5. Офіційна ідеологія:

У основі тоталітарного політичного режиму лежить офіційна ідеологія, яка малює якесь ідеальне майбутнє, шляху ним звершене, пояснює місце й ролі лідера чи правлячої групи у будівництві нового порядку, ставить за мету легітимацію встановленого політичного режиму та її курсу.

При авторитарному режимі немає чітко сформульованої ідеології, що веде відчуження від режиму певних соціальних груп.

У демократичних державах жодна ідеологія не визнається як офіційної.Провозглашается принцип плюралізму, що сприяє існуванню різноманіття політичних сил є з конкуренцією з-поміж них за представництво органів структурі державної влади. Він передбачає легальне зіткнення інтересів, дискусії між прихильниками різних точок зору. Необхідними умовами в існуванні політичного плюралізму є свобода слова свобода ЗМІ, багатопартійна система, політична опозиція, вільних виборів, парламентаризм, незалежні потім від держави громадські організації [6].

6. Наявність політичних партій:

При тоталітаризмі панує одна політичну партію, має монопольне декларація про політичну діяльність. При авторитаризмі існування кількох партій, одній із яких має привілейованим Демократія передбачає змагання політичних партій, існування на засадах політичної опозиції.

7. Забезпечення права і свободи індивідів:

При тоталітарному політичному режимі відсутня правової держави громадянське суспільство, правничий та свободи людини носять формально, повністю відсутні гарантії реалізації. Ігноруються особисті цілі й інтереси заради наших спільних цілей режиму.

У авторитарних режимах правничий та свободи людини і громадянина переважно проголошуються, але реально не забезпечуються, обмежені їх юридичні гарантії. Влада спирається на силу, проте режим не вдається до масовим репресіям. Допускається наявність обмеженого плюралізму.

У демократичних режимах проголошуються і забезпечується основні демократичні правничий та свободи, рівність громадян перед законом, однакову декларація про участь у політичному житті країни та управлінні державою, легальне існування плюралізму в усіх галузях життя суспільства. Вільно діють політичні та громадські організації, які мають інтереси різноманітних соціальних шарів суспільства, абсолютний пріоритет правових методів зміни влади. Форми політичних режимів мають істотні розбіжності за багатьма позиціями, та його з порівняльного аналізу дає змоги виявити сильні й слабкі сторони кожного.

27. Партійні системи сучасності .Сутність та класифікація

Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють: — право партій на формування власної системи правління;— сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;— сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві; — сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством. Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій»— проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються. Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює: 1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:— існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;— зрощення партійного апарату з державним;— тоталітарний політичний режим. 2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном. 3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями. 4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:— наявністю кількох політичних партій; — існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші; — формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах; — впливовою опозиційною партією, яка програла вибори; — демократичним політичним режимом. 5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму: — наявність у країні багатьох політичних партій; — репрезентація в парламенті лише кількох партій; — репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій; — відсутність позасистемної опозиції; — демократичний політичний устрій. Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму: — однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах; — двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах; — мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів. 6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму: — наявність багатьох політичних партій; — гострота ідеологічного розмежування між ними; — присутність серед опозиційних партій позасистемних; — формування уряду партіями центру; — наявність двосторонньої деструктивної опозиції; — демократичний політичний режим. 7. Атомізовану партійну систему: — наявність і незначна впливовість усіх партій; — присутність серед опозиційних партій позасистемних; — формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції; — демократичний або авторитарний політичний режим. Існують два різновиди атомізованої системи: — система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями; — авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.