Аналітичні питання:

30. Основні способи протидії загрозам, реагування на виклики та керування ризиками в сфері інформаційних відносин.

Говорити про цю проблему, за нашого погляду, доцільно, незважаючи на те, що останні два роки поняття «цензура» фактично зникло з політичних дискусій. Адже високий рівень залежності журналістів і самих ЗМІ від грошедавців може супроводжуватися так званою внутрішньою цензурою.

Отже, перша хвиля масової і водночас специфічної офіційної цензури, як слушно відзначали учасники фахової дискусії „Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії” (28 січня 2003 року), прийшлася на період парламентських виборів 2002 року.

Українські науковці, опозиційні політики, демократичні парламентарії, журналісти і просто помірковані люди чітко визначили особливості тогочасної української цензури у повній відповідності з міжнародним правом і, що дуже важливо, у контексті проголошеного європейського вибору. Вони заявляли і переконливо аргументували, що цензура в Україні була одним з найсерйозніших бар’єрів на шляху оптимізації процесу входження в європейський інформаційний простір на правах партнерства і рівності.

Фактично наявність цензури в Україні на тлі тверджень про причетність вищих представників державно-політичного істеблішменту до корупції і скандалів кримінального забарвлення призводила до того, що Україну подекуди в інформаційному просторі європейських країн, США і Канади почали відносити до претендентів на участь у сумнівному колі держав-парій.

Що стосується власне цензури як формалізованого бар’єру на шляху до ефективної політики входження в європейський інформаційний простір, то, за аргументованими висновками учасників дискусії, вона в Україні:

• Носила політичний характер і спрямована передовсім проти політичної опозиції.

• Її головним організатором виступала президентська адміністрація.

• Український варіант цензурування не був формалізований у формі законів чи постанов уряду, відсутні спеціальні структури для її організації і здійснення: право підмінялося самочинними „темниками”, які готувалися на замовлення АПУ.

Три чверті населення України, за даними соціологів, вважали доконаним фактом наявність цензури в Україні, а тим часом представник президентської адміністрації говорив, що «некоректно звертатися до непрофесійної аудиторії з професійним запитанням», а тому, мовляв, у такий спосіб цензуру підтвердити чи заперечити не можна. Сьогодні новій владі доцільно розробити і законодавчо забезпечити неможливість реставрації будь-яких форм цензури в нашій державі. З іншого боку, самі журналісти мають виступити ініціаторами таких дій.

З метою організації протидії "комп'ютерному тероризму", в тому числі поширенню через глобальні та національні мережі зв'язку ідеології тероризму, пропаганди насильства, війни і геноциду Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. було розроблено із урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи заходи щодо боротьби з міжнародним тероризмом. Вони передбачали проекти Законів України:

• "Про моніторинг телекомунікацій",

• "Про захист інформації в мережах передачі даних",

• "Про регулювання українського сегменту мережі Інтернет".

Однак, спроби силових структур (зокрема, - Служби безпеки України) напрацювати проекти відповідного законодавства та провести ці законопроекти в Верховній Раді наштовхнулися із-за низки об’єктивних та суб’єктивних причин на опір тих народних депутатів, які вбачали у цьому законодавстві замах на невід’ємні свободи та права людини, хоча, радше, керувалися інтересами лобіювання партикулярних інтересів [69].

Щодо хакерства і комп'ютерного "піратства", то це ті проблеми, від невирішеності яких насамперед страждають український внутрішній ринок й виробники вітчизняного "софтверу" (програмного забезпечення). На українському внутрішньому ринку до 2003 р. були майже відсутні вітчизняні програмні продукти легального виробництва, тобто цей ринок був майже на 90 відсотків піратським.

Внаслідок цього зникала мотивація до підприємництва в цій сфері, стрімко падала кількість професійних програмістів, ця професія втрачала престижність, а виробники комп’ютерних програм "опускалися" нижче корпоративного рівня, працюючи на рівні напівкустарному. А це було серйозним викликом національній інформаційній безпеці і перспективам входження України до глобального інформаційного суспільства. Проте, впродовж останніх 2-3 років вживаються рішучі заходи законотворчого й правоохоронного змісту протидії такому злу як “піратство”, до яких залучена й громадськість.

Зокрема, створена у 2003 р. Асоціація українських виробників програмного забезпечення позитивно вплинула на розв'язання проблеми комп'ютерного піратства через професійну підтримку зусиль влади. Асоціація ухвалила своєрідний Кодекс честі, відповідно до якого її учасники зобов'язалися:

 не купувати і не використовувати неліцензійні програмні продукти;

 не виготовляти й не поширювати неліцензійні копії програмних продуктів;

 не продавати комп'ютерів з нелегальним програмним забезпеченням;

 використовувати таке забезпечення тільки відповідно до норм ліцензійної угоди.

Заходи, спрямовані на формування позитивного іміджу, включають: безпосереднє централізоване розповсюдження фактичної, статистичної та довідкової інформації про Україну, організація поїздок представників іноземних держав (співробітників наукових та парламентських структур, неурядових організацій), міжнародних організацій, іноземних ЗМІ, встановлення постійних контактів із впливовими політиками, політологами, представниками ЗМІ в країнах світу тощо. Для підвищення ефективності заходів з формування позитивного іміджу України як важливий засіб поширення інформації про державу використовуються сучасні інформаційні технології, перш за все мережа Інтернет.

Центральне місце в реалізації таких заходів, спрямованих на формування та закріплення позитивного міжнародного іміджу України, займає Міністерство закордонних справ України, активно долучаються до цього процесу Кабінет Міністрів, Верховна Рада та інші державні органи України, а також неурядові організації. Особливу роль у формуванні міжнародного іміджу України відіграють ЗМІ та незалежні, недержавні українські дослідницькі центри та інститути, повідомлення та матеріали яких виступають одним з основних джерел інформації про Україну для зовнішнього світу [75; 89; 90; 91; 92; 93; 94; 95; 105].

Протидія загрозам інформаційній безпеці

Протидія загрозам інформаційній безпеці здійснюється шляхом: сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на патріотичне виховання всіх категорій населення, утвердження загальнодержавної системи духовних цінностей, пропаганду толерантності, злагоди, міжетнічного та міжрелігійного миру, суспільну солідарність; організації оперативного реагування та упередження формування негативного іміджу України та її громадян, органів державного управління, інших суспільних інститутів, викривлення та тенденційного підбору фактів історичного минулого, поширення неправдивої інформації; ліквідації відставання від провідних держав світу за рівнем інформатизації суспільних інститутів, превентивного розвитку центрів зберігання, обробки та розповсюдження інформації, таких як бібліотечні, архівні, музейні, спеціальні інформаційно-аналітичні, дослідницькі та інші установи, а також систем і баз даних засобів масової інформації; забезпечення виявлення загроз щодо порушення конфіденційності, цілісності та доступності інформації, створення механізмів їх локалізації; встановлення уніфікованого переліку умов для надання чи обмеження права на доступ до інформації, переліку видів інформації з обмеженим доступом та механізмів реалізації цих обмежень, принципів та організаційних механізмів доступу до інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, фізичних та юридичних осіб; розширення мережі кореспондентських пунктів і спеціальних кореспондентів засобів масової інформації та інформаційних агентств за кордоном; забезпечення конфіденційності, цілісності та гарантованого адресного доступу до важливої для особи, суспільства і держави інформації; запобігання знищенню (навмисному спотворенню, псуванню, прихованню) національних інформаційних ресурсів; нейтралізації діяльності іноземних політичних, економічних, військових, розвідувальних структур, спрямованої проти інтересів України; запобігання проявам інформаційно-диверсійної діяльності терористичних організацій, груп, окремих осіб, спрямованої на дестабілізацію суспільного життя в країні та завдання шкоди громадянам, державі; запобігання введенню в систему інформаційних ресурсів спеціально підготовленої, неправдивої інформації, застосування негативного інформаційно-психологічного впливу на особу.

Ми не маємо ефективного механізму протидії. Яскрава ілюстрація – це перипетії, пов’язані з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС і цілеспрямованою інформаційною кампанією, яку здійснює Ро- сійська Федерація. Зрозуміло, що це – один з елементів державної по- літики Росії щодо України в напрямі недопущення підписання Угоди про асоціацію. Я постійно себе запитую: а якою є українська відповідь? А українська відповідь абсолютно неадекватна – росіяни транслюють в інформаційному просторі відповідні теле- та радіопередачі, спрямо- вані проти нашої країни, а ми відповідаємо, що у ВР України перебува- ють на розгляді законопроекти про створення суспільного телебачення і роздержавлення друкованих ЗМІ. Тому, на мою думку, дуже важливо доповнити цю аналітичну доповідь розділом про протидію інформа- ційним атакам та війнам і ролі держави в цьому процесі. У доповіді не згадується про іномовлення, яке має бути під контролем держави, як у всіх європейських країнах, з яких ми беремо приклад. Нічого не сказано про створення потужного телевізійного каналу «Культура». Очевидно, що той канал, який функціонує, не відповідає наявним по- требам. Цей канал також має бути контрольований владою, оскільки аналогічні зразки існують і в інших європейських країнах. Державна протидія інформаційним війнам та інформаційним атакам – виклик часу, який ми не маємо права ігнорувати.

Реакцією на посилення інформаційного впливу РФ в європейському медіа просторі стали наміри лідерів країн ЄС посилити заходи протидії російській пропаганді. Результатом стало доручення Ф. Могеріні підготувати до червня 2015 р. план дій для «протидії дезінформаційній кампанії Росії»[7]. Першим кроком у цьому плані має стати створення «комунікативної команди», що оцінюватиме контент російських ЗМІ та «ідентифікуватиме випадки очевидної брехні», про які інформуватиме країни ЄС. Резонансною стала й заява головнокомандувача об’єднаними силами НАТО в Європі Ф. Брідлава, зроблена 22 березня ц.р. в Брюсселі стосовно того, що Захід повинен вжити більше зусиль для протидії російській пропаганді щодо конфлікту в Україні: «Необхідно негайно реагувати на дезінформацію, поширювану Росією в соцмережах… Потрібно розкривати факти дезінформації й демонструвати їх»[8]. Миттєва негативна реакція кремлівських чиновників із заявами про «невідповідність» намірів ЄС принципам свободи слова є підтвердженням руху у правильному напрямку[9].

На жаль, скрутне економічне становище України не сприяє створенню можливостей для ефективної протидії інформаційним загрозам. Зокрема, у США від нашої держави офіційно працює лише один журналіст агенції «Укрінформ» (у Вашингтоні), власних кореспондентів та знімальні групи за кордоном мають декілька приватних телеканалів («Інтер», «1+1»).

РЕКОМЕНДАЦІЇ - Особливої уваги та підтримки МЗС України потребує участь у створенні спільного інформаційного російськомовного телеканалу для країн ЄС та держав Східного партнерства у межах рішення, прийнятого на саміті Євросоюзу щодо розробки до червня 2015 р. Плану дій із побудови стратегічної комунікації з метою протидії постійним кампаніям дезінформації з боку Росії.[17] МЗС України також доцільно не полишати на міжнародному рівні лобіювання питання здійснення намірів країн Заходу позбавити ліцензій пропагандистські російські ресурси у межах національного законодавства країн ЄС та США. - Міністерству інформаційної політики необхідно активізувати роботу з координації співпраці ЗМІ України та громадських ініціатив з метою об’єктивного та своєчасного реагування на інформаційну агресію РФ. Користуючись високим рівнем зацікавленості проблемами в Україні західних журналістів, потрібно налагоджувати контакти серед впливових західних медіа з метою надання точної та неупередженої інформації про перебіг подій в Україні. - Міністерству інформаційної політики запропонувати проведення атестації фахівців прес-служб всіх міністерств та відомств України з метою виявлення рівня фаховості. Висока якість організації роботи прес-служб міністерств – одна з важливих запорук швидкої комунікації журналістів з офіційними джерелами інформації. - Адміністрації Президента України продовжувати практику щотижневих інтерв’ю Президента України на центральних телеканалах держави. - Оптимізації потребує система представлення для світового співтовариства доказів російської присутності в Україні. На сьогоднішній день є принаймні декілька ресурсів з цього приводу різного рівня офіційності та наповнюваності (розділ на сайті Мінінформполітики, сайти «Ukraine Under Attack» та «Доказ»), які в більшості своїй мають слабко структуровану інформацію з даного питання. Вбачається доцільним сформувати на базі одного з цих ресурсів єдиний цілісний архів бази доказів російської агресії в Україні. Представлена інформація має супроводжуватись вичерпними поясненням щодо належності тих чи інших речових доказів саме РФ, а сам ресурс має вестись не стільки українською, скільки англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами (для відеоматеріалів, що поширюються в якості доказів присутності українською/російською мовами доцільно робити титрування англійською). Відповідне завдання доручити Міністерству інформаційної політики спільно з Міністерством оборони, Міністерством закордонних справ України, а також Службою безпеки України. Посилання на відповідний ресурс (примітний банер на головній сторінці) має бути на всіх сайтах органів державної влади України (всіх версіях сторінок). - Національній Раді питань телебачення та радіомовлення України запропонувати українським мовникам найближчим часом розпочати формування експертного середовища для англомовних українських телеканалів із числа знаних поважних осіб – представників країн ЄС (популярних авторитетних політиків, аналітиків) шляхом їх запрошення до України та організовуючи їх поїздки на звільнені території Сходу країни, зустрічі з переселенцями. Залучення світової інтелектуальної еліти може стати ефективним чинником у формуванні позитивного іміджу нашої держави серед широкої громадськості країн трансатлантичного простору. Саме лідери думок у своїх країнах можуть змінювати ставлення до України в Європі. - Адміністрації Президента України розглянути можливість створення спеціального стипендіального фонду для журналістів, які хочуть писати про Україну, аби вони могли отримувати гранти на приїзд та проживання в Україні на час створення своїх матеріалів шляхом залучення коштів благодійних організацій та меценатів. Таким чином редакції світових медіа, що не можуть собі дозволити оплачувати спеціальних кореспондентів у Києві, проте мають представництва у Москві, матимуть змогу отримувати інформацію від своїх журналістів в Україні, а не з території країни- порушника міжнародного права. - Міністерству освіти України необхідно здійснити розробку програми лобіювання відкриття кафедр україністики у вищих навчальних закладах країн ЄС та США, які готували б фахівців з питань України, котрі могли б надалі ставати спікерами в іноземних ЗМІ та опонувати заангажованим та упередженим колегам. - МОН України необхідно провести моніторинг якості підготовки фахівців у галузі медіаіндустрії у вищих навчальних закладах України, уточнити кількість осіб, що працюють відповідно до отриманої освіти, уточнити кількість місць для навчання за даною спеціальністю на 2015 р. та визначити можливості покращення ситуації із фаховою підготовкою журналістів. - Міністерство культури України могло б стати ініціатором організації всеукраїнського конкурсу на створення нових відеоігор просвітницької спрямованості. У довгостроковій перспективі відродження в Україні індустрії відеоігор має як потенційні фінансові переваги, так і відкриває додаткові можливості для створення позитивного іміджу України за кордоном та деконструкції історичних стереотипів про нашу країну, створених РФ. - З метою розширення співпраці України з країнами ЄС в гуманітарній сфері було б доцільно розглянути перспективу створення просвітницьких проектів на кшталт Ґьоте-Інституту, Британської ради чи італійської спілки Данте Аліґ'єрі.