46. І.Франко. Оповідання про дітей і школу.

В окрему групу можна виділити оповідання Франка про життя дітей, більшість яких має автобіографічний характер. Вони цінні не тільки з художньо-естетичного боку, але й з педагогічного. Художник зумів заглянути в дитячий світ і побачити там багато благородного, прекрасного. Стежачи в них за емоціями та переживаннями дітей, психіка яких ще не залежна від стороннього впливу, письменник слідкує і за першими кроками самостійного мислення дитини. Малий Мирон сам переконується, що бачить очима, чує вухами. Ці прояви дитячого емпіризму, як показано далі, безжалісно вбивала школа своєю схоластикою і буквалізмом. Частою бійкою як єдиним «виховним» засобом тогочасна школа калічила! душу дитини, вселяючи в неї то почуття вічного страху й приниженості, то злоби й постійного недовір'я до людей, то розвивала низькі інстинкти і смаки. Школа прищеплювала дітям відчуття Їх соціальної нерівності. Ці твори Франка просякнуті великою любов'ю до дітей. Ця любов допомогла йому написати цілий ряд цікавих казок про життя звірів: «Коли ще звірі говорили» і поему-казку «Лис Микита» та інші. Поема «Лис Микита», проте, переросла своє первісне призначення - казки для дітей молодшого шкільного віку, набувши гостро викривального спрямування. Поет надав їй політичного звучання, направивши вістря своєї сатири проти тодішніх суспільних порядків, відносин, нравів. Фігури дійових осіб - звірів - представляють певні соціальні верстви або певні соціальні характери. Поема сповнена життєстверджуючим оптимізмом, легким гумором, мова її жива, образна, пересипана філософськими і народно-розмовними афоризмами. Франкові оповідання передають хід виховання селянської дитини «від перших проблисків власного думання» до найвищих ступенів середньої школи.Оповідання «У кузні» (1902) розпочинається щирим авторським зізнанням: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька». В оповіданні передаються найперші життєві враження дитини: весь хід думання малюка, його поведінка психологічно достовірні. Хлопчик, як губка воду» вбирає в себе все, що бачить і чує, і всьому вірить.Франко постійно наголошує на важливості найраніших дитячих спостережень для майбутнього формування громадянських почуттів. Запас батьківського вогню герой твору взяв у свою душу навіки.В оповіданні «Малий Мирон» (1885) письменник роздумує над майбутнім сільського п'ятирічного хлопчика, Що крок за кроком входить у таємничий світ природи.Який цвіт розів'ється з такого пуп'янка: чи здобуде Мирон ширшу освіту і допомагатиме іншим, чи злидні й забобони приглушать незвичайні задатки дитини. Розвиток цього образу продовжується в оповіданні «Під оборогом» (1905), в якому школяр Мирон, повернувшись з міської школи до батьківської хати, поспішає на зустріч з лісом, який ще раніше увійшов у його душу, Він розуміє гомін дубів, тремтіння осик, відчуває шелест листя; не може відірвати погляду від квіточок, які красуються в діамантовому намисті роси. Автор переконує, що кожна людина має відчути змалку красу і багатство природи, зрозуміти її життя, навчитися співчувати, співпереживати.

Педагогічна спрямованість дитячих творів Франка очевидна: в цьому глибоко переконує оповідання «Мій злочин» (1898). Майстерне проникнення в психіку хлопчика, який у приступі егоїстичної затятості -згубив життя спійманої пташки, надає творові виразної виховної мети. Протиприродність вчинку підкреслюється красою ясного весняного дня, коли так безглуздо, безцільно, по-насильницькому було вчинено злочин.Письменника хвилювали безправність і приниження трудівників, дітям яких фактично була неприступною широка освіта, його обурювали стан навчання у початковій школі, мізерність знань, які вона могла дати своїм вихованцям. Ці проблеми висвітлюються в оповіданнях «Грицева шкільна наука» (1883), «Олівець» (1879), «Отець-гуморист» (1903). Письменник висміює схоластичну методику навчання, засуджує паличну дисципліну, показує невігластво вихователів. Це відбиває в дітей охоту до навчання, притуплює їхній розум.Автобіографічна повість «Борис Граб» (1903) — це твір про гімназиста* Тут Франко завершує спостереження над становленням юної особистості, формуванням її характеру. Образом обдарованого від природи незвичайними здібностями, феноменальною пам'яттю, ясним розумом школяра, що відзначався також працьовитістю, ретельністю у виконанні завдань, письменник підносив ідеал активної, свідомо мислячої людини. Борис уміло поєднував шкільні заняття з гімнастикою, фізичною працею, опануванням ремеслами, що для того часу було справжньою дивовижею.Юний герой творів Франка цього циклу проходить шлях складного, суперечливого розвитку, шлях неухильного зростання. Дитина з роками переглядає свої погляди на світ, початкові уявлення про стосунки між людьми, узагальнює колишні спостереження. Ця конкретно розкрита еволюція юної особистості — одна з найцінніших якостей автобіографічної прози письменника.

48. Франко. Драматургія.

Як творча особистість, Франко виявив себе не тільки в епосі й ліриці, а й у драмі.

Драматургія Франка , крім ранніх, незавершених спроб, складається з чотирьох великих творів: «Рябина», «Украдене щастя», «Учитель», «Сон князя Святослава» та п*яти одноактних : «Посліній крейцар», «Майстер Чирняк», «Суд святого Николая», «Кам’яна душа », «Будка ч.27», «Чи вдуріла?».

На першому місці в драматичній спадщині Франка стоїть драма з сільського життя в п`яти діях “Украдене щастя”. Вперше вона надрукована в журналі “Зоря” у 1894 році і тоді ж вийшла окремим виданням.

Поштовхом до написання драми “Украдене щастя”, як писав сам Франко, була народна “Пісня про шандаря”, яку в 1878 році записала приятелька Франка – Михайлина Рошкевич в Галичині.Спочатку драма називалася “Жандарм”, але на вимогу журі конкурсу, яке не хотіло вступати в конфлікт з австрійською цензурою, автор змінив її назву.

Як і в “Пісні про шандаря”, в центрі п`єси стоять три постаті – підстаркуватий селянин, його молода дружина та її коханий – жандарм. Запозичене з пісні навіть ім`я одного героя – Микола. Але характеристика життєвих обставин, у яких діють герої, їх поведінка і вчинки у п`єсі – інші, значно ширші і глибші, ніж у пісні.

Створюючи образи Миколи, Ганни, Михайла, Франко не обмежувався побутовим планом, який у пісні грає вирішальну роль, а глибоко розкрив причини трагедії своїх героїв, психологічно мотивував кожен крок їх поведінки, всебічно виявив їх характери. В трагічній долі однієї селянської родини драматург талановито розкрив ті вкрай важкі соціальні і побутові обставини, в яких перебувало селянство західних українських земель під владою Австро-Угорської монархії. Такі страхітливі умови життя селянства Франко назвав галицьким пеклом. Жертвами боротьби за землю кінець кінцем стали і герої “Украденого щастя”.

Йдучи за народною традицією, значно розвинувши і збагативши її, Франко створив один з найсильніших в українській літературі типовий образ жінки-трудівниці, благородної в своїх прагненнях до родинного щастя і глибоко нещасливої в тому життя, якого вона зазнала.

Герої Франка часто не висловлюють своїх думок до кінця, а тільки натякають на те, що вони знають, думають або про що лише здогадуються. Однак ці натяки не лишаються нерозшифрованими, вони служать авторові тільки одним із засобів підсилення драматизму дії, поглиблення характеристики провідних персонажів, психологічної зумовленості їх поведінки та вчинків.

Менш популярні і не таку багату сценічну історію, як “Украдене щастя”, мають інші драматичні твори Івана Франка. У 1895 році в журналі “Житє і слово” Франко надрукував віршовану драму-казку в п`яти діях “Сон князя Святослава”. В романтичній формою драмі письменник правдиво відобразив події часів Київської Русі, боротьбу князя Святослава за єдність руських земель.

Твір пройнятий глибокою патріотичною ідеєю. В ньому прославлено відданість батьківщині і засуджено зрадництво, підступність воєвод-феодалів, що підривали могутність Руської держави.

Князь Святослав показаний у драмі як мудрий державний діяч, хоробрий воїн, патріот Русі. При допомозі відданих людей він розкриває хитрі плани своїх супротивників, викриває зрадників і нещадно засуджує їх.Драматичні твори Івана Франка глибоко проблемні, актуальні своїми темами та ідейним спрямуванням. У драматичних творах з історичного минулого письменник підносив теми, що були співзвучні з його сучасністю і, отже, служили тим ідеалам, які він відстоював протягом усього свого життя.

49. Особливості творчого методу Івана Франка

Поетична творчість значною мірою заснована на підсвідомості. Даремно М. Драгоманов і М. Павлик нарікали на "романтичні скоки" Франка. У душі поета назавжди знайшли притулок ті вишукані "метелики", про які Франко писав у "Майових елегіях", що вони запряжені у "перлову мушлю", за погоничів мають "аморетів", а весь той екіпаж є екіпажем весни, символом несвідомого потягу до краси, до мрій, світлих ідеалів.

В творах відчувається потяг до "емоційного", до ліризму, ідеалізму, почуттєвої сфери людських стосунків, до бунтарства та радикалізму, зацікавлення темним боком світу та людської натури (риси, які складають концептуальний стержень романтичного мистецтва), – все це належало до одного із тих полюсів творчої напруги письменника, які впливали на його індивідуальний художній метод не тільки у ранній період, а й упродовж усього життя.

Приклади вдалого вживлення елементів романтизму в ідейно-естетичні системи інших літературних напрямів можна віднайти в багатьох загалом неромантичних творах письменника. Скажімо, повість "Борислав сміється" вважається вершиною Франкового реалізму, а проте образ Бенедя Синиці змальований не зовсім реалістично. Франко ідеалізує головного героя, абсолютизуючи його позитивні рисиДля того щоб підсилити інтригу, зробити твір більш читабельним, письменник звертається до романтичної манери і в одній із частин-новел великого роману "Лель і Полель" (1887). Елементи натуралізму та реалізму у цій частині твору пом’якшуються романтичним контекстом: як і у повісті "Петрії і Довбущуки", оповіданні "У тюремнім шпиталі».

Як відомо, контраст – прийом романтичний, але виявляється, що на вищому ступені узагальнення і сам романтизм може бути контрастно використаний у протиставленні з натуралізмом. У "Перехресних стежках" Іван Франко звертався до поетики романтизму не тільки під впливом загальних тенденцій у розвитку літературного процесу, але й тоді, коли в його естетичній свідомості перемагали аргументи Хоми з серцем. Хома без серця символізує раціоналізм реалістичного типу творчості. Вічна суперечка між "розумом" і "серцем" тривала впродовж усієї творчої діяльності письменника і на рівні різних художніх творів по-різному вирішувалася.

Художня творчість Івана Франка переконливо доводить, що романтизм був невід’ємною, повнозначною та повноправною частиною його естетичної свідомості так само, як реалізм, натуралізм, імпресіонізм чи модернізм. Геніальність письменника проявляється у вмінні синтезувати здобутки різних літературних напрямів, у тому числі й романтизму, перебуваючи у постійній силовій напрузі протилежних полюсів – "раціо" та "емоціо". В умовах ущільнення українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття ця особливість творчого методу Івана Франка не тільки забезпечувала оригінальність і самобутність йогохудожнім творам, а й відкривала нові можливості для інтенсивного розвитку всієї української літератури.

50. І.Франко. Збірка «З вершин і низин». Цикл «Excelsior». Ідейно-тематичний та художній аналіз.

"Excelsior!" (від лат. excelsior – з вершин; дослівно – вище), у якому поетична фантазія митця справді злітає все вище й вище, на вершини світоглядних узагальнень. Властиво, саме цей цикл чи не найкраще репрезентує ідейні обрії та, до певної міри, своєрідність поетики філософської лірики "пророцтва і бунту"

Далі "з низин"суспільного життя, йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, мисль поетова злітає до "вершин" ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – "Excelsior". Складається він з шести невеличких творів: "Наймит", "Беркут", "Христос і хрест", "Човен", "Каменярі" та "Ідилія". Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії.

І. Уже перший вірш циклу – поетичний маніфест "Наймит" (1876), зміна романтичних ідеалів Джеджалика на бунтарські настрої Мирона, – це розгорнута алегорія. Її композиція три частинна."Беркут" (1883) – протест проти раз і назавжди встановленої ієрархії, бунт проти поневолення, насильства і примусу. Беркут – символ невблаганної Долі, "над життям грізний, невпинний образ смерти", і водночас конкретизоване в соціально-історичному вимірі .

ІІІ. "Христос і хрест" (1880) – філософсько-алегорична притча, осердя якої – ідея "олюднення образу Христа. Ліричний сюжет, переданий в основному через візуальні, становить собою замкнуте коло просторових переміщень: Христос розп'ятий на хресті – падіння на землю, сумирний спочинок "на живім природі лоні" – нове розп'яття – "...якісь побожні руки [...] з соломи перевеслом прив'язали до хреста" Месію, не давши йому спокою по довгих стражданнях. ".

V. Славетна "поемка" "Каменярі" (1878) . "Поемка "Каменярі" – се алегоричний образ громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги. В основі цеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі... В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригнобляюче, а потім освободжаюче враження.

Отже, "Каменярі" – філософська алегорія-міф про "тих, що вмирають на шляху" – за свободу і справедливість, "рабів волі", котрі "добровільно Взяли на себе пута", щоб торувати гостинець у майбуття. Недарма В.Корнійчук назвав "Каменярі" "оптимістичною трагедією борців за світлі ідеали людства" . У такому ключі твір прочитується як "прелюдія" до "Мойсея", у центрі якого – та ж міфологема.

VІ. "Ідилія" (1886) – одна з найбільших загадок у поетичній спадщині Івана Франка. "Ідилія" – це в певному сенсі сумовитий спогад про світ дитинства, ностальгія за ним.

Ідилія – це, як відомо, поетичний твір про щасливе, безтурботне життя селян на лоні природи. Щастя, радість, гармонія – ось її настроєві, пафосно-тональнісні домінанти.

51. І.Франко. Збірка «Зів’яле листя». Ідейно-тематичний та художній аналіз.

Збірка «Зів’яле листя»(підзаголовок «Лірична драма») - складається з х циклів, вірші в них-«зів’ялі листочки». Зів’яле листя – алегоричний образ, що символізує «завмерле в серці кохання».

1й жмуток: розкриває почуття ліричного героя зовсім юного,ніжного,закоханого,романтичного,який вірить у щастя,взаємну любов,має чимало сподівань («Не знаю,щомене до тебе тягне» «Безмежнеє поле в сніжному завою» «Твої очі, як теє море» «Не надійся нічого» «Епілог»).

2й жмуток: говорить про розчарування героя. Почуття його невзаємне, дівчина байдужа до нього. Він втрачає віру, надію, тільки любов горить кривавою раною у серці. Він не може відкинути своєї любові.

Другий жмуток написаний у народнопісенній манері,багато поезій стали піснями і романсами(«Ой ти, дівчино,з горіха зерня», «Червона калино,чого в лузі гнешся», «Чого являєшся мені у сні?»). Поет намагається в природі знайти співзвучність своїм стражданням, розраду в них.

3й жмуток: відчай, розпач ліричного героя, коли в нього виникає думка про смерть, самогубство.( «Тричі мені являлася любов», «Чорте, демоне розлуки»)

В основі збірки «Зів’яле листя» лежить декілька джерел:

1)-особисті почуття Франка як чоловіка, його особистий інтимний досвід, кохання. Напр. «Дружині» та «Тричі мені являлася любов» у ній Франко змальовує, озвучує її різнотональними звуками: перша - «несміла,як лілея біла,з зітхання й мрій уткана» (про юнацьке кохання до Ольги Рожкевич); друга - « гордая княгиня», «таємна й недоступна, мов святиня» (до Юзефи Дзвонковської,яка невиліковно хворіла і померла передчасно ) ; третя – «гордая душа», « женщина чи звір»(про Целіну Журовську ,яка завдалаФранкові страждань).

2) джерело-документ-щоденник, який прозвав щоденником самогубці, це людина яка пішла з життя через кохання. Гете пишучи свій роман теж скористався щоденником самогубця, а Франко отримав щоденник від учениці Юлії Шнайдер. Самогубець працював з нею у школі. Юлія відкинула залицяння Супруна, а він звільнився з роботи і поїхав, а після смерті завіщав передати їй щоденник, щоб вона прочитала усі переживання.

З’явилась маса рецензій,одна з яких належала Василю Щурату, який писав: «це унікальна річ,так ще ніхто не писав.Тепер маємо свого декаданса». Декаданс –це була літ. течія ,що зявилась в ЗХ. Європі і основана на глибокому переживанні,психол аналізі людських почуттів.(пізніше почали назив. Її модернізмом). Франко образився на Щурата і пише вірш «Декадент».

52. . І.Франко. Збірка «Мій Ізмарагд». Ідейно-тематичний та художній аналіз.

«Мій Ізмарагд»- це третя збірка письменник, пізня збірка. Збірка-лірика. Де відкидає соціалістичні ідеали, і зупиняється на християнській моралі. Остання збірка філософської, глибокої, зрілої лірики. Заклав у неї переосмислення життєвих позицій, ідеалів, якими він йшов у житті. Розп. про красу життя, любов, вірність, дружбу. Також входить ряд поезій на громадянські мотиви,напр. вірш «Декадент», «Сідоглавому».

Взагалі вірш "Декадент" був написаний Франком, як відповідь на заяву Василя

Щурата, мов збірка “Зів'яле листя” – “об’ява декадентизму в українсько-руській літературі”. Тим самим критик хотів піднести поетичну творчість свого земляка до вершин світової лірики, оскільки вважав декадентизмом “розумне і артистичним смислом ведене змагання до витвору свіжих оригінальних помислів, образів, зворотів мови і форм”. Однак ті кілька рядків із об’єктивної і загалом доброзичливої Щуратової статті викликали довольно таки негативну реакцію І.Франка. На це він написав вірш "Декадент".У вірші змальований образ справжнього поета,життєвим і творчим завданням якого єслужіння своєму народу.Сам виходець з "мужиків",ліричний герой вірша дуже далекий від пробуржуазного песимізму й нігілінству декаденства.

Вірш за стилем є гострою публіцистичною відповіддю нерозважливому критику. Багаті рядки на риторичні запитання,емоційно напружені перелічення , навмисне вживання зниженої лексики" Я декадент?Се новина для мене!", "Який же я у біса декадент?".

Ідейний зміст вірша наповнений оптимізмом творця, його твердим переконанням у те , що поет повинен жити і боротись із народом,бути справжнім патріотом своєї країни.

Склад: Поклони: Поет мовчить, Україна мовить, Сідоглавому, Декадент;

Паренетікон: Як лампа розбита, Ворог батько, ворог мати;

Строфи

Притчі: Про життя, Про красу, Про нерозум, Себе самого на перед;

Легенди

По селах

До Бразилії

53. І.Франко. Поема «Мойсей». Ідейно-тематичний та художній аналіз.

В цих творах превалює філософська тема. Автор прагне до масштабності мислення, поетичних узагальнень. Вирішення життєвих конфліктів.

Проблематика поеми Івана Франка "Мойсей"

«Моя поема основана вся майже на білійних темах». Головною темою письменник зробив смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом. «Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійному сюжеті». Твір складається з 20 пісень і прологу.

Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу "замученого, розбитого", а спрямувати його на активні дії, на здобуття людських прав. Ця думка є основною філософською сентенцією твору. Вона знайшла ідейно-художнє втілення у прозі.

Поема "Мойсей" порушувала важливі проблеми, якими жило українське громадянство в часи революційного піднесення:

-   зростання свідомості трудящих мас та їх історична роль,

-   віддане служіння народові,

-   суспільна роль слова;

-   мобілізуюче значення смерті героя;

-   поступ народу.

Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість, революційний дух.

Тему та ідею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народові, роз'єднаному Австро-Угорською монархією i царською Росією - суджено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка, визволення українського народу i возз'єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів.

Обравши за основу біблійну легенду i, відповідно до свого задуму, змінивши її, I. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить народові, любить свій народ i присвячує себе боротьбі за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси:

Серед них Авiрон i Датан Верховодять сьогодні. На пророцькі слова, - їх одвiт: "Наші кози голодні!"

Датан i Авiрон розвінчуються поетом як "лихі демони громади", що прагнуть відвернути її із обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів i угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну суть їхніх демагогiчних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як "найблаженнішого стану". В своїй поемі Франко застерігає народ перед "ошуканцями й дурнями", розкриває трагедію Мойсея, який перестає бути справжнім вождем з того часу, коли піддається сумнівам щодо правильності обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатією передає письменник беззавітну любов Мойсея до свого народу i віру в те, що народ прийде до сподіваного щастя.

Зневіра й хитання, роздуми i відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити, бо народ є творцем історії. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табір, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, "князя конюхів", здатного підвести маси для переможного бою. Могутнім акордом народної революції завершує поему I. Франко:

А Єгошуа зично кричить: "До походу! До зброї!"

Як бачимо, поему "Мойсей" проймають національні i вселюдські проблеми. Це твір-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i мас у процесі боротьби за світле життя, про могутні сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесі революційного руху поводирів, які приведуть до остаточної перемоги.

54. І.Франко. «Бориславський цикл оповідань».

Письменник перший в українській літературі реалістично зобразив життя робітничого класу і його боротьбу проти гнобителів, показав нового героя - людину праці, яка стала головним персонажем його поетичних, прозових і драматичних творів. Темою творів бориславського циклу послужили соціальні конфлікти на нафтових промислах у Бориславі. В його зображенні життя є безперервною, жорстокою боротьбою між двома непримиренними таборами, з одного боку, нещадно експлуатованою масою трудящих і, з другого, - згуртованою і єдиною в координуванні засобів експлуатації, хоч взаємно конкуруючою, групою хижаків - промисловців.

Суспільні відносини і державний устрій сприяють останнім, що й викликає спочатку на задоволення, обурення, далі самооборону і вкінці - активний наступ людей праці на капітал. У відповідності до етапів робітничого руху Франко відтворює ступені розвитку класової свідомості. Перший етап - це пролетаризація селянської бідноти і безповоротний перехід її з стану селянства в лави робітників. Цій стадії відповідає ще селянська індивідуалістична свідомість. Другим етапом є організація робітничої маси до активних виступів. Коли оповідання «Навернений грішник», «На роботі», «Ріпник», повість «Boa constrictor» зображують перший етап робітничого руху, то повість «Борислав сміється» зображує другий. Показуючи в цих творах процес розвитку капіталізму, становлення і ріст робітничого руху в Галичині, письменник барвисто змальовує соціальні характери, психологію героїв. Багатством і яскравістю відзначається у нього колекція бездушних експлуататорів: крок за кроком він простежує їх економічний ріст, аналізує причини, що сприяють цьому. Симпатії автора цілком на стороні знедолених, трудящих..

У «Ріпнику» герої стають жертвами обставин на бориславських промислах, в оповіданні «На роботі» уже порушується проблема необхідності протидіяти тим обставинам, боротися з ними, у «Наверненому грішнику» дія відбувається не на нафтових промислах у Бориславі.

Таким чином, І. Франко показав навальний наступ нових економічних відносин та їх згубні наслідки ще в одній сфері галицького суспільства, створивши три яскраві картини з підгірського життя і побуту середини ХІХ ст. Ідейно-естетичною основою цілісності та національної своєрідності циклу є діалектика нового світосприйняття і світорозуміння, у становленні яких важливу роль відіграють традиції народної моралі, етики, психології та філософії.

55. Франко. Повісті «Boa constrictor» і «Борислав сміється». Аналіз.

"Boa constrictor" можна вважати першою власне натуралістичною повістю в українській літературі. (Франко передає багато власних вражень та відчуттів своїм героям).Важливою ознакою повісті став натуралістичний спосіб зображення, за яким людина в соціальному процесі є жертвою, а сам процес — фатальним і ворожим. .Повість "Boa constrictor" вводила в українську літературу жанрову структуру, не подібну ані до романтичного , ані до просвітницького роману виховання. Картини природних і соціальних, свідомих і позасвідомих впливів, які формують новий суспільний тип галицького мільйонера, розгортаються опосередковано — через спогади героя, внаслідок послідовного зняття нашарувань зовнішнього світу. Повість стала психологічною студією підсвідомості по-своєму патологічного характеру "ділового чоловіка", який перетворюється на автомат і живе у світі власних марень., Франко має змогу окреслити характер не функціонально, а зсередини його психічного життя, через пробудження совісті. У спогадах і роздумах вивільняється сконденсований і загнаний у підсвідомість "совісний чоловік". Цю просвітницьку, на перший погляд, ідею морального відродження Франко розгортає в цілком новий, психоаналітичний спосіб. ". Особливу роль у повісті відіграє символічний образ змія — полоза, боа констриктора. Картина, на якій зафіксовано момент полювання змія — полоза на газель, переростає в містичний підтекст усієї історії й символізує сферу підсвідомості героя, якого мало не задушив власний син. Ця сфера підсвідомості містить у собі трагічний міф про щастя — ілюзію — бажання власної свободи Франко описує по — натуралістичному конкретно, звертаючи увагу на елементи бридкого й жахливого.

"Борислав сміється" — один із найвидатніших творів Франка, нове явище в українській літературі другої половини XIX століття. У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60-70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі, повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі. Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це робітник, який тяжко постраждав під час закладення будинку Гаммершляга. Свій родовід робітник Синиця веде ще з свого діда-прадіда, але він уже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують ласова несправедливість, народне лихо. Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою образу на капіталістів, хоч саме Гаммершляг дав йому роботу після поранення: капіталісти відмовили у матеріальній допомозі. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Баса раби, перемогти неможливо, тому шукав шляхи боротьби проти експлуататорів. Під впливом Синиці змінюється світогляд багатьох його побратимів. Він пропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Пропонував одразу знайти місце, де будуть жити робітники, якщо їх виженуть капіталісти зі своїх будинків. Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів. Але були побратими, схильні до самосуду — це брати Басараби. З ними разом або за їхніми порадами побратими вбивали дрібних капіталістів. Це був стихійний протест проти утисків та визиску. Але згодом брати Басараби примкнули до Бенедя Синиці, бо зрозуміли, що їхній шлях — за вбивство вбивством — ні до чого не приведе. Та як не намагався Синиця разом з побратимами врятуватися, все одно нічого не вийшло: капіталісти забрали всі гроші, роздані робітникам, плату за працю зробили ще меншою. Але навіть після такої кривди багато із побратимів не примирилися: брати Басараби вирішують підпалити, нафтарню Гаммершляга, ставши знову на свій шлях. У своїй повісті Іван Франко розкрив глибоку красу, духовне багатство простих людей, їх непримиренність до суспільної неправди. Повість "Борислав сміється" і сьогодні служить зброєю в боротьбі за права обездолених трударів.