2. Класифікації релігій

Всі релігійї поділяють на:

• світові (буддизм, християнство, іслам):

• національні або традиційні, або місцеві (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм);

• локальні (примітивні) (фетишизм, анімізм, культ предків, тотемізм, шаманізм, магія)

Згідно іншого підходу виділяють:

• глобальні

• регіональні

• локальні релігії.

3. Примітивні релігійні вірування та культи

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат.

Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах:

• ранньому матріархату — тотемізм,

• пізньому матріархату — землеробський культ,

• патріархату — шаманізм тощо.

До первісних релігійних вірувань належать:

• магія;

• фетишизм;

• анімізм;

• зоолатрія (анімалізм);

• тотемізм;

• землеробський культ;

• культ предків тощо.

Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінними віруваннями.

Магія (гр. mageia — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства. Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.

В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накликати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (гадання на картах тощо). Нині магія все частіше розуміється як система певних заклинань, за допомогою яких начебто можна впливати на явища природи або інших людей.

Фетишизм (порт, fetico — зачарована річ) — це віра у надприродні, надчуттєві властивості певних предметів, віра в те, що вони можуть допомагати, оберігати, захищати людину.

Фетишами здебільшого стають предмети, яким віруючі приписують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими вла­стивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності предметів додавали надприродні властивості. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.  У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, куло­ни, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

Анімізм (від лат animus, anima – дух, душа) має два основні трактуваня:

• віра в те, що кожна істота має в собі двійника - душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний і психологічний стан;

• віра в існування безтілесних істот – духів, ангелів, демонів, богів та богинь.

У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Прикладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у країні мертвих.

У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків.

У багатьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах.  Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників та про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. В деяких народів існувало уявлення про переселення душ.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Са­мостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомо­гою блюдця, що крутиться).

Зоолатрія, або анімалізм, або культ тварин - це сукупність обрядів та вірувань, що пов'язані з релігійним вшануванням певних тварин. Терміни походять або від грецьких слів (zoon – тварина, latreia – служіння), або – від латинського animal – тварина. Деякі дослідники вважають анімалізм найдавнішою формою релігійних уявлень, аргументуючи свою точку зору тим, що зображення тварин у печерах (Альтаміра та ін) мало ритуальній характер та свідчило про обожнення зображуваних тварин.

Сформувався він в уявленнях про залежність буття роду від магічної сили певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бути у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тваринами, рослинами. Його походження пов'язують з трансформацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба тощо).

Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин або явищ природи.

Термін “тотемізм” походить від слова “ототеман”, що мовою одного з північноамериканських індіанських племен означає “його рід”. У науковій літературі даний термін починають вживати у XVIII ст.

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами та вбачали в них покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тварин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти такий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — личинка комахи" тощо. Такими відповідями вони начебто підтримували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об’єктом полювання. Пізніше поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ставили перед мордою забитого оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення, бажали щастя духові оленя в країні мертвих.

Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вшановують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у християнстві. Так, Святий дух православні зображують у вигляді голуба. В обряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай. Типовий приклад — релігійні погляди індійців-ірокезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза ірокези зображували у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дощу і вітру.

Землеробський культ характеризують кілька рис:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів.

2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що найголовніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У деяких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чоловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок. Це пояснюється тим, що з розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яким займалися жінки.

3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів землеробам посилало небо: світло, тепло, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.

Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлення про Богородицю: віруючі в селі називали її покровителькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва Христового (в минулому — свято народження духу сонця) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духу зерна).

Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство, яки мпереважно займалися чоловіки. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні.

Шаманізм характеризують:

1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існування здобували за рахунок виконання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені.

2. Виокремлення головного об'єкта релігійного поклоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допомагали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

3. Головна роль чоловіка в релігії. Серед професійних служителів культу переважали чоловіки. Були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нервових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до праці.

5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності.

Деякі народи Азії, Австралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом шаманізму.

Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і віра в особливі відносини священиків із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу — чоловічої статі.