2.3.5 Польовий транзистор

Польовий транзистор — напівпровідниковий пристрій, переважно із трьома виводами, в якому сила струму, що протікає між двома електродами (витоком і стоком) регулюється напругою, прикладеною до третього електрода.

За принципом дії польовий транзистор дуже схожий на водопровідний кран. Носії заряду протікають через канал, обмежений з одного боку підкладкою, в якій не може протікати струм, бо в ній немає носіїв заряду, та областю збіднення, яка утворюється під затвором завдяки контактній різниці потенціалів. Шириною області збіднення можна керувати, прикладаючи до затвора напругу. При прикладенні зворотної напруги область збіднення розширюється і перекриває більшу частину каналу. В канал наче висувається заслінка. При певному значенні зворотної напруги область збіднення повністю перекриває канал. Струм через канал зменшується. В цьому випадку говорять, що транзистор закритий. Відповідне значення напруги називається напругою запирання. При прикладенні до затвора прямої напруги, канал розширюється, пропускаючи більший струм. Польовий транзистор. (Рисунок 2.3.5.1)

Рисунок 2.3.5.1 – Польовий транзистор

2.3.6 Компаратор

Компаратор – це елемент порівняння, який широко використовується в системах контролю та автоматичного керування. Компаратори відносяться до елементів імпульсної техніки. Компаратор, виконаний на базі операційного підсилювача (ОП), порівнює вимірювану напругу Uвх, яка подається на один із входів, із опорною напругою (наперед заданою) Uоп, яка подана на інший вхід. Опорна напруга є незмінною в часі, додатної чи від'ємної полярності, а вхідна напруга — змінюється. Коли Uвх=Uоп вихідна напруга ОП змінює свій знак на протилежний. Тому компаратор має ще назву «нуль-орган». (Рисунок 2.3.6.1)

Рисунок 2.3.6.1 – Компаратор

2.3.7 Оптопара

Оптопара — оптоелектронний напівпровідниковий прилад, який складається з випромінювача та приймача випромінювання, між якими є оптичний зв'язок і забезпечена електрична ізоляція. Оптопари широко використовують у пристроях обчислювальної техніки, автоматики тощо. (Рисунок 2.3.7.1)

Рисунок 2.3.7.1 – Оптопара

2.3.8 Трансформатор

Трансформатор — це статичний електромагнітний пристрій, що має дві або більше індуктивно зв'язані обмотки на якому-небудь магнітопроводі і призначений для перетворення за допомогою електромагнітної індукції однієї або декількох систем (напруг) змінного струму в одну або декілька інших систем (напруг), без зміни частоти.

Трансформатор здійснює перетворення змінної напруги та/або гальванічну розв'язку в самих різних областях застосування — електроенергетиці, електроніці і радіотехніці.

Конструктивно трансформатор може складатися з однієї (автотрансформатор) або кількох ізольованих дротових або стрічкових обмоток (котушок), що охоплюються загальним магнітним потоком, намотаних, як правило, на магнітопровід (сердечник) з феромагнітного магніто-мягкого матеріалу. (Рисунок 2.3.8.1)

Рисунок 2.3.8.1 – Трансформатор

2.3.9 Котушка індуктивності

Котушка індуктивності — елемент електричного кола, що являє собою сукупність витків, призначений для використання його індуктивності. Котушка індуктивності має вигляд звернутого у спіраль ізольованого дроту, що має значну індуктивність при відносно великій електричній провідності та малому активному опорі. Дріт може намотуватись на каркас з діелектрика циліндричної, прямокутної форми. Така система здатна запасати енергію при протіканні електричного струму.

Для збільшення індуктивності котушка здебільшого намотується на феромагнітне осердя з електротехнічної сталі, пермалою, карбонільного заліза, феритів. Котушку без осердя називають соленоїдом. Осердя використовують також для зміни індуктивності резонансних контурів в невеликих межах. Спеціальні котушки, що використовуються в певних електричних колах, називають дроселями. У силовій електротехніці котушку індуктивності називають електричним реактором.

На друкованих платах електронних пристроїв іноді роблять плоскі «котушки» індуктивності: геометрія доріжки провідника на платі виконується у вигляді круглої чи прямокутної спіралі, хвилястої лінії чи міандра. Такі «котушки індуктивності» знайшли застосування у надшвидкодійних цифрових пристроях для узгодження часу поширення групи сигналів різними друкованими провідниками від джерела до приймача, наприклад, в шинах даних та адрес. До основних параметрів котушок індуктивності належать номінальне значення індуктивності, допустиме відхилення індуктивності, максимальний струм котушки, опір втрат, номінальна добротність, температурний коефіцієнт індуктивності (TKL), власна ємність, робочий діапазон температур. (Рисунок 2.3.9.1)

Рисунок 2.3.9.1 – Котушка індуктивності