1. Зміни в ситуаціях взаємодії:

o певне порушення правил етики;

o дисбаланс у розподілі відповідальності за проведені дії та ухвалені рішення (покладання відповідальності на адресата маніпулювання);

o деформація у співвідношенні "виграш - плата" (отриманий результат не відповідає докладеним зусиллям - "плата" адресата маніпулювання перевищує "виграш");

o наявність примусу (силового тиску);

o незвичність ситуації взаємодії;

o обговорення важливих проблем у прискореному темпі;

o обмеження часу, відведеного на ухвалення рішення;

o обмеження кола обговорюваних ідей, незмінні формулювання, регулярне повернення до однієї теми;

o роздратування опонента;

o невідповідність слів і поведінки партнера (зміст слів не відповідає міміці, упевнене мовлення контрастує з розгубленими жестами тощо);

o активізація стереотипів (зарахування об'єкта маніпулювання до певної категорії людей, актуалізація його рольових функцій, звернення до звичок або ритуалів).

Наприклад, чіткими симптомами активної політичної маніпуляції можуть бути такі дії політика - кандидата в депутати, який під час передвиборчої кампанії вперше зустрічається в невеликому містечку з робітниками місцевого заводу:

o "гра" (надто вільне оперування) цифрами й фактами, пов'язаними з історією підприємства, що свідчить про намагання приховано продемонструвати свою детальну поінформованість щодо його проблем, сильних і слабких сторін;

o лестощі, завищення значущості слів або дій виборців;

o приховане намагання з'ясувати настрої, ідеали, політичні пріоритети присутніх і активне обігравання отриманої інформації;

o драматизування ситуації, створення в аудиторії емоційного стану тривожності, подальше його використання для акцентування власних думок;

o надмірно часте покликання на третіх осіб;

o невмотивовані (надто часті) жарти;

o "ненав'язливе", але активне та агресивне пропонування своїх послуг уже зараз, обіцянки "золотих гір" після виборів;

o зловживання ухильними відповідями або переадресування питань, наприклад відповідь на питання питанням: "А що Ви самі про це думаєте?", "А як би Ви вчинили?";

o прагнення (часто неодноразове) спрямувати бесіду у вигідному для себе напрямі за допомогою несподіваних запитань, які радикально змінюють вектор комунікативного акту;

o апелювання до аудиторії зі словами типу: "Звертаюся до Вас як до еліти робітничого класу..."; "Як справжні професіонали Ви можете мене зрозуміти...".

2. Зміни в поведінці адресата маніпулятивного впливу, які свідчать про активізацію компонентів (ланок) механізмів, що реагують на зовнішнє вторгнення:

o невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних автоматизмів у поведінці адресата впливу;

o виникнення відчуття вини чи небезпеки;

o регресія до інфантильних реакцій - плач, агресія, туга, відчуття самотності тощо, особливо якщо вони пов'язані з певною ситуацією або подією;

o несподівані зміни фонових станів (напруження, агресія, метушливість та ін.), що виникають переважно як реакція на збиток, завдавання якого відчуває (навіть неусвідомлено) адресат впливу.

Російський психолог М.Душкіна запропонувала систему повідомлення про напад через психологічний вплив і порушення кордонів "Я" залежно від рівня загрози - принцип трьох "у": "укол", "укус", "удар".

"Укол" ("це всього лише укол шпилькою") - напад категорії "у", мінімальний за глибиною проникнення та порушенням кордонів "Я".

"Укус" ("укус, але комариний") - напад категорії "уу", середній за глибиною проникнення та порушення кордонів "Я".

"Удар" ("а ось це вже удар із розмаху") - напад категорії "ууу", максимальний за глибиною проникнення та порушення кордонів "Я".

На етапі виявлення і розпізнання маніпуляції надзвичайно важливий моніторинг емоцій - спостереження явища в його динаміці. Він необхідний для виявлення перших ознак маніпуляції. Психолог О.Сидоренко уважає, що певні зміни в емоційному стані адресата є ознаками початку маніпулювання:

1) дисбаланс - суперечність, амбівалентність емоцій, наприклад поєднання гордості та образи, радості й недовіри, розчулення і тривоги. Такий емоційний стан може бути наслідком використання маніпулятором фраз, що містять внутрішню суперечність, два діаметрально протилежні вектори. Адресат має змогу самостійно вибирати, на який із них реагувати. Характерно, що, потрапивши в таку ситуацію, людина не розуміє, їй лестять чи дорікають. Використовуючи цей засіб, який О.Сидоренко визначає як "універсальний щипок", маніпулятор завжди викликає емоцію.

Зразками "універсальних щипків" можуть бути фрази: "Ти що, розбагатів?"; "Ти що, збіднів?"; "Ви людина без комплексів.."; "Я знаю, що ти спокійно ставишся до певних порушень..."; "Ти всього досягнув наполегливою працею, не так як деякі, яким просто від природи поталанило і в цьому немає жодної їхньої заслуги..."; "Я схвалюю те, що ти не клюєш на всі ці новомодні віяння..."; "Ти єдиний, хто не звертає уваги на критику...";

2) незвичайність (нестандартність) емоцій, наприклад спалах люті в момент обговорення несуттєвих подробиць плану дій; підсвідомий страх у процесі мирного обговорення другорядних деталей кадрового питання тощо. Цю дивну реакцію маніпулятор спричиняє, зачепивши особливо чутливі струни душі так майстерно, що людина не здатна цього помітити;

3) повторюваність емоцій-систематичне виникнення одних і тих самих емоцій під час зустрічі з певною людиною, відчуття провини, професійної некомпетентності, приниження, протесту й т. ін. Повторюваність реакції може свідчити про те, що маніпулятор постійно та цілеспрямовано викликає (провокує) своїми діями певну емоцію;

4) різкий сплеск емоцій, який видається невмотивованим за об'єктивних обставин. Це дуже важлива ознака, яку варто проаналізувати першою. За інтенсивного реагування людина забуває про моніторинг, потрапляє під владу емоції і стає нездатною аналізувати.

Допомогти визначити наявність факту маніпуляції, її цілі, можливі наслідки та адекватні форми протидії може прагматична й результативна модель з'ясування істини, запропонована російським юристом П.Пороховщиковим (псевдонім П.Сергеїч), яка охоплює такі послідовні дії:

1. Запитайте себе, що було: quis, quid, ubi, quibus auxiliis, cur, quomodo, quando (хто, що, де, коли, з якою метою, в який спосіб, із якими співучасниками). Кожна з цих обставин може висвітлити певний аспект справи. Співучасників відокремлюють однин від одного; визначають точно, що і чому, з якою метою зробив кожен із них.

2. Відокремте встановлені факти від сумнівних і від невідомого. Наприклад, людина, яка має хорошу пам'ять, може щось забути, але якщо вона власноручно описала певний факт, вона точно про нього знала; можна довести, що лівша застрелився правою рукою, але не можна довести, що він застрелився, якщо у нього виявлено три рани й кожна мала викликати миттєву смерть.

3. Не задовольняйтеся готовими поясненнями фактів. Усі можуть помилятися: і потерпілі, й поліція, і свідок, і слідчий.

4. Шукайте внутрішній зв'язок подій. Не можна визнавати факти, які ще не мають пояснення, другорядними, незначними, несуттєвими. Іноді всі суперечності й розбіжності пояснює одна загальна відповідь. Шукайте незримого винуватця. Знайдіть для кожного факту те пояснення, яке найвигідніше для вас, для вашого противника.

5. Відокремте значущі факти справи, розташуйте їх у часовій послідовності й, зупинившись на кожному, подивіться навкруги, назад, уперед.

Поставте себе на місце підсудного і подивіться навколо його очима до злочину, у момент злочину, після нього; зробіть те саме стосовно кожного із співучасників, потерпілих, свідків, роль яких не до кінця зрозуміла. З'ясуйте ступінь достовірності вчинків, зустрічей і переговорів злочинця із жертвою або співучасників злочину між собою в різний час; зверніть увагу, чи не змінилися їхні стосунки після злочину.

6. Змінюйте передбачувані умови місця й часу. Достовірність фактів підтверджують свідчення щодо збігів у просторі та часі, причиновий зв'язок двох фактів, їхня послідовність. Щоб знайти неправду або помилку в тлумаченні фактів, інколи достатньо змінити одну з цих умов.

7. Шукайте суперечності у відомих вам фактах. Пропонуючи цю схему з'ясування (відновлення) реальних подій, П.Пороховщиков указував, що однією з основних умов пошуку істини (а отже, захисту від маніпуляції) є послідовність.

Отже, ключовим моментом організації свідомого захисту є виявлення і розпізнання маніпуляції. Як правило, про використання маніпулятивних технологій свідчать помітні зміни в ситуаціях взаємодії (наявність примусу (силового тиску); надто швидкий темп обговорення важливих проблем; дефіцит часу, відведеного на ухвалення рішення; обмеження кола обговорюваних ідей, незмінність формулювання, регулярне повернення до однієї теми; нестандартна поведінка опонента тощо), а також зміни в поведінці адресата маніпулятивного впливу (невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних автоматизмів у поведінці; виникнення почуття провини чи небезпеки; емоційний дисбаланс; незвичність, повторюваність, різкі сплески емоцій і т. ін.).