12. Якісно нові риси укр. Драматургії кін. Хіх – поч. Хх ст.

Укр драматургію кін 19 – поч20ст. представляють Л. Українка та В. Винниченко. Л.Укр. впроваджує жанр модерної драматичної поеми ( інтелектуальної, драми ідей). Її театр опирається на творчість драматургів Зх. Театру. Ознаки драмат. Поеми: поєднання худ. Форми лірики, епосу, драми; конфлікт ідей, філософізм, роздуми над певною жит. позицією, психологізм, абстрактність, універсалізм,узагальненість понять, а отже їх символічність, емоційність,ліризм, міфологічність, яка апелює до інтелектуальності. Мовленнєва форма драмат. Поеми є афористична, досконалість мови, білий 5-стопний ямб, неоромантична ідеологія, чіткість, конкретність простота. Драматична поема запозичує у лірики її ліризм і емоційність, ритмічність, музикальність, багатство тропів, але відкидає безсюжетність. Від епосу переймає сюжетність і розлогість авторських коментарів. Від драми переймає зовнішню формальну побудову твору, поділену на дії, акти; також гострий конфлікті різкі протистояння х-ру. ЇЇ драматургія орієнтована на неоромантизм або, як вона говорила ін. влиу – до висот. В драмах шукає того вищого ідеалу. Авторка вдається до численних модифікацій жанру драмат. поеми.Єдина прозова драма – це «Блакитна троянда», в ній присутня історична конкретика, йдеться про сучасність поетеси – модерн. Всі інші: драми-сценки «Івфігенія в Тавриді», драматичні етюди «Одержима», Вавилонський полон, драми-діалоги «Айша та Мохамед», «На полі крові», В катакомбах, інші Кассандра, На руїнах, У пущі, Руфін І Прісціла, Камінний господар, Лісова пісня, Бояриння, поема-триптих Триптих. Проблематика драм: 1.українська тематика «Блакитна трояянда», Лісова пісня, Бояриня; 2. Біблійна тематика –страрозавітня «Вавилонський полон», На руїнах, -новозавітня Одержима, На полі крові, Руфіні Прісціла, В катакомбах.3. антична тематика Івфігенія в Тавриді, Кассандра, Оргія. 4. Середньовічний мотив Камінний господар, Осіння казка. Драматична спадщина Винниченка представлена такими творами: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Між двох сил», «Записки Кирпатого Мефістофеля». сценічністю, гостротою і цікавістю інтриги, яка побудована на контрастах. Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Імпресіонізм його характерно вирізняється, наприклад, фіксацією дієвих, переважно зорових деталей, а також тонких і водночас гостро діючих психологічних рухів-рефлексів. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, а також несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами. Високим здобутком укр. драматургії є поетична драма «Чураївна», В. Самійленка, тут виражено погляди трудящих на війну і мир, на честь і гідність людини. Драми писав і О. Олесь: Ніч на полонині, По дорозі в казку.

13. Тематичне та жанрово-стильове оновлення укр. Поезії кін. ХІХ-поч.ХХ ст.

Поезія кін. 19-поч.20ст. представлена такими іменами як Л. Укр,В. Самійленко,М. Вороний, О. Олесь.

Перша рання збірка Л. Укр. «На крилах пісень» - це мрійлива, елегійна, смутна лірика, яка запозичувала стилістику з народнопісенної лірики. Інші збірки: «Думи і мрії», «Відгуки». Мотив сили поетичного солова порушено в поезіях Слово, чому ти не твердая криця?, Поет під час облоги, Давня казка, Уривки з листа, де подається образ-символ квітки ломикамінь (квітка едельвейс мала стати символом поета, який здатний своїм словом ламати віковічні каміння); «На столітній ювілей укр.. літ» - золота клітка і золоті кайдани бряжчали в поетів, які писали на замовлення. Мотив змагання, мотив б-би представлений у циклі «Пісні про волю», І всетаки до тебе думка лине – йдеться про образ сліз за народ. Мотив жертовності заради високої мети, краю звучить у вірші «Товаришці на спомин», Досвітні огні, Самсон, Роберт Брюс, король шот., Сонтра спем сперо. Мотив свободи: «Завжди терновий вінець» - цей вірш можна вваж. Життєвим кредом письмен., «Не нарікати слово я дала» - прийняття сесійного, жертовного життя. Всі ці поезії мають ще одну грань – це сила людського духу, змагання з собою Як дитиною бувало, Мріє, не зрадь. Ідеали, які змальовує поетеса є дуже самотніми, їх вважають божевільними: «Як я люблю оті години прці», Хто вам сказав, що я слабка, Вілла-посестра. Особистісні мотиви: До мого фортепіано, Стояла я і слухала весну…. Є ряд поезій, які пов’язанні з любов’ю до С. Мержин.: «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», Ти не хотів мене взять, Все покинути, до тебе полинуть.Простижуємо і інтернаціональний мотив: Дим, Напис на руїні, Східна мелодія. Цілі цикли та окремі поезії присвяч.. пейзажним описам: Подорож до моря, Прощай Волинь, Красо України, Подолля. Щодо худ особливостей її лірики, то в її творчості використовується багато поетичних форм, різні жанри: вірші-пісні «Пісня», Веснянка, Колискова, вірші-елегії До мого фортепіано, вірш-діалог Мамо, іде вже зима, вірш-монолог Контра спе сперо, вірш спогад Вже сонечко в море сіда, вірш-портрет Татарочка. Версифікація поезій поетеси: двовірш Надія,тривірш Байдари, чотиривірші До мого форт, Сонтра спе сперо, п’ятивірш Досвітні вогні, сонети Бахчисарай, Бахчисарайсбка фортеця. Франко вбачає в особі В. Самійленка «рідкий приклад лірика-обєктивіста». В поезії «Укр мова», простежується мотив служінню народу, закликає плекати мову. Лірика «Вечірня пісня» побудована за законом музичного розгортання теми. Є в нього і твір-монолог «Герострат». В сатирі «Ельдорадо», малює хиби сучасного ладу.

14. Іван Семенович Левицький. Житя і творчість. І.Франко про письменника.

 (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І.Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови.

Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя. Закінчивши семінарію, І.Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872).Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з’явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках»

Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884). 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893).

На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року.

Поховано його на Байковому кладовищі.

Іван Франко про письменника; «Ів. Левицький – се великий артист зору, се колосальне, всеобіймаюче око тої Правобережної України. Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівняною бистротою і точністю, вміє підхопити одразу їх характерні риси і не передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх сам».