3.2. Зміст діяльності держави.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом

насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського

компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського

суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі

загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок,

висока роль суду, гласність та ін.;

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності

всіх громадян;

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних

поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами. [13; ст. 113 ].

28

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що

представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається

соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й

цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки

виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких,

феодальних, буржуазних. [13; ст. 128]

Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного

характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково

протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність

громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною,

автономною особою. [9; ст. 146]

Можна відокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та

універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, - це виконавчі структури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих парламентом, та актів глави держави. Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням. Підзаконність державного управління розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони

29

створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досягнення цілей. Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать правові, інформаційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ресурси, що є в наявності у держави. Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій. Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади побудована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим.