94. Творчість а.Тесленка.Проблематика.Образи.Особливості стилю.

Архип Тесленко прийшов у літературу напередодні революції 1905 року. Захоплення театром лишило слід у ранній творчості письменника. У 1903 р. Тесленко написав велику драму «Не стоїть жить». Але цей твір цікавий лише як свідчення творчої еволюції Тесленка.

Починає окреслюватись своєрідна творча індивідуальність: «як думаєш, так і пишеш». У 1904-1905 роках з’являються його перші реалістичні оповідання — «Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мати». Склавши з цих оповідань рукописну збірочку 1905 року, Тесленко вирушає до Києва з наміром публікації. «Хуторяночка» — сумна розповідь про трагічну долю дівчини-наймички Маринки.

Герой оповідання «За пашпортом» — Павло Глищенко — не може вирватися із нужди, тяжкого визиску, знущань, тому що пан, в якого він служив, заборонив старшині видати йому пашпорт.

В оповіданні «Дід Омелько» відтворено образ громадського чередника, що вірив у «добре» серце багатія. В оповіданнях «Мати», «Маруся» порушуються теми моралі. Свідченням того, що Тесленко був далекий від будь-якої ідеалізації села, може бути його оповідання «Мати», в якому показано сумні наслідки неправильного виховання дитини в сім’ї.

У 1906 році в Києві в газеті «Громадська думка» з’являється сатиричне оповідання «Радощі». У ньому висміювалась царська Дума. Помітне місце в українській літературі посідають створені Тесленком образи дітей сільської бідноти. Жебрацтво було єдиною «наукою», доступною для таких дітей, хоча більшість з них виявляла великий потяг до освіти, була обдарованою.

До такого болючого висновку приводить нас оповідання Тесленка «Школяр». Розумний, допитливий хлопчик Микола мріяв стати вчителем. Однак важкі матеріальні нестатки розбивають мрії хлопчика. Образ Миколки — значне художнє досягнення Архипа Тесленка.

У 1906 році Тесленко був арештований. Під враженнями від цієї події було написане оповідання «Немає матусі!».

«Основою повісті «Страчене життя» є трагічна історія двоюрідної сестри письменника Зінаїди Строй. Ця повість — значне досягнення у творчості письменника.

Заслуга Тесленка полягає, перш за все, у тому, що він, розвиваючи прогресивні традиції прози XIX століття, подав у своїх творах нові типи, нові характери і конфлікти.

Життєва доля Тесленка зумовила характер його прози — щирої, емоційно схвильованої, задушевної, простої.

95. Повість а.Тесленка «Страчене життя». Хар-р конфлікту. Образи.

Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість «Страчене життя». Твір побудований на конкретному життєвому матеріалі. Доля героїні повісті — Оленки Панасенко показується на широкому тлі суспільного життя. Події, що відбуваються в одній Панасенковій родині — Михайла, його дружини Палажки та дочки Оленки, розкривають становище селян-бідняків. У сім'ї Панасенків панують нестатки — нічого їсти, навіть солі немає. Живуть вони у старій, похиленій хаті.Різко протилежними бідноті виступають у творі багатії, гнобителі, «хазяї».На першому плані — пани Кочури,.Сільські багатії, пани визискують бідноту, зневажають трудівника, топчуть людську гідність. Характерний уже перший епізод повісті — на станції «панок у брилику» зневажливо дивиться «то на свиту Михайлову, то на зашкарублі чоботи». З погордою ставиться до обездоленого люду сільський лихвар Остапчук..У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів та їхню ідейну опору — ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попа Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога. . Оленка не стерпіла лицемірства святенника-скоїла самогубство. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попу, і глитаю.Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла — явище типове для тогочасної дійсності. Благородні риси характеру письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Повість «Страчене життя» — найвидатніший твір Архипа Тесленка, де з глибиною соціального аналізу і психологізму зображено трагедію страченого життя. Оленки. її останній акорд: «Убивці!» звучить як звинувачувальний вирок усім лицемірним «служителям хрестовим», хто стратив життя людини.

96. Життя і творчість С.Васильченка. Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії . Далі однокласна міністерська школа в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. У часи вчителювання (1898–1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. 1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був . Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка. Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1). У літературний процес Васильченко включився 1910 вже зрілим митцем із власним поетичним голосом. Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші» та ін.).Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938).

97. Прозові твори С.Васильченка. Основні жанри Васильченка – оповідання, гуморески, повість, хоч є у нього і казки, і нариси та публіцистика. Одна з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. У 1910–1912 Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та інші). Проблема виховання нової людини зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів.Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка».Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші» та ін.).Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі «На чужину». Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 аж до Лютневої революції. В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахи війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.

Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).Біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938).

98. Повість С.Васильченка «Талант». Вчитель має боротися за себе, бути сильним і незалежним. Такою й постає перед нами головна героїня повісті «Талант». На шляху молодої дівчини до освіти стає її власний талант, її потяг до мистецтва. С. Васильченко не показує її освітянської діяльності, а відразу переходить до трагічної історії розквіту та знищення таланту Тетяни несприятливими умовами тогочасної дійсності. Спершу Тетяна здається лише легковажною особою, яка приймає «любощі» регента церковного хору та писарів. Але що далі розгортаються події, то яскравіше розкривається ця мужня, сильна і талановита особистість. Театр — її пристрасть, тому байдуже, що сцена — пара перекинутих саней, грим — вугілля та крейда, а музики — рудий Гаврило. Справжнє зачарування викликав сильний могутній голос Тетяни. Особливо розквітла Тетяна, коли її талант визнали, коли їй подарували надію, що вона стане великою артисткою. Вона радісно розповідала, як понаїхали зі столиці на виставу гості, які впевняли, що у неї талант, який не слід занехаяти. Попечителька шкіл, Лідія Віталіївна, багата і впливова пані, пообіцяла надати допомогу в навчанні, добути стипендію. Недовго тривало це щастя. Тетяна покохала панича. Невдовзі театр закрили і Тетяна поїхала з коханим у місто. А коли повернулась, ніхто не міг її пізнати — дуже змінилася. Погляд став боязким, мова тихіша, а сама ніби понижчала, спала з лиця. Тетяна була на межі: мрії, які так і залишилися мріями, тепер пригнічували, мучили пекельно. Остаточну крапку в історії Тетяни поставив отець Василь. Спочатку він дозволив їй співати у церковному хорі. На мить в серці Тетяни настало полегшення: вона знову співала, її знову слухали. . Але ця мить тривала надто недовго, знову наруга — отець Василь вигнав з церкви сміливу співачку. Жорстокий світ лицемірства вбив Тетяну, її талант, її красу, її силу. Талановита, але безталанна.Трагедія Тетяни - це трагедія народу, що мовчить! Оживити героїню вже не вдалося нікому. її очі «нудьгують», обличчя посміхається «блідою осмішкою», їй «світ спротивився», коли вона дізналася про зраду панича. Героїня закінчує життя самогубством. Письменник також утверджує думку, що необхідно берегти таланти у собі й у інших, плекати їх, бо це «іскра Божа», «Божий дар», покликаний служити людям. У цьому непересічне значення повісті «Талант».