще одним вирішенням проблеми може бути організація спеціалізованих дроп-ін-центрів або медичних закладів для ЧСЧ. Наприклад, така клініка ВІЛ/ІПСШ, яка обслуговує переважно ЧСЧ, існує в Стокгольмі в Швеції. Заснована в 1982 р., клініка Venhälsan структурно належить до відділення інфекційних захворювань шпиталю Королівського інституту (Karolinska Institutet), але розташована в Центральному шпиталі Південного Стокгольму в самому центрі міста. На сьогодні вона між іншим надає медичну та психологічну допомогу більш ніж 630 ВІЛ-позитивним ЧСЧ. Широко займається також питаннями профілактики ВІЛ і надає безкоштовні медичні консультації, тестування на ВІЛ, сифіліс, гепатити А та В, гонорею без попереднього запису. Всім відвідувачам клініки пропонується безкоштовна вакцинація проти гепатиту В. Медичний персонал клініки складається з 24 спеціалістів, її двері відчинені для всіх бажаючих ЧСЧ п’ять днів на тиждень. Тільки у 2006 р. в ній було зареєстровано 11400 відвідувачів. Фінансується Venhälsan з бюджету місцевого самоуправління.

Також доволі типовою в багатьох суспільствах є ситуація, коли ЧСЧ стають жертвами насильства з боку представників радикальних угруповань, поліції або коли молоді ЧСЧ опиняються на вулиці після того, як їхня сексуальна орієнтація стає відомою батькам. Тому в багатьох країнах існують центри кризового втручання, метою яких є запобігання та подолання наслідків насильства проти ЧСЧ, бісексуалів, лесбійок, трансґендерних осіб, а також секс-робітників і робітниць. Наприклад, у Делі в Індії працюють два невеличкі дроп-ін-центри Тресту розвитку, захисту та досліджень (Development, Advocacy and Research Trust, або скорочено DART), які в разі потреби використовуються як притулок для постраждалих від насильства ЧСЧ і трансґендерних осіб. Один із центрів DART розташований в районі Уттам-Нагар у Західному Делі, а інший—в Шастрі-парку на сході столиці (зараз він балансує на межі закриття через нестачу коштів на його утримання). Персонал центру в Шастрі-парку складається з 17 чоловік, яким допомагають 11 консультантів з-поміж місцевих ЧСЧ і трансґендерних осіб. Сюди кожної неділі приходять від 20 до 50 ЧСЧ та представників трансґендерної общини, щоб поспілкуватися, потанцювати, поспівати, обговорити актуальні питання та прийняти участь у культурних заходах. Клієнти центру належать до малозабезпечених верств населення, здебільшого не вміють читати та писати. Тому тут їх вчать хінді, допомагають відкривати банківські рахунки.

На думку координатора проекту DART Чарана Сінгха, довгострокове вирішення проблем індійських ЧСЧ полягає у вихованні в них почуття самоповаги та вміння самостійно поліпшувати своє соціоекономічне становище. Тому крім медичних і психологічних консультацій, переадресування до спеціалістів-медиків з державної клініки, розповсюдження кондомів, соціальної підтримки, освіти з питань ВІЛ/СНІДу та безпечного сексу, організації культурного дозвілля, дроп-ін-центри DART ще навчають своїх клієнтів таким ремеслам, як виготовлення поштових листівок, вишивання тощо.

Крім цього, тричі на тиждень члени аутріч-команд DART (в кожній з яких одного соціального працівника супроводжують шість консультантів з-поміж рівних) відвідують затишні куточки та громадські туалети в районах Дхаула-Куан, Мехраулі, Кал’янпур, Наджафґар, Джанакпурі та Бадарпур, де полюбляють збиратися прихильники одностатевого та трансґендерного кохання. Члени DART спілкуються з ними, роздають кондоми, розповідають про прийоми більш безпечного сексу, поширюють інформацію про ВІЛ/СНІД.

За майже десятирічний період свого існування DART надав підтримку більш ніж 26 тис. ЧСЧ і трансґендерним особам.

Зважаючи на соціальну неоднорідність спільноти ЧСЧ (серед них є представники середнього класу, студентської та робітничої молоді, школярі, робітники секс-бізнесу та інші), багато організацій розробляють програми профілактичної та соціально-медичної допомоги, які орієнтовані на задоволення специфічних потреб конкретної цільової підгрупи (напр., легалізація нових імен для трансґендерних осіб тощо).

Досить цікавим з цієї точки зору є досвід неурядової благодійної організації «Міжнародна фундація Наз» (Naz Foundation International)⁴³, яка надає технічну, організаційну та фінансову допомогу об’єднанням ЧСЧ в Індії, Пакистані, Бангладеш і Непалі, що впроваджують програми профілактики ВІЛ/ІПСШ. Наприклад, в столиці Бангладеш м. Дакка «Міжнародна фундація Наз» сприяла заснуванню двох організацій ЧСЧ— Товариства соціального патронажу бандху (Bandhu Social Welfare Society, або скорочено BSWS), діяльність якого спрямована на соціально-медичну допомогу ЧСЧ і секс-робітників з малозабезпечених верств населення, а також Асоціації здоров’я та соціального розвитку (Association for Health and Social Development), яка об’єднує переважно ЧСЧ—представників середнього класу.

Зупинимося на діяльності Товариства соціального патронажу бандху («бандху» означає «друг» на мові бангла), яке працює в умовах криміналізації одностатевих стосунків між чоловіками в країні, де іслам є домінуючою релігією. Починаючи з 1997 р., Товариству надавали фінансову допомогу Королівська Амбасада Норвегії в м. Дакка, Програма розвитку ООН, «Міжнародна організація здоров’я родини» (FHI). Сьогодні BSWS має більш ніж 200 співробітників у шести містах Бангладеш: Дакка, Комілла, Міменсінгх, Раджбарі, Сілхет і Чіттагонг. Товариство також допомогло впровадженню проекту охорони здоров’я трансґендерних осіб «Шустха Джібон» («Здорове життя») у містах Дакка та Савері за фінансової підтримки з боку USAID і FHI.

Дев’ять дроп-ін-центрів BSWS, що працюють в різних містах країни, є головним компонентом профілактичної програми, яка спрямована на зміну ризикованої поведінки серед цільової групи. В них клієнтам надають медичні консультації, психологічну та соціальну допомогу, провадять медичний огляд, виписують направлення на аналізи та лікування до партнерських клінік, розповсюджують презервативи та лубриканти. Тут працюють курси професійної підготовки (де навчають читати та писати на мовах бангла та англійській, моделювати одяг), організують різноманітні культурні заходи (діють гуртки народних танців), проводяться консультації рівними, працюють телефонні «гарячі лінії». Засновано також мікрокредитне товариство. Відвідування центрів, напр., зросло від 309 відвідувачів у 2000 р. до 17500 у 2004 р.

Завдяки зусиллям BSWS у п’ятирічній програмі уряду Бангладеш з протидії ВІЛ на 2000 р. вперше окремим пунктом були виділені питання профілактики серед ЧСЧ. Також завдяки участі BSWS в Національній програмі епідеміологічного нагляду аналізи крові серед ЧСЧ збираються без зазначення їхніх особистих даних.

А тепер розглянемо більш докладно декілька прикладів самоорганізації спільнот ЧСЧ у боротьбі за здоровий триб життя та свої права в Африці та Азії. Почнемо з Гани.

Дроп-ін-центр для ЧСЧ у м. Аккра (Гана)

У Гані, на батьківщині колишнього Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, формально не існує законодавства, яке безперечно забороняє добровільні одностатеві контакти. Але невиразно сформульований розділ 104 Кримінального кодексу Гани, який залишився країні на згадку про часи британського поневолення і востаннє доповнювався в 2003 р., передбачає покарання у формі тюремного ув’язнення на термін до п’яти років за «протиприродні статеві зносини». Гомофобні настрої в суспільстві підогріваються антиґеївською риторикою уряду та публікаціями в місцевій пресі, в яких читачів запевняють, що цей «плотський гріх» було занесено до Африки білими колонізаторами та «новітніми західними поневолювачами» під ширмою глобалізації.

Популярні в країні п’ятидесятницькі церкви навіть проводять обряди вигнання диявола над людьми, яких підозрюють в приналежності до ЧСЧ. В таких умовах отримання кваліфікованої медичної допомоги від ІПСШ чоловіками, які вступають у статеві стосунки з іншими чоловіками, є проблематичним і навіть небезпечним не лише в державних, але й подекуди в приватних клініках. Тому серед ганських ЧСЧ, особливо з малозабезпечених верств, широко розповсюджене самолікування, використання чудодійних амулетів і послуг представників нетрадиційної медицини та чаклунів.

До того ж приблизно одна третя населення країни живе за межею бідності. Це змушує багатьох чоловіків і жінок мігрувати до ганської столиці в пошуках роботи. Знаходять її далеко не всі, але кількість професійних секс-робітників і робітниць в Аккрі зростає з кожним роком. Це також ускладнює профілактику ВІЛ/ІПСШ серед місцевих ЧСЧ.

Історія

В цих умовах у 1997 р. був неформально створений Центр народної освіти та прав людини в Гані (Centre for Popular Education and Human Rights Ghana, або скорочено CEPEHRG). Його заснував молодий ґей Мак-Дарлінг Коббіна з групою своїх товаришів, які воліли свободи бути самими собою. Тоді вони відкрили в Аккрі невеличкий центр, де місцеві ґеї в безпечній атмосфері мали можливість збиратися, обговорювати свої проблеми та отримувати інформацію стосовно питань попередження ВІЛ. Невдовзі до них приєдналися молоді представниці спільноти лесбійок. Група Коббіни була офіційно зареєстрована в 2003 р. як правозахисна організація, щоб не дратувати владні структури. Своєю метою організація поставила поліпшення рівня поінформованості громадян і особливо молоді з питань прав людини, ґендерної проблематики та соціально-медичних проблем, з якими стикаються представники альтернативної сексуальної орієнтації, в першу чергу ВІЛ/СНІД і ІПСШ.

Керівництву CEPEHRG вдалося нав’язати партнерські відносини з деякими лікарями, які погодилися оглядати, консультувати та лікувати клієнтів організації. Було також налагоджено аутріч-роботу з пропаганди безпечного сексу та продажу кондомів та лубрикантів нижче ринкової ціни в місцях, де звичайно напівлегально збираються ЧСЧ. Для цього керівництво CEPEHRG провело тренінг серед бажаючих працювати консультантами за принципом «рівний—рівному» і створило першу групу аутріч-працівників з 10 чоловік, які виходили на чергування парами.

Приблизно з 2006 р. CEPEHRG став одержувачем не зовсім звичного—як для африканських комбінованих проектів захисту прав ЧСЧ і надання ВІЛ-сервісних послуг—гранту від USAID в межах американської допомоги ганській національній програмі боротьби з ВІЛ/СНІДом. Завдяки цьому гранту на підтримку програми навчання добровольців протягом першого року співробітництва група Коббіни змогла охопити своїми послугами 963 місцевих ЧСЧ, розповсюдити 15440 кондомів і продати більш ніж 100 лубрикантів. Фінансову підтримку в придбанні кондомів і лубрикантів Центру народної освіти та прав людини надає відома американська НУО «Фундація з дослідження СНІДу», більш відома як amfAR.

У 2008 р., крім USAID, Центр народної освіти та прав людини в Гані фінансово підтримували американські фундації Astraea Lesbian Foundation for Justice та American Jewish World Service, ганська Академія розвитку освіти, amFAR, а також приватні жертводавці, в числі котрих був відомий діяч ганського руху ґеїв Принц Кваку Макдональд і не менш відомий активіст з США Нана Бенмма Овусу ІІ.

У 2008 р. CEPEHRG отримав престижну «Червону стрічку ООН» та фінансову нагороду в USD20 тис. від Генерального секретаря ООН Бан Кі-муна—і не стільки за свої досягнення в попередженні ВІЛ/СНІДу серед ЧСЧ, скільки як ознаку визнання та підтримки його майже героїчних зусиль в стримуванні ВІЛ у середовищі ЧСЧ в дуже складних умовах Гани.

Спектр послуг, що надаються

У дроп-ін-центрі CEPEHRG співробітники та волонтери організації організують групові обговорення соціально-політичних проблем спільноти ЧСЧ і лесбійок, питань більш безпечного сексу. Тут відвідувачів навчають дотриманню шести простих, але надійних принципів більш безпечної сексуальної поведінки для спільноти ЧСЧ, а саме: (1) користуванню кондомами при кожному статевому акті, (2) використанню лубрикантів при кожному акті анального сексу, (3) регулярному тестуванні на ВІЛ/ІПСШ, (4) терміновій діагностиці та лікуванню у випадках виникнення підозри на зараження ВІЛ/ІПСШ, (5) обов’язковому попередженню партнера про свій ВІЛ/ІПСШ-статус і використанню виключно виписаних офіційним лікарем медичних препаратів, а також (6) взаємній вірності у стосунках з обраним партнером.

Сьогодні група добровільних помічників Центру народної освіти та прав людини налічує приблизно 30 чоловіків і жінок. Вони відвідують місця, в яких полюбляють збиратися столичні представники альтернативної сексуальної орієнтації, вступають з ними в щирі бесіди про ВІЛ, ефективність його профілактики за допомогою бар’єрних засобів, необхідність лубрикації при анальному сексі, роздають інформаційно-освітні брошури, розповсюджуючи або продаючи при цьому по 1500 кондомів і десятки лубрикантів кожного місяця.

Всі аутріч-працівники програми мають спеціальні посвідчення CEPEHRG, до того ж продаж кондомів в країні є легальним бізнесом. Але поліціянти в пошуках нових шляхів отримання прибутків нещодавно почали використовувати факт наявності достатньо великої їх кількості у пересічних громадян у місцях, де традиційно збираються ЧСЧ, як підставу для арешту за проституцію. Давання хабара може звільнити від необхідності відвідання поліцейського відділку.

Щоб звести до мінімуму небажане втручання в свою роботу правоохоронних органів, співробітники та волонтери Центру широко користуються мобільним телефонами та іншими засобами сучасних телекомунікаційних технологій для поширення інформації, підтримання зв’язків зі своїми клієнтами.

Творчий підхід

Приділяючи багато уваги питанням популяризації кондомів серед ЧСЧ і секс-робітників, а також зменшенню кількості сексуальних партнерів, CEPEHRG використовує досить оригінальні методи та підходи. Активісти організації влаштовують, наприклад, численні вечірки з прав людини та інших актуальних питань, під час яких гостей, напр., вчать нарізати з кондомів тонкі гумові прокладки (dental dams) для захисту ротової порожнини під час орально-генітального та орально-анального сексу. Багатьом аккрським хлопцям напевно запам’яталася весела «вечірка кохання та вірності», організована за допомогою USAID з нагоди дня св. Валентина 14 лютого 2007 р., святкування якого вже стало майже традиційним серед африканських ґеїв. Участь в ній взяли більше 200 запрошених. Вони розважалися, танцювали запальні танці, співали пісень солідарності, освідчувалися в коханні один одному, клялися у вірності своїм партнерам, розігрували в лотерею кондоми та лубриканти і навіть взяли участь у захоплюючому конкурсі з їхнього правильного використання, а також демонстрації більш безпечних альтернатив проникному сексу.

Цікавою ідеєю є також близька співпраця CEPEHRG з ганською програмою InterACT! відомої британської НУО «Театр перемін» (http://www.theatreforachange.com). Ця трупа з успіхом використовує таку форму народної освіти як театр і проводить інтерактивні театралізовані семінари на теми прав людини, статевого виховання та освіти серед маргіналізованих верств населення та молоді в африканських країнах. Її вистави, які щорічно збирають до 6000 глядачів і учасників по всій Гані, базуються на дійсних випадках з життя глядачів і послуговують інструментом поведінкової зміни в умовах епідеміологічної небезпеки ВІЛ/СНІДу.

Дроп-ін-центри для ЧСЧ у м. Бангалор (Індія)

У Бангалорі—столиці штату Карнатака на півдні Індії представники альтернативної сексуальної орієнтації до 1999 р. також практично не мали безпечних місць, де б вони мали можливість обговорити свої проблеми та отримати інформацію стосовно питань попередження ВІЛ. На допомогу їм прийшла НУО «Сангама» (санскритським словом sangama звичайно позначається злягання), яка розробила та втілила в життя досить ефективну модель роботи з такими представниками спільноти сексуальних меншин, як хіджри, котхі, ЧСЧ та лесбійки.

Зупинимося на феномені хіджр і котхі докладніше. В західному суспільстві хіджр назвали б скоріше трансґендерними особами, але в Індії та Пакистані вони мають особливий культовий статус загадкової «третьої статі»,—хоча саме до хірургічної зміни статі ці галасливі особи рідко вдаються. З одного боку, їх зневажають, з них кепкують, їх всіляко ізолюють. З іншого боку, їх побоюються та приписують їм магічну силу, тому що вони поєднують в собі чоловічу та жіночу енергії і ніколи не породжують потомства. Хіджри належать до особливої, маргіналізованої касти та звичайно поклоняються богині-матері (Bahuchara Mata) та/або богу Шиві, який може втілюватися в тілі чоловіка, жінки або наполовину чоловіка, наполовину жінки

Одним з перших джерел, в яких згадуються представники «третьої статі», вважається стародавній індійський епос «Рамаяна». Через підступність Кайкейї—коханки царя Дашаратхи, володаря Кошали, його божественний син Рама змушений був відмовитися від трону та піти собі геть до лісів Дандака, щоб провести там у вигнанні 14 років. Мешканці престольного міста Айодх’я дуже любили Раму, тому супроводжували його зі стогоном і великою скорботою до самого лісу. На узліссі Рама повернувся до городян і мовив: «Мужі та жінки, витріть сльози та повертайтеся додому.» Але деякі з городян не підкорилися його наказу. На питання Рами, чому вони слідують за ним, ті відповіли: «Ти наказав піти мужам і жінкам, але серед нас немає ні тих, ні інших, тому ми йдемо за тобою». Вдячний за таку відданість, Рама наділив їх владою давати благословення людям з приводу таких найважливіших подій в житті, як народження дитини, весілля тощо. Звідси походить звичай «бадхаї» (на хінді означає «поздоровлення»), коли хіджри—часто без будь-якого запрошення—зненацька з’являються на святкуванні у самому його розпалі. Вони співають, танцюють і благословляють присутніх, вимагаючи за це грошової винагороди. У противному разі вони можуть накласти прокляття.

На життя хіджри заробляють переважно секс-бізнесом або жебруванням. Традиційно вони селяться общинами в домах своїх «гуру», які фактично виконують роль сутенерів. Сексуальні стосунки з хіджрами громадська думка Індії (на відміну від Розділу 377 Кримінального кодексу Індії, який залишився країні на згадку про британське колоніальне поневолення і криміналізує «протиприродні плотські стосунки між чоловіками, між жінками або з тваринами» навіть за умови добровільної згоди сторін) не вважає гомосексуальними, як напр., стосунки між трансвеститами котхі та їхніми маскулінними партнерами пантхі. Найбільш дискримінованими серед цих категорій є покірливі фемінізовані котхі, хоча вони нерідко одружуються на відміну від хіджр. Додамо також, що пантхі не вважають себе ЧСЧ або бісексуалами. Взагалі, згідно з деякими оцінками, більше 20% чоловіків в країні періодично користуються послугами хіджр і котхі, особливо після досить успішних інформаційно-освітніх кампаній профілактики ВІЛ/СНІДу, які досить велика частка чоловічого населення сприйняла так: СНІДом заразитися можна лише від жінок!

Історія

Організаційно «Сангама» повстала в 1999 р. і була зареєстрована як НУО в 2001 р. Спочатку її фундатори поставили на меті створення невеличкого двомовного документаційного / ресурсного центру для освіти, інформування та захисту прав місцевих хіджр, котхі та ЧСЧ англійською мовою та каннада. Тоді штат організації складався з двох чоловік, а її діяльність фінансувалася за рахунок дворічного індивідуального гранту від американської Фундації Макартурів (MacArthur Foundation), який отримав один з засновників «Сангами» Елавартхі Манохар.

Невдовзі співробітники організації з’ясували, що поширеність ВІЛ серед людей з альтернативною сексуальністю в Бангалорі дорівнює 10%. Завдяки щедрим грантам від декількох міжнародних донорів було вирішено започаткувати клініку, в якій бажаючі бангалорці з альтернативною сексуальністю могли проходити тестування на ВІЛ та отримувати безкоштовні медичні консультації. Щоб клініка працювала більш ефективно, при ній було створено перший дроп-ін-центр «Сангами» для незаможних представників місцевої спільноти ЧСЧ, хіджр, котхі та лесбійок.

Це дало змогу ініціювати центр кризового втручання з цілодобовою телефонною «гарячою лінією» та професійними консультантами-юристами. Організація також почала надавати в разі необхідності тимчасовий притулок для лесбійок.

На сьогоднішній день організація має більше ніж 110 співпрацівників і волонтерів, 85% з яких належать до бангалорської спільноти лесбійок, ЧСЧ, бісексуалів і трансґендених осіб. Своїми послугами «Сангама» регулярно охоплює не менше 7000 бангалорців альтернативної сексуальної орієнтації.

Спектр послуг, що надаються

Ефективна модель роботи з сексуальними меншинами, яку використовує «Сангама», полягає в організації власних клінік, на базі яких створюються та функціонують дроп-ін-центри.

Бангалор є поділеним організацією на чотири зони впливу, за роботою в кожній з яких наглядає спеціальний консультант. В трьох зонах працюють власні повноцінні клініки «Сангами», а при них створені дроп-ін-центри (ще один такий центр створено при головному офісі організації в четвертій зоні охоплення міста). В кожній з клінік, які надають широкий спектр послуг з лікування ІПСШ, тестування на ВІЛ, психологічної допомоги, працюють консультант, лікар і медсестра.

В дроп-ін-центри відвідувачі навідуються, щоб перепочити, поспілкуватися, подивитися телевізор, дізнатися місцевих новин, проконсультуватися з соціальних питань, взяти кондоми та лубриканти, прийняти участь у різноманітних семінарах і культурних заходах, почитати газети.

Як вже згадувалося вище, організація активно займається кризовим втручанням та юридичною допомогою. Зараз працює шість цілодобових телефонних «гарячих ліній», а два штатних юристи допомагають постраждалим від поліцейських знущань, нападів злочинців та домашнього насильства. Тільки за останні 8 місяців «Сангама», як свідчить її офіційний веб-сайт, допомогла розв’язати 159 кризових ситуацій.

Крім цього, аутріч-працівники та волонтери «Сангами» регулярно працюють з хіджрами, котхі та іншими секс-робітниками і робітницями, розповсюджуючи кондоми та лубриканти, пропагуючи серед них захищений та непроникний секс, а також інформуючи їх з питань профілактики ВІЛ/СНІДу. Не менш важливе місце займає правозахисна діяльність, мобілізація спільноти сексуальних меншин на боротьбу за свої права та скасування Розділу 377 індійського кримінального кодексу.

Поширення досвіду

Основним кредо членів «Сангами» є віра в те, що ліпше за все допомогти людям з альтернативною сексуальністю можуть лише об’єднані дії самих членів цієї спільноти. Діяльність «Сангами» все більше привертає до себе увагу інших індійських ВІЛ-сервісних НУО, які працюють з ЧСЧ і трансґендерними особами. Багато невеличких груп ЧСЧ з інших штатів звертаються по методичну та юридичну допомогу до головного офісу організації. «Сангама» сьогодні вже мобілізує спільноту ЧСЧ, хіджр і котхі не тільки в Бангалорі, але й поширює свій організаційний досвід за його межами, а також у штатах Керала (міста Трічур, Калікут і Трівандрум) та Таміл-Наду (місто Крішнагірі).

У 2002 р. за допомогою цієї організації община хіджр у Бангалорі вперше організувала і провела фестиваль культурно-спортивних заходів «Хіджра хабба», який широко освітлювали індійські та закордонні ЗМІ і який вже став доброю міською традицією,.. як і вуличні демонстрації та мітинги хіджр на підтримку своїх прав.⁴⁴

Дроп-ін-центр для ЧСЧ у м. Куала-Лумпур (Малайзія)

На противагу індійській «Сангамі» малазійська «Фундація рожевого трикутника» (PT Foundation) покладається здебільшого на державне фінансування через Малазійську раду СНІДу та є хіба єдиною в Куала-Лумпурі, столиці країни, зареєстрованою ВІЛ-сервісною організацією, яка опікується проблемами ЧСЧ і трансґендерних осіб, а також продукує і розповсюджує ВІЛ-профілактичну інформацію в умовах надто рестриктивного законодавства щодо одностатевих стосунків. У Розділі 377 (як тут не пригадати Індію та Бангладеш!) малазійського карного кодексу сказано: «Будь-яка особа, яка вступає в статеві стосунки з іншою особою шляхом введення пенісу в анус або рот цієї особи вважається такою, що здійснює протиприродне плотське злягання». Така форма злягання карається ув’язненням до 20 років, а також публічним бичуванням. На практиці ці положення майже ніколи не застосовуються, але дають можливість непогано заробляти урядовим інспекторам і правоохоронцям.

Справа в тому, що в останні роки ґей-субкультура, а також пов’язаний з нею бізнес дуже широко розповсюджується та процвітає в Малайзії—в чималій мірі за рахунок заїжджих секс-туристів і прихильників трансґендерної екзотики. Наприклад, ґей-бари, ресторації, клуби, масажні салони та чоловічі сауни в Куала-Лумпурі щоденно відвідують тисячі ЧСЧ і транссексуалів, але розповсюдження інформації стосовно безпечного сексу в них заборонено.

Сауни, які є потенційними осередками поширення ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ, дуже добре ілюструють соціально-політичні умови переважно мусульманської Малайзії, коли влада толерантно ставиться до існування спеціальних закладів, де ЧСЧ можуть збиратися разом з метою організації сексуального дозвілля, але формально не дозволяє розповсюджувати в них кондоми та лубриканти або відкрито пропагувати безпечні форми та прийоми сексу навіть з метою профілактики ВІЛ. Такий дозвіл означав би офіційне визнання занять «содомією» в публічних місцях, що суперечить не лише закону, але й «громадській моралі». В Куала-Лумпурі працює приблизно з десяток ліцензованих саун, в яких збираються ЧСЧ,.. і які періодично відвідують інспектори та правоохоронці, щоб отримати хабар.

Історія

«Фундація рожевого трикутника» повстала в 1987 р., коли СНІД почав забирати перші життя серед ЧСЧ у Кула-Лумпурі. Її заснувала група місцевих молодих «білих комірців» (юрист, лікар, бухгалтер, менеджери), до складу якої увійшов навіть один актор. Всі вони самі належали до спільноти ЧСЧ або мали серед ЧСЧ друзів.

Хлопці орендували невеличку кімнату в «районі червоних ліхтарів» малазійської столиці та організували безкоштовну телефонну «гарячу лінію» з питань профілактики ВІЛ, до якої тоді зверталися переважно ЧСЧ. Таким чином, вони практично першими відгукнулись на епідемію ВІЛ/СНІДу в країні.

Але невдовзі з’ясувалося, що телефонних консультацій для боротьби з «чумою XX століття», як тоді називали СНІД, замало. Повстало питання організації більш ефективної програми з розповсюдження інформації стосовно ВІЛ/СНІДу, а також шляхів його профілактики серед спільноти ЧСЧ.

Для цього потрібні були гроші—набагато більші за ті, що хлопцям вдавалося збирати від приватних пожертв і своїх заощаджень. Як це часто буває в азіатських країнах, перша суттєва фінансова допомога надійшла з-за кордону. У 1989 р. «Фундація рожевого трикутника» отримала свій перший грант у розмірі AUD20 000 (EUR10500) від Австралійської федерації СНІД-сервісних організацій (АФСО) в межах міжурядової програми через Міністерство охорони здоров’я Малайзії. Через рік ця сума збільшилася до AUD90 000 (EUR47200). Ці гроші були використані на оренду приміщення, друк спеціальних телефонних карток, інформаційно-освітніх листівок про ВІЛ/СНІД, а також оплату постійного співробітника для участі в аутріч-програмі. Практично кожного вечора хлопці обходили злачні місця Куала-Лумпура, розповсюджуючи кондоми та лубриканти, розмовляючи про ВІЛ і безпечний секс з «ковбоями-опівнічниками», як тут жартівливо називають один одного молоді вестернізовані ґеї.

Потім було двотижневе навчання методам ведення ВІЛ-профілактичної роботи на міжнародному семінарі в Канберрі в Австралії. Хлопці з «Фундації рожевого трикутника» познайомилися з колегами з Індії, Індонезії, Сінгапуру, Таїланду та Філіппін. Їм допомогли нав’язати контакти з донорським програмами ЄС, уряду Данії, а також з Американською фундацією дослідження СНІДу. Завдяки грантам від цих ініціатив щорічний бюджет НУО з Куала-Лумпура досяг EUR78 тис.

Ця підтримка дала можливість «Фундації рожевого трикутника» з самого початку 1990-х рр. поступово поширювати свою роботу серед інших уразливих до ВІЛ маргіналізованих груп—транссексуалів, секс-робітників, СІН і людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Серед цих людей було багато безпритульних, які потребували місця, де можна просто було помитися, перепочити та трохи попоїсти. Тому в різних частинах міста для кожної з цих груп, як і для ЧСЧ, було відкрито декілька дроп-ін-центрів.

Також на самому початку 1990-х члени організації, за підтримки Міністерства охорони здоров’я Малайзії, прийняли активну участь у створенні Малазійської ради СНІДу, яка об’єднала місцеві ВІЛ-сервісні неурядові організації та фактично очолила боротьбу з епідемією ВІЛ/СНІДу в країні.

У 2002 р. країни-донори, які допомагали стримувати поширення епідемії СНІДу в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, змінили свою політику відносно таких країн, як Малайзія. Було вирішено надавати фінансову допомогу тільки країнам з прибутками нижче середнього рівня в той час, як Малайзію зарахували до одної з найбільш прогресуючих в економічному плані країн у регіоні.

Для «Фундації рожевого трикутника» це означало поступове згортання її програм. Накопичені заощадження дали змогу організації протриматися до 2005 р., коли був змушений звільнитися останній штатний працівник.

То був дуже складний та напружений рік. Засновники фундації, покладаючись на допомогу одного-двох волонтерів, продовжували надавати своїм підопічним базові послуги та без особливих сподівань вели перемови про фінансування з Міністерством охорони здоров’я.

Аж ось настав день, коли Міністерство збільшило асигнування Малазійській раді СНІДу з сотень тисяч до 4 млн. малазійських рінгґітів (EUR888 тис.), а потім виділило 870 тис. малазійських рінгґітів (EUR191718) особисто для «Фундації рожевого трикутника» на удосконалення її програми для ЧСЧ.

Невдовзі, в 2007 р., Міністерство у справах жінок, родини та розвитку місцевих громад зацікавилося діяльністю організації. Заручившись його підтримкою, «Фундація рожевого трикутника» знову розправила крила—поповнила свій штат до 50 співробітників і залучила до аутріч-роботи більше волонтерів з-поміж місцевих ЧСЧ і секс-робітників ніж будь-коли до цього.

Спектр послуг, що надаються

Сьогодні «Фундація рожевого трикутника» надає соціально-медичну допомогу п’яти найбільш уразливим до ВІЛ категоріям населення: ЧСЧ, трансґендерним особам, секс-робітникам, СІН, а також людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

В межах програми для ЧСЧ працює дроп-ін-центр, де можна отримати безкоштовні презервативи та лубриканти, консультації з соціально-медичних питань, ознайомитися з інформаційно-освітніми матеріалами щодо безпечного сексу та профілактики ВІЛ/ІПСШ або просто перепочити у «безпечній» обстановці. Тут також всіх бажаючих можуть направити до спеціалізованих медичних закладів, з якими співпрацює Фундація.

У робочі дні тижня (з 19:30 до 21:30) волонтери програми для ЧСЧ працюють на телефонній консультаційній «гарячій лінії». А по неділях у дроп-ін-центрі організуються тригодинні обговорення питань сексуального здоров’я, а також зустрічі групи підтримки.

Аутріч-працівники та волонтери організації вечорами відвідують місцеві парки, заохочуючи молодих ЧСЧ, транссексуалів і секс-робітників користуватися презервативами, пропагуючи серед них прийоми непроникного сексу, розповідаючи про ВІЛ/СНІД та його профілактику. Часто їх можна зустріти біля барів і клубів, де збираються куала-лумпурські ЧСЧ. Активісти розповсюджують інформаційні брошури, листівки, презервативи та лубриканти, телефонні картки Фундації, розповідають про її послуги. Вони ніколи не заходять всередину приміщень, тому що власники розважальних закладів вважають, що це може накликати біду у формі поліцейських рейдів.

Цікаво, що сама «Фундація рожевого трикутника» періодично влаштовує свої вечірки в таких клубах з метою проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед відвідувачів та поширення відомостей про свою діяльність і програми.

Програму для трансґендерних осіб (mak nyahs як їх називають у Малайзії) очолює транссексуалка Хартіні Слама. Цей молодий хлопець, а нині особа «третьої статі» почала працювати на панелі в часи економічного спаду наприкінці 1980-х р., приєдналася до «Фундації рожевого трикутника» в 1996 р., а сьогодні є одним з координаторів Мережі секс-робітників Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а також першою трансґендерною особою, яка співпрацює з ЮНЕЙДС в Азії. У 2006 р. «Фундація рожевого трикутника» була нагороджена «Червоною стрічкою ООН» за свої досягнення в профілактиці ВІЛ/СНІДу серед трансґендерних осіб.

Освоєння нового інформаційного простору

Останнім часом додатково до обслуговування спільноти ЧСЧ так би мовити в «реальному часі» волонтери «Фундації рожевого трикутника» почали «експансію» в малазійських віртуальних он-лайн чатах ґеїв і форумах з питань чоловічого здоров’я. Вони неформально спілкуються з їхніми дописувачами, відповідають на питання, дають поради, поширюють інформацію про свою Фундацію. Планується також створити корпоративне ім’я користувача, що легко впізнається та запам’ятовується, а також доступний для пошуку профіль з інформацією про «Фундацію рожевого трикутника» та попередження ВІЛ. До речі, ця тактика вже широко застосовується, напр., південноафриканською ВІЛ-сервісною організацією для ЧСЧ «Проект Трикутник» (Triangle Project) з Кейптауна. З часом засновники «Фундації рожевого трикутника» мають намір започаткувати службу електронної розсилки новин своєї та споріднених організацій ЧСЧ, якщо на це вистачить фінансових спроможностей.