1. Голодомор знову став геноцидом.

Колишній міністр освіти Дмитро Табачник дуже настійливо заперечував факт геноциду українців, а особливо любив пояснювати трагедію «надмірними хлібозаготівлями» (до речі, замість них тепер говоритимуть про «чорні дошки» в селах). Колишній президент України Ющенко дуже палко боровся за визнання Голодомору геноцидом (у цій справі він був дуже старанним), тоді як його наступник цією темою не переймався та і про річниці трагедії забули, очевидно, тепер цій темі присвячуватимуть більше уваги.

2. Велика Вітчизняна війна знову стала радянсько-німецькою.

За Ющенка діти в школах вчили радянсько-німецьку війну, за Януковича Велику Вітчизняну, за Порошенка, скоріш за все, знову вчитимуть радянсько-німецьку. Тема назви війни 1941-1945 дуже болюча в українському суспільстві. З одного боку побутує думка, що війну треба називати так, як називають її учасники, тобто Великою Вітчизняною. З іншого боку, така назва «пахне» совком: радянським переможним пафосом та «колорадськими» стрічками, тому кращою буде «нейтральна» назва «радянсько-німецька». Про це можна багато сперечатися, але якщо ми хочемо позбутися «совка», то кращий другий варіант.

Крім цього, в темі війни знову говоритимуть про Проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. та діяльність похідних груп, а також про польсько-український конфлікт (та сама «легендарна» Волинська різня, очевидно данина дружнім відносинам з поляками).

3. Кримських татар знову депортують, а не примусово виселяють.

Що цікаво, греків та вірмен, як і раніше, виселяють, а от татар депортують. Чим депортація відрізняється від примусового виселення я для себе толком не уяснив, наприклад, у Вікіпедії ці поняття називаються тотожними. Можливо, це данина кримським татарам, відносини з якими зараз для нас так важливі в плані повернення Криму – вони трагедію 1944 року вважають депортацією. Плюс до того, назва «депортація» все ж надає події відтінку злочину, геноциду, чого не робить дефініція «примусове виселення».

4. Знову говоритимемо про оун.

Українофоб Табачник так сильно боровся проти «бандерівців», що навіть не допустив згадки про ОУН у старій програмі з історії України для 11 класів. Типове замовчування фактів – ще б рік-два і про УПА теж би ніхто не говорив, принаймні у програмі такого б не було. У проекті програми ОУН згадується в плані боротьби з окупантами.

5. Реабілітація жертв сталінських репресій тепер часткова.

Можливо, відсутність перед словом «реабілітація» означення «часткова» у старій програмі була випадковістю, недопрацюванням, а, можливо, злісним замовчуванням – лише частина жертв репресій була реабілітована, не було реабілітовано бійців УПА, українських націоналістів та багато інших. Та і постать Сталіна не була остаточно засуджена, неосталінізм процвітає і досі.

Крім цих змін є ще й інші, менш помітні: тепер говоритимемо про українських дисидентів, про повстання у сталінських концтаборах, а національний рух стане націонал-демократичним.

Здається, ці зміни – дрібниці, але це хибне уявлення, це фундамент нової української державної ідеології, яка вбиватиметься в голови дітям. Як говорив залізний канцлер Отто фон Бісмарк, «битву при Садовій виграв прусський шкільний учитель», тому не треба недооцінювати вплив таких дрібних змін у шкільній освіті.