13. Німецька класична філософія про політику, державу і право

Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804) в систематизованій формі обгрунтував політичну доктрину лібералізму. Вчення про право Кант в основному виклав в роботах: «Основи метафізики моральності» (1785); «До вічного світу» (1795), де він з позицій «практичного розуму» дає раціоналістичне обгрунтування вчення про право і державу.

Філософські основи політико-правового учення Канта містяться в роботі «Критика практичного розуму», де він розрізняє «речі в собі» (суть речі) і явища. По Канту, «річ в собі» непізнавана для теоретичного розуму. Не можна пізнати суть Бога, свободи, безсмертя душі. Але те, що недоступно для теоретичного розуму, знаходить пізнання в моральній свідомості. Коли ми намагаємося пізнати суть речей, ми стикаємося з нерозв’язними суперечностями (антиноміями). За допомогою теоретичного розуму можна довести, що Бог, свобода, безсмертя душі є і що їх немає.

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831) - один із найбільш відомих представників німецької класичної філософії. Система філософії мислителя побудована на його основному положенні про тотожність мислення та буття, яке виражено у формулі: «Все дійсне - розумне, все розумне - дійсне». Ця формула породжувала ту різноманітність думок, які викликали непорозуміння навіть серед освічених людей. Філософові докоряли в тому, що він у такий спосіб виправдовує будь-який державний режим, закликає до релігійного смирення.

Як вважають дослідники вчення Гегеля, ці докори не були справедливими. Філософ вкладав вельми своєрідний сенс у поняття «дійсний» і «розумний». «Дійсним» він вважав все те, в чому явище збігається з суттю, що має силу дії. «Розумним» називав він останню основу всіх речей, щось на зразок «ідеї» Платона.

Наведена теза, отже, означала, що в кожній існуючій державі, добрій чи поганій, міститься відображення вічної ідеї держави, яка перебуває не в якомусь захмарному світі, а лежить у самих речах. Присутність її в речах не робить їх добрими чи поганими, кожна держава, навіть якщо вона погана, містить цю ідею і, отже, в цьому і тільки в цьому смислі вона - розумна. Кажучи про «розумність» держави, ми не даємо їй оцінки, а тільки констатуємо ставлення будь-якої держави до загального поняття про неї, до її ідеї.

14. Кабінет міністрів України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.

Кабінет Міністрів - вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією України і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України.

До основних завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави; виконання Конституції й законів України, актів Президента України; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до закону; вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Основними напрямами діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої та розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що Ці органи безпосередньо виконують Конституцію, закони України та інші нормативно-правові акти. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання зазначених нормативно-правових актів органи виконавчої влади від свого імені приймають управлінські акти, видають відповідні розпорядження.

Серед об’єктних функцій також виокремлюють: економічну, соціальну, гуманітарну, екологічну, бюджетну, політичну, функцію забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України.