36. Моделі етнонаціональної політики

Етнонаціональна політика— це сфера суспільно-політичних взаємин держави та етнічних спільнот, а також етнічних груп між собою.

Залежно від способу взаємодії суб'єктів етнополітики формуються так звані етнополітичні моделі - схематичні конструкціі, які окреслюють оптимальний варіант відносин між державою та етнічними спільнотами. Американський політолог Дж. Ротишльд виділив три основні моделі етнополітики: вертикально-ієрархічна, "паралельна етнічна сегментація" і "перехрещена сітка".

Вертикально-ієрархічна модель етнонаціональної політики представлена однією домінуючою етнічною групою в державі, яка займає панівну позицію в політиці, економіці, культурній сфері життєдіяльності суспільства. Інші групи вимушені фактично підкорятися одній етногрупі. Така модель функціонувала в Південно-Африканській Республіці (бури), в СРСР (росіяни), сучасній Індії (хінді).

Модель "паралельної етнічної сегментації" представлена в країнах, де кожна етнічна група стратифікована всередині себе за економічними критеріями і має власну політичну еліту, яка представляє її інтереси. Така модель представлена в Бельгії (фламандці та валлони), Великій Британії (англійці, шотландці, валлійці, ірландці). Поступово подібна модель формується в сучасній Російській Федерації.

Етнополітична модель "перехрещена сітка" є найбільш оптимальною з точки зору збалансування етнічних інтересів в поліетнічному суспільстві. В рамках такої моделі економічні та етнічні елементи взаємно переплітаються. Соціальні класи вбирають представників різних етнічних груп. Таку модель прагнуть реалізувати США, Франція, Італія, Німеччина, Україна.

Російські етнополітологи виділяють наступні моделі етнополітики:

• національно-консервативна;

• національно-комуністична;

• геополітична (нація-громадянство);

• ліберально-демократичнана сучасному етапі більшість держав світу прагнуть реалізувати такі принципи ліберально-демократичної моделі етнополітики: 1) рівність прав і свобод людини та громадянина; 2) гарантії прав та етнонаціональних перспектив титульної нації, національних меншин, корінних народів; 3) державна підтримка самобутнього розвитку культури, традицій, мов малочисельних етносів; 4) заборона пропаганди і практичних проявів національної ворожнечі; 5) мирне вирішення спірних міжетнічних протиріч.

37. Громадські організації та об’єднання: класифікація, місце та функції в політичній системі суспільства

Громадські об´єднання є формуваннями громадян на основі їх вільного і свідомого волевиявлення та спільності інтересів, їх різновидами є громадські організації та громадські об´єднання.

Громадські організації — об´єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Мета громадських організацій: – брати участь у формуванні державної влади й управління; – реалізовувати законодавчу ініціативу;– представляти й захищати інтереси своїх членів у державних і громадських органах.

Громадські об´єднання виконують низку функцій:

Опозиційна: запобігання надмірній централізації й посиленні влади держави, сприяння розвитку громадянського суспільства.

Захисна: спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, а також законодавчу ініціативу.

Виховна: націлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, національної самосвідомості, виховання ініціативності, творчого підходу.

Кадрова: полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних та громадських органів, установ.

Інтегративна: єднання, консолідація мас;

Комунікативна: інформаційне забезпечення, розширення спілкування, підвищення ролі громадської думки.

Громадські організації класифікують за різними критеріями. За структурною організацією їх поділяють на масові громадські організації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи.

Масові громадські організації. Це добровільні, організаційно оформлені об´єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності. До них належать профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації.

Громадські самодіяльні органи, їх створюють при державних органах: комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад; вуличні, квартальні комітети, різні клуби (партійні, політичні, виборців, робітників, дитячі), неформальні об´єднання.

Громадські рухи. Це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов´язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спільних соціально-політичних інтересів.

Громадські об´єднання класифікують і за іншими критеріями:

За спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. За духовним інтересом - об´єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів. За правовим статусом: формальні та неформальні організації.За легітимністю: легальні і нелегальні громадські об´єднання.

Непартійні об´єднання різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень.