Забезпечення іб держави

Згідно з українським законодавством^[5], вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

• створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

• підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їхніх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

• вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захиступерсональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

• розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Особливо складна сьогодні проблема завчасного створення засобів, необхідних для інформаційного протиборства, або, якщо користуватися американською термінологією, - «інформаційної війни» [8].

У цій сфері розвитку озброєнь розглядаються два типи дій і, відповідно, дві групи засобів. Перша сукупність засобів зв"язку, що пов’язана з «інформаційною війною» як специфічним видом протиборства, можливо не пов"язаного з традиційними військовими діями, в особливій сфері, що називається «інфосферою». При цьому зачіпаються усі компоненти інформаційного потенціалу держав: інформація і її інформаційні носії, центри зосередження інформації; наукові і всі інші кадри — творці та споживачі інформації; технічні засоби збору, переробки, накопичення, збереження і передачі інформації; програмно-математичні засоби; інфраструктура всебічних систем управління; органи управління інформаційними ресурсами держави.

Хоча така війна буде вестись спеціальними структурами, у ній є суттєвий військовий аспект, поскільки можливі наслідки, що знизять бойові можливості збройних сил, а саме: блокування системи управління ракетно-ядерною зброєю та іншими стратегічними системами військового призначення; порушення роботи систем управління військово-транспортними перевезеннями та іншими системами забезпечення військових формувань (матеріалами, енергією, тощо); різке погіршення морально-політичної обстановки у військових формуваннях, серед їх резерву і зниження бойового духу особового складу внаслідок дезінформації, порушення систем забезпечення життєдіяльності, дезорганізації систем управління тощо.

Серед нових найбільш важливих засобів "інформаційної війни" сьогодні називають різні математичні, програмні засоби типу "вірусів" і "закладок", засоби дистанційного витирання інформації, що записана на магнітних носіях, генераторами електромагнітних імпульсів, засоби неконтрольованого включення у закриті інформаційні мережі та ін.

У більш вузькому розумінні слова "інформаційна війна" стає однією із різновидів дій - інформаційних (ІВД), або важливою фазою безпосередньої підготовки до них.

Так, наприклад, у США, судячи з публікацій, використовують наступне визначення для ІВД: дії, прийняті для досягнення інформаційної переваги в інтересах національної військової стратегії і здійснюючі шляхом впливу на інформацію і інформаційні системи противника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем [4].

Основними складовими ІВД потрібно вважати інтегруючі воєдино, наступні види дій (протидій), що ще недавно вважалися самостійними: розвідку (протидію розвідці супротивника, включаючи маскування і дезінформацію); РЕБ (забезпечення поміхозахисту, поміхостійкості власної зброї від засобів РЕБ супротивника); зв"язок, передачу даних (порушення систем зв’язку і обміну даними супротивника); автоматизоване управління військами і зброєю (протидія автоматизованим системам управління противника); розпізнання державної приналежності об"єктів військового призначення, їх ідентифікація (протидія супротивнику у вирішенні аналогічних завдань); навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів (зрив навігаційного забезпечення супротивника); психологічне забезпечення власних військ (сил) (психологічне придушення супротивника).

Завдання цих традиційних видів воєнної діяльності, що розглядаються не тільки в рамках відповідних систем, але і в інтегрованій "системі систем", стають завданнями ІВД. Інтеграція є не тільки, і навіть не стільки організаційною, скільки технічною. "Системи систем" з"являються не самі по собі, а за рахунок нових засобів захищеного обміну даними, їх програмного забезпечення, удосконалення стандартів та умови сумісності систем.

Але ІВД не обмежуються тільки перерахованими системами. Інформатизація і автоматизація проникають практично на всі рівні військової ієрархії і практично у всі системи сучасної зброї.

Військово-політичне керівництво США і країн Заходу приділяє все більше уваги розвитку інформаційної технології, реально оцінюючи її потенційні можливості у боротьбі за досягнення військової переваги. До числа перших офіційних документів з цієї проблеми можна віднести директиву МО США ТS від 21 грудня 1992 р. під назвою «Інформаційна війна», в якій безпосередньо вказано на «необхідність всебічного обліку інформаційних ресурсів при організації планування і функціонування систем управління в інтересах підвищення ефективності дії своїх військ в умовах протидії супротивника».

Найважливішими складовими концепції «Інформаційна війна» є: оперативна безпека, введення супротивника в оману, психологічні операції, електронна війна і вогневе знищення, які проводяться в комплексі з глибокою і всебічною розвідкою як для дезорганізації системи управління противника, так і для захисту власної системи управління в ході бойових дій. При цьому інформація, що циркулює в системі управління, розглядається як високопріорітетний об"єкт впливу і захисту, зниження або підвищення достовірності. Для Пентагону, який використовує кілька сот різних інформаційних систем і мереж, питання інформаційної безпеки тісно пов’язані з питаннями військової безпеки.

Інформаційна безпека – завжди балансування між інформаційною відкритістю та закритістю, між прагненнями: максимально розширити доступ громадян до невтаємниченої публічної інформації (державної, комерційної, наукової, освітньої, персональної тощо) й максимально захистити інформацію корпоративного й приватного змісту.

Інформаційна безпека

33. Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки України

Державна політика у сфері забезпечення інформаційної безпеки України полягає у: забезпеченні реалізації конституційних прав людини на вільний доступ до інформації, використанні інформації для провадження не забороненої законодавством діяльності, фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, а також у захисті інформації, яка стосується особистої безпеки громадянина; створенні умов для розвитку інформаційної інфраструктури з метою реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері інформаційних відносин та використання інформації з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності України, політичної, економічної та соціальної стабільності, безумовного забезпечення законності та правопорядку, розвитку взаємовигідного міжнародного співробітництва.

34. Засади державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки України

Засадами державної політики у сфері інформаційної безпеки є: дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері інформаційних відносин, забезпечення духовного відродження народу, збереження і зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму та гуманізму, культурного і наукового потенціалу; інформаційне забезпечення державної політики, пов'язане з доведенням до української та міжнародної громадськості достовірної інформації про політику України, її офіційної позиції стосовно актуальних подій українського та міжнародного життя, з дотриманням гарантій доступу громадян до відкритих інформаційних ресурсів; розвиток сучасних інформаційних технологій, вітчизняної інформаційної індустрії, в тому числі виробництва засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку, забезпечення потреби внутрішнього ринку у цій продукції і просування її на світовий ринок, а також забезпечення накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів; захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем — як існуючих, так і тих, що створюються на території України.

35. Основні загрози інформаційній безпеці України

Основними загрозами інформаційній безпеці України є: обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; руйнування системи суспільних цінностей, негативні зміни їх цільових настанов, шкідливий вплив інформації на духовне і фізичне здоров'я особи; маніпулювання громадською думкою; порушення штатного режиму функціонування (руйнування) критично важливих інформаційних мереж, систем управління; несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом; спотворення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забезпечення; низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір; діяльність іноземних політичних, економічних, військових, розвідувальних та інших структур, спрямована проти інтересів України в інформаційній сфері; прагнення деяких країн і транснаціональних об'єднань до домінування у світовому інформаційному просторі, що призводить до обмеження національних інтересів України, витіснення її із зовнішнього та внутрішнього інформаційного ринку; збільшення технологічного відриву ряду держав світу і нарощування їх можливостей у протидії створенню конкурентоспроможних вітчизняних інформаційних технологій; невідповідність нормативно-правової бази, що регулює відносини в інформаційній сфері, вимогам часу; активне просування на внутрішній ринок програмно-апаратних засобів захисту інформації зарубіжного виробництва, включаючи і засоби криптографічного захисту, які не забезпечують відповідного рівня захисту; відставання України від провідних держав світу за рівнем інформатизації органів державної влади і органів місцевого самоврядування, кредитно-фінансової сфери, промисловості, сільського господарства, освіти, охорони здоров'я, сфери обслуговування.

36. Протидія загрозам інформаційній безпеці

Протидія загрозам інформаційній безпеці здійснюється шляхом: сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на патріотичне виховання всіх категорій населення, утвердження загальнодержавної системи духовних цінностей, пропаганду толерантності, злагоди, міжетнічного та міжрелігійного миру, суспільну солідарність; організації оперативного реагування та упередження формування негативного іміджу України та її громадян, органів державного управління, інших суспільних інститутів, викривлення та тенденційного підбору фактів історичного минулого, поширення неправдивої інформації; ліквідації відставання від провідних держав світу за рівнем інформатизації суспільних інститутів, превентивного розвитку центрів зберігання, обробки та розповсюдження інформації, таких як бібліотечні, архівні, музейні, спеціальні інформаційно-аналітичні, дослідницькі та інші установи, а також систем і баз даних засобів масової інформації; забезпечення виявлення загроз щодо порушення конфіденційності, цілісності та доступності інформації, створення механізмів їх локалізації; встановлення уніфікованого переліку умов для надання чи обмеження права на доступ до інформації, переліку видів інформації з обмеженим доступом та механізмів реалізації цих обмежень, принципів та організаційних механізмів доступу до інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, фізичних та юридичних осіб; розширення мережі кореспондентських пунктів і спеціальних кореспондентів засобів масової інформації та інформаційних агентств за кордоном; забезпечення конфіденційності, цілісності та гарантованого адресного доступу до важливої для особи, суспільства і держави інформації; запобігання знищенню (навмисному спотворенню, псуванню, прихованню) національних інформаційних ресурсів; нейтралізації діяльності іноземних політичних, економічних, військових, розвідувальних структур, спрямованої проти інтересів України; запобігання проявам інформаційно-диверсійної діяльності терористичних організацій, груп, окремих осіб, спрямованої на дестабілізацію суспільного життя в країні та завдання шкоди громадянам, державі; запобігання введенню в систему інформаційних ресурсів спеціально підготовленої, неправдивої інформації, застосування негативного інформаційно-психологічного впливу на особу.

37. Захист прав і свобод людини та громадянина

Захист прав і свобод людини та громадянина, спрямований на забезпечення балансу прав людини, суспільства та держави, передбачає: розроблення і прийняття державної програми розвитку мережі Інтернет в Україні, створення умов для забезпечення доступу всіх громадян до публічної інформації та надання населенню телекомунікаційних послуг; забезпечення інформаційної присутності органів державної влади у мережі Інтернет та підвищення рівня інформування населення про діяльність цих органів; розвиток і вдосконалення системи інформаційної безпеки особи, суспільства та держави, створення системи запобігання злочинам у сфері інформаційних технологій, що передбачає прийняття нормативно-правових актів з питань захисту персональних даних відповідно до європейських стандартів; залучення громадськості до процесів формування і проведення державної політики, підготовки і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів та рішень, оцінки діяльності органів державної влади щодо виконання прийнятих рішень у сфері зв'язку та інформатизації; створення системи "Електронна демократія" з метою надання громадськості можливості обговорення та обміну думками з питань управління і розвитку, опосередковано впливаючи таким чином на формування та прийняття рішень на всіх рівнях державної влади, шляхом впровадження інформаційного порталу та регіонального інформаційного центру, що сприятиме проведенню громадських обговорень, дискусій, форумів тощо.

38. Розвиток матеріально-технічної бази системи інформаційної безпеки особи, суспільства та держави

Розвиток матеріально-технічної бази системи інформаційної безпеки особи, суспільства та держави передбачає: розроблення, організацію виробництва та сертифікацію на відповідність вимогам інформаційної безпеки функціонально повного комплексу технічних і програмно-технологічних засобів захисту національних інформаційних ресурсів під час їх створення, зберігання та використання; формування цілісної системи захисту мереж передачі даних від дій, спрямованих на порушення їх функціонування, і моніторинг цих мереж з дотриманням норм національного законодавства та міжнародного права; організацію в системах електронного документообігу та електронного цифрового підпису багаторівневого захисту інформації від несанкціонованого доступу; створення інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади та управління із засобами криптографічного та технічного захисту інформації; створення та оперативне застосування антивірусних засобів.

39. Науково-практична робота із забезпечення інформаційної безпеки

Науково-практична робота із забезпечення інформаційної безпеки полягає у: реалізації системного підходу до аналізу динаміки інформаційних процесів в Україні, забезпеченні багатоваріантності параметрів аналізу та прогнозів розвитку цих процесів з урахуванням необхідних заходів з дотримання інформаційної безпеки; налагодженні механізму проведення постійного моніторингу, прогнозування зовнішніх загроз інформаційній безпеці, вироблення рекомендацій щодо їх нейтралізації; розробленні стратегії: входження України в глобальний інформаційний простір, у науковому обґрунтуванні процесу розвитку українського сегмента цього простору (визначення пріоритетів, основних принципів формування змісту, методики наповнення), залучення до роботи з наповнення українського сегмента глобального інформаційного простору провідних наукових центрів країни, бібліотечних та інших культурно-освітніх установ, інформаційно-аналітичних структур України; адаптації до вимог національних стандартів необхідних Україні масивів світових інформаційних ресурсів для подолання відставання в цій сфері; проведення загальнодержавної політики інтеграції України в міжнародні телекомунікаційні мережі, вироблення відповідних рекомендацій, правил і процедур; створення і впровадження системи національної стандартизації в інформаційній сфері з урахуванням міжнародних стандартів інформаційного обміну та захисту інформації.

40. Удосконалення нормативно-правової бази з питань інформаційної безпеки

Удосконалення нормативно-правової бази з питань інформаційної безпеки передбачає: упорядкування інформаційного обміну та інформаційно-аналітичного супроводу роботи органів державної влади, інших суспільних інститутів з органами державної влади та між собою, забезпечення безумовного дотримання вимог інформаційної безпеки посадовими особами, громадянами; формування нормативно-правової бази у галузі використання Інтернет-технологій і забезпечення захисту державних інформаційних ресурсів; законодавче визначення порядку доступу інших держав або іноземців до інформаційних ресурсів України та порядку використання цих ресурсів на основі договорів з іншими державами; налагодження двостороннього та багатостороннього співробітництва з міжнародними організаціями для спільного розв’язання проблеми правового забезпечення інформаційної безпеки, укладення міжнародних договорів у цій сфері; визначення порядку розповсюдження та використання інформаційної продукції іноземного виробництва на території України, врахування вимог інформаційної безпеки у разі закупівлі іноземних програмно-технічних та телекомунікаційних засобів, їх використання в стратегічно важливих галузях на об'єктах важливого державного та суспільного значення.