7. Поезія 70-90 років 19 ст. Тематичне і жанрово-стильове збагачення.

Шлях розвитку української поезії 70 — 90-х років XIX ст. визначають такі таланти, як Іван Франко, Яків Щоголів, Іван Манжура, Павло Грабовський. Збірка Івана Франка «З вершин і низин» (1887) стала після Шевченкового «Кобзаря» другим найвизначнішим явищем української поезії. Вона збагатила літературу ідейно, тематично, жанрово, внесла в лірику нові, енергійні ритми, привернула увагу яскравою образністю. З віршів цієї книжки постав образ нового ліричного героя — мужнього борця за свободу, рівність, братерство людей. Цей герой покладає великі надії на вільний розвиток думки, науки, освіти, культури, за допомогою яких можна поліпшити життя знедолених, безправних трудівників. Поет гостро засуджує світ соціальної несправедливості, закликає до побудови суспільного ладу, де людина матиме умови для гармонійного розвитку і щасливого життя. Різнобічність таланту Франка засвідчила збірка лірики «Зів'яле листя» (1896), вірші якої передають глибину внутрішніх переживань людини, розвиток її інтимного почуття. Збіркою «Мій Ізмарагд» (1898) поет сягнув вершин у царині філософської поезії, оновлення змісту і форми жанрів притчі й легенди. Яків Щоголев, яскравий представник пози 70-90-х, сформований в сфері романтизму. Він описував красу рідної землі з її незнищеною природою. Його збірка «Ворскло» (1846-1882) збагачена патріотичним образом України. Твори цієї збірки переважно песимістичні. Важливим об»єктом творчості поета є історія України. Козацька тема – одна з найпоширеніших тем у Щоголева. Образи козацького поля, «славою багатого», запорожців, що ревно оберігали «батьків завіт», характеризують романтичні вірші поета на патріотичну тему. Щоголев із болем констатував духовне зубожіння українців. Поетична книжка «Слобожанщина»(1898) продовжила і доповнила патріотичні мотиви попередньої книжки. В цій збірці переважно пейзажні поезії Щоголева: з них постають колоритні малюнки рідної авторові Слобожанщини. З таких віршів, як «Зимній ранок», «Травень», «Вечір», «Степ», «Осінь», «Листопад», можна скласти поетичний календар української природи. Твори поета завжди пройняті щирою схвильованістю. Іван Манжура прийшов в українську поезію після довгої праці на ниві української етнографії та фольклору. Він – реаліст. Іван Манжура не любить описувати природу, ніжне мистецтво. Він був більше громадянським митцем, подібно до Франка, Грабовського. Його художня спадщина невелика. В 1889 р. була видана його тонесенька збірка під назвою «Степові співи та думи». У збірці вміщено 35 ліричних віршів і їх можна поділити на три тематичних блоки ліричних поезій:

1. Автобіографічні;

2. Селянсько-побутові;

3. Блок інтимних віршів.

Манжура орієнтується на свідомість народу, зближення з ним. Поет переймається з болем народу, здиднями. З великим співчуттям зображує поет типову для тих часів долю дівчат-наймичок, що догоджають «чужій сім»ї» , а за це не раз бувають голодні й биті. Соціальна нерівність, деспотизм, постійні утиски все життя супроводжували жінку-матір, яка часто виступає головною героїнею його поезій. Залишившись без матері у п»ятирічному віці, Манжура, як ніхто інший, розумів трагізм сирітської долі. Помітне місце у творчості Манжури посідає інтимна лірика. Свої переживання, свій душевний біль і нерозділене кохання поет втілив у поезіях «Нічниці», «Нехай». Кожна з них – це дотик до зраненого серця поета, його незхасної любові до жінки-матері, дружини, дівчини. Мотив нерозділеного кохання значною мірою автобіографічний. Для свого першого, ніжного кохання Насті Олексіївні Манжура присвятив поезію «Минуле». Грабовський – поет-революціонер. Його поетичний доробок становлять кілька збірок оригінальних та перекладних поезій: «Пролісок» (Львів, 1894), «З півночі» (Львів, 1896), «Кобза» (Чернігів, 1898). Поезія Грабовського переважно на політичну та громадянську тематику, в них сильна дикція. Кожна поезія нагадує марш. У політичних віршах поет уміло добирає гострих, твердих слів, які пройняті смутком. Ліричним героєм його поезій є революціонер. Образ революціонера в Грабовського не має конкретних рис, він виникає в якихсь сюжетних деталях. Поет прагне до створення загального образу революціонера. Є і любовна лірика в Грабовського. Ліричний герой Грабовського – це переважно сам автор – патріот-борець. Поезія Грабовського сприяла утвердженню в українській літературі кінця 19 – початку 20 с. таких жанрів, як вірш-заклик, марш, послання, роздум. Його поезія насичена політичною лексикою. Творчість поетів цього часу позначена інтенсивними художніми пошуками жанрового збагачення лірики та ліро-епосу, використанням Найрізноманітніших віршових розмірів та строф. Поезія утвердилася як визначне мистецьке явище у духовному житті українського народу.