Міні-маркетингові дослідження, спрямовані на вибір об’єкта проектування та доцільність його виготовлення
Для визначення доцільності виготовлення маслобійки, а також встановлення функціональних, конструктивних, технологічних, естетичних і економічних вимог до виробу ми провели опитування серед мешканців села.
З цією метою були складені такі запитання:
- Чи робите ви домашнє масло, якщо так, то як часто?
- Скільки часу займає цей процес?
- Чи пам’ятаєте як це робили ваші батьки, дідусі й бабусі?
- Які способи і знаряддя для збивання масла ви знаєте?
- Які породи деревини використовували для виготовлення посуду?
Для того, щоб дізнатися чи економічно вигідно виготовляти маслобійку, або доцільніше купити електричну, вирішив провести дослідження ринку.
Маслобійка – 250 грн Маслобійка електрична "Салют"- 790 грн
МБ-01 – 820 грн "Імпульс" - 830 грн
|
"Сепаратор-маслобійка РЗ-ОПС-М" - 850 грн Рис. 1. Асортимент маслобійок |
Дослідження показали, що ціни на електричні маслобійки (див. рис. 1.) варіюють у межах від 790 до 850 гривень. Результати опитування населення показали, що більшість людей зацікавились можливістю виготовлення масла у домашніх умовах, але вони не бажають купувати дорогі маслобійки промислового виробництва. Придбання таких моделей маслобійок виправдовує себе тільки при виготовленні великої кількості масла. Тому ми вирішили спроектувати і власноруч виготовити маслобійку за вищевказаними вимогами.
1.4. Підготовка історико–технічної (технологічної) довідки про еволюцію об’єкта проектування
Вершкове масло – унікальний за своїм складом продукт, який люди з найдавніших часів використовують не тільки як продукт харчування, але і в таких галузях як медицина і косметологія. Важко точно сказати, коли людина отримала свій перший шматочок масла, але достеменно відомо, що історія маслоробства сягає своїм корінням в дуже віддалене минуле. Перший опис маслобійки припадає приблизно на 3500 рік до нашої ери. Саме тоді, більше п'яти з половиною тисячоліть тому, жителі Шумеру займалися виготовленням вершкового масла в особливій вертикальній мішалці, опис якої у вигляді клинопису зберігся до наших днів. Шумери використовували масло для їжі, лікування, а також у язичницьких жертовних ритуалах.
Українці теж любили масло і традиційно виготовляли його з вершків, сметани або цільного молока. Коштувало якісне масло недешево, а тому вважалося ознакою добробуту сім'ї. Адже для виробництва 1 кілограма масла потрібно більше 20 літрів жирного коров'ячого молока. Не дивлячись на те, що вже в ІХ-му столітті масло експортувалось в європейські країни, в самій Україні дозволити собі таку розкіш могли тільки заможні городяни.
Про те, що виробництво масла можна деякою мірою механізувати, вперше здогадалися американці. З початку ХХ-го століття Карл Міле зайнявся виробництвом перших механічних маслобійок, що складались з дерев'яної бочки з лопастями, які приводились в рух за допомогою ручного приводу. До речі, саме цей пристрій послужив надалі прототипом пральної машини. Минуле століття недарма вважається століттям всебічного прогресу і повальних винаходів. Буквально через кілька років після Міле, у 1913 році, інший американець Альфред Кларк з міста Іст-Корент запатентував свій оригінальний винахід. Його ручні маслобійки були приєднані до звичайного крісла-гойдалки, розгойдуючись в якому, людина одночасно збивала масло.
Напевно, в сучасній Америці вже не знайдеш банальні ручні маслобійки без будь-яких удосконалень. А ось в Україні вони досі виготовляються і користуються незмінною популярністю серед любителів свіжих продуктів. Сьогодні, як і сотні років тому, для багатьох з нас ніжний смак вершкового масла, намазаного на хрусткий шматочок свіжоспеченого хліба, залишається найулюбленішим і дорогим спогадом дитинства. Ручні маслобійки (див. Рис. 2.) мають ряд переваг перед агрегатами з електроприводом. Так, вони застосовуються без використання електроенергії, що в свою чергу дозволяє заощадити гроші. Так як ми будемо виготовляти маслобійку з деревини, то вона буде відповідати екологічним вимогам: сировина для виготовлення масла не буде вступати в хімічну реакцію з деревиною і смак продукту не буде зіпсований; відходи від обробки деталей маслобійки будуть екологічно чистими та придатними для використання у інших технологічних процесах. Така маслобійка виготовляється у вигляді дерев’яної діжки, що звужується догори, в якій вгору - вниз рухається штовхач - палиця, на кінці якої насаджений диск з отворами.
Рис.2 Ручна маслобійка |
|
об
вершки не розбризкувалися, діжка
закривається кришкою з втулкою (для
спрямованого руху штовхача). У цю базову
модель, існуючу, мабуть, вже більше 2
тис. років, дуже багато умільців прагнули
внести різні удосконалення. Така
маслобійка Ліндсея, що має гвинтоподібний
штовхач із залізної стрічки. Маслобійка
Гуссандера - це циліндр з білої жерсті,
пригвинчений до підлоги; штовхач її
складається з круглого стержня, з парою
горизонтальних ручок і з перекинутою
лійкою на нижньому кінці. У деяких
випадках два, три, чотири штовхача
приводяться в рух одним загальним
коромислом або важелем, як це ми бачимо
в американських факторіях або в маслобійці
Друммонда і Реннеса.