58. І.Франко. Драма «Украдене щастя». Ідейно-тематичний та художній аналіз.

Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя «Украдене щастя», написана 1893 року. В основі п'єси лежить народна «пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Махайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Стрійського повіту.

За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман — Анна — Микола Задорожний.

У кожного, хто знайомиться з п'єсою, природно постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв? Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за набагато старшого нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з'явився у селі жандарм — тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім'ї та моральних обов'язків — усе змішалося в один клубок, загострилось до апогею.

Зав'язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. В душі жорстоко ошуканої братами жінки борються почуття обов'язку перед чоловіком, почуття жіночої честі з почуттям палкої любові, що розгорілася з новою силою. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда.

Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв'язка конфлікту.

Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя.

Михайло — не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам — змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя.

Ким окрадені герої п'єси? Що загородило їм дорогу до щастя?

У своїй драмі письменник правдиво розкриває умови життя галицького села, задавленого приватницькими законами, владою землі, темнотою й забобонами. Проти тих темних соціальних сил, що крали щастя у людей, і спрямована п'єса.

59. Життєвий і творчий шлях м. Коцюбинського.

М. Коцюбинський (1864-1913). народився в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. З дитинства на його плечі впала відповідальність за родину. Батько втратив службу і залишив сімю. До цього ще добавилася хвороба матері. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).1881-1882 в Кам-Под. при місцевій семінарії на студіях підготовки до вступу в ВНЗ.

Коцюб. пройшов тривалий тв. шлях зі складними естетичними пошуками. Дуже уважно працював над мовою худ. твору, образністю. Починав свій тв.. шлях працюючи паралельно нар. Учителем. З перших спроб до нас дійшли оповідання “Андрій Соловійко».“Дядько та тітка” Львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру.

В юності зближується з народниками. Пік цієї д-сті припадає на Кам. Под. період.Серед угрупування був зродник, так Коцюбинський попадає під нагляд міліції, мріяти про ВНЗ було годі.

Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності. Він розумів, що гине нація і в своїй свідомості вималював символ лампадки, промінчик якої мав освітити темряву. Страх перед темрявою слід побороти . Щоб врятуватися від цього перестраху, людина вдається до інстинктивних шляхів – втечі. Часто герої Коцюб. тікають у світ – Соломія і Остап «Дорогою ціною». Раїса Левицька з оповід. «Лялечка» теж втікає.Вже в «Лялечці» поч.. зароджуватися нова стильова манера модерну. Оповідання «На віру», «Пятизлотник,»,Ціповяз привязуюють Коцюб. до Старої народн. школи.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра”, “Пе-коптьор”, “Відьма”,“В путах шайтана, “На камені”, “У грішний світ”, “Під мінаретами”. Так молд. Цикл більше тяжіє до народницького стилю, а Кримський – до мадернізму.

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника. Залишивши роботу в комісії, він їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”. На початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві. Поч. Чернігівський період життя. Так в творчості його можна виділити такі періоди: І Вінницький, ІІ Молдавський 1892-1895,ІІІ Кримський – 1895-1896. Рік працює в Чернігів. Газеті, до кінця своїх днів живу в Чернігові.

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata morgana”.Революція остаточно відкрила світові нове село.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела. Він створює новели “Сміх”, “Він іде”, “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі”, “Persona grata”, “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові”, а також повість “Тіні забутих предків”. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття.

60. Тема революції 1905-1907 рр. В творчості Коцюбинського відображена у таких новелах як:“Сміх”, “Він іде!”, “Невідомий”, “В дорозі”, “Persona grata”, “Подарунок на іменини”, “Коні не винні” Fata morgana». «Сміх йдеться про тривожні часи наступу реакції, д-сть чорносотенних погромів, спрямованих проти повстанців. адвокат Чубинський довідується про те, що відбувалося на вулицях міста, від знайомих, які прибігли до нього. погромники ще не встигли вдертися до його будинку. Чубинський — це демократично настроєний інтелігент, а не революціонер, що чітко усвідомлює мету і розуміє майбутнє. «Сміх» наймички Варвари, яка, бачить у Чубинському «пана»,змушує його побігти до кухні. І тут він побачив «те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Він відчув невідповідність між тим, що говорив на зборах, змальовуючи «протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, хто мусить її брати». до випадку з Варварою він не усвідомлював належним чином, яка глибока прірва відділяє народ від привілейованих станів. Інтелігент заплутався, на шляху революції він прозрів. Простий народ бачив у образах таких інтелігентів,як Чубинського панів, тому порозуміння між ними не було, і всі ті мітинги були даремними. Про ді-сть чорносотенних полків йдеться і в новелі Він іде. Герой етюду «Невідомий» — член терористичної організації, він немає імені, невідомий. Зробивши героєм твору терориста. Етюд побудовано у формі відтворення потоку свідомості засудженого на страту. Звідси — фрагментарність розповіді, уривчастість фрази, емоційна наснаженість мови. Замкнений у товщу сірих холодних стін, відгороджений від життя тюремними мурами, приречений на смерть революціонер не думає про передчасний кінець, не хоче слухати сіру і вогку тюремну тишу. Перед його очима пливе бурхлива річка життя. І нікому цього не відняти, адже ж «ввесь пишний світ, всі барви, весь рух життя» в ньому самому, в його голові і серці.Тут і думи про товаришів по боротьбі, і болючий спогад про матір. І, звичайно, думки про нього— ненависного всім, з гнітючим восковим профілем і білою бородою, якого мусила знайти і якого знайшла невблаганна помста героя.Невідомий – це революціонер-терорист, це колишній народник, який розчарувався в царській допомозі, тож стали виникати терористичні організ. «Народна воля», «Чорний Переділ». «В дорозі». Революціонер Кирило прибуває на явку, де має одержати листа з черговим завданням. Та лист довго не надходить і це вимушене інтермецо раптом збуджує в його душі почуття. Зустрічає дівчину, подекуди закохується. Ось і лист прийшов, кинув його у карман і забув. Коли був сам у кімнаті чує слово зрадник, це його друге я. Як він забув про обов’язок. Але раптом чує і 2-е Я «я маю право двадцяти літ…». Роздвоєність особистості Герой йде до колишніх друзів революціонерів питати поради. Але недавні революціонери перетворились на справжнісіньких міщан, байдужих до всього, крім власного спокою та благополуччя. Праця революціонерів на грядці, де «виднілись тільки їх круглі зади... як емблема спокою»,— ці реалії міщанського животіння викликають у Кирила почуття огиди й протесту. Тепер він знає, що мусить робити.