1898 Р., вже після смерті я. І. Щоголева, вийшла друга збірка його поезій — «Слобожанщина».

Над збіркою «Слобожанщина» Щоголів почав працювати майже зразу після виходу першої збірки — «Ворскло». Так, в листі до Д. І. Явор- ницького від 7 вересня 1885 р. поет повідомляє, що робота над другою частиною «Ворскла» по-сувається вперед. Він ще не визначив заголовка для цієї книжки поезій і називав її умовно другою частиною «Ворскла». В листі до цього ж адресата від 24 серпня 1889 р. Щоголів говорить, що друга книга його поезій готова вже давно, але в зв’язку з матеріальними труднощами він не має можливості її видати. В цьому листі поет так само ще не дає назви своїй другій книзі. Лише у листі від 27 січня 1890 р. Щоголів писав до Яворницького: «Ви питаєте, що я роблю? Нічого! Залаштував свою рукопись «На Слобожанщині», та й не знаю, що з нею робити» Отже, з цього листа видно, що перша назва збірки Я. І. Щоголева «Слобожанщина» була «На Слобожанщині» і що збірка в основному була готова вже 1889—1890 рр. Це не означає, що поет нічого пізніше не додавав до збірки. Щоголів написав після 1890 Р. ще багато вір¬шів. Останній вірш «Ангел смерті», що не вві¬йшов до збірки, він написав за кілька місяців до смерті.

За темами і мотивами збірка Я. І. Щоголева «Слобожанщина» подібна до першої збірки «Ворскло». Хоча, зрозуміло, є і відмінності між двома цими збірками.

Ряд віршів у ній підносить соціальні теми, в багатьох дається поетична інтерпретація теми Запорожжя, багато віршів присвячено змалюван-ню української природи.

В окремих віршах збірки підноситься тема кохання, жіночої краси, деякі поезії мають авто-біографічний характер або написані як рефлек¬сії, роздуми на морально-етичні, філософські та релігійно-дидактичні теми.

Широко використовуються в збірці «Слобо-жанщина» — значно ширше, ніж у збірці «Вор-скло»,— мотиви народної творчості, майстерно розроблені поетом. Кілька поезій написано в сатирично-гумористичному плані.

Час роботи письменника над збіркою «Слобо-жанщина» був часом бурхливого розвитку капі-талізму в Росії і на Україні, коли особливо швид-ко відбувався процес розшарування селянства, найчисленнішого класу дореволюційної Росії, збільшувалась кількість селянської бідноти, що постачала дешеві робочі руки промисловості. Це був період, коли посилились революційні висту.

В багатьох поезіях збірки «Ворскло» Щоголів виявив себе оригінальним майстром ліричного пейзажу. Побіжно ми звертали увагу на де¬талі пейзажу у віршах, що аналізувалися. Але у Щоголева є ряд поезій, в яких подано, так бій мовити, «чистий» пейзаж (якщо не брати до уваги наявних у багатьох випадках моралізаторських сентенцій) або в яких мотиви краси при¬роди переважають над іншими мотивами. До таких поезій у збірці «Ворскло» належать: «Вес¬на», «Степ», «Осінь», «Вечір», «Рибалка», «Лос котарки» та ін.

Особливість ліричного пейзажу Щоголева полягає в тому, що він у нього мальовничий, багатий на барви, звуки і, що важливо відзначити, реалістичний.

Не раз критики і літературознавці порівнювали Щоголева з російськими поетами А. Фетом,

Ф. Тютчевим. Але вони мали рацію лише частково. Якщо порівняти, наприклад, поезію Щоголева і Фета, то можна побачити, що загалом відмінного в їх творчості більше, ніж спільного. У Щоголева багато віршів на громадянські теми, він з щирим співчуттям говорить про гноблених, у багатьох віршах яскраво відображає нестерпно важкі умови життя трудящих в умовах капіталістичного гніту. Щоголів у демократичному дусі підносить в своїх віршах тему праці, опоетизовує її. Всього цього немає у Фета.

Проте спільне між Щоголевим і Фетом є, і виявляється воно саме у ліричному пейзажі. Це спільне — у любові до природи, в умінні зобра-зити поетичним словом точний в деталях і гли-боко емоційний пейзаж, в умінні тонко і талано-вито відтворити художнім словом кольори, від-тінки і звуки природи.

З Тютчевим Щоголева ріднить глибоке філо-софське розуміння природи, особлива психоло-гічна одухотвореність пейзажу, вміння відчути природу всім своїм єством, вміння на мить немов злитися з нею.

Тонку спостережливість виявляє Щоголів у вірші «Весна». Перед нашими очима виростає велична картина пробудження природи. Причому поет подає не статичну зарисовку з натури. Зо-браження весняного буяння сповнене внутріш-нього руху, життєвої динаміки в безнастанній мінливості звуків і фарб. Тихо повіяло весняним легетом — поет знає, що скоро задзвенять стру-мочки в ярах; заворушиться все живе; низина¬ми піде повідь; у небі весняному, всіяному ясними хмарами, з являться вісники весни — птахи з вирію; зазеленіють ніжною травою луки; запа –

68

рує засіяна чорна рілля… Ніби майстер пензля, фіксує поет чудесні картини.

Пізніше М. Коцюбинський влучно підмітив, що письменникові необхідно в певній мірі бути художником. «Письменнику, — писав він, — тре-ба знати фарби, як і художникові, а для цього треба бути художником. Це б йому багато пома-гало розбиратися у загальній кольоровій стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову»

Я. Щоголів дуже вдало, саме як художник, використовує кольорову гаму. Це ми бачимо і в його віршах «Січа», «Бурлаки», «Пожежа», і в згаданому вище вірші «Весна», де він спочатку подає кольорові враження («почорніла дорога», «лист зелений», «чиста річка», «темні пучечки куги»). Але загалом поет більше звертається до уяви читача, і тому він має ширші й багатші можливості для зображення предметів і явищ, ніж художник. «Поет, — писав Франко у статті «Із секретів поетичної творчості», — дає нашій уяві далеко більшу задачу, малює їй не одну сце¬ну, не одну постать, а звичайно цілі, не раз без¬межно широкі панорами, з кольорами, постатями, з рухом, запахом, смаком, дотиком» 2.

Справді, такі образи у вірші Я. Щоголева “Весна”, як «рушиться по полю сніг», «струмінь в ярочку побіг», «повідь низи і долини покриє», «піде по річці байдак», «з вирія птиця зав’ється», «виплила качка, об воду плеснула», «аїром гра вітерок», «з пасіки в’ється димок», зв’язані не стільки з зоровим враженням, скільки розра-ховані на уяву, на спогади читача про вже бачене.

Створюється ціла картина, сповнена глибокого внутрішнього змісту. Так, змальовуючи повер-нення птиць з вирію, Щоголів зазначає, що вони «без пам’яті будуть летіти», і справді — в уяві читача постає весняний пташиний літ, поспішний, нестримний.

Вдало використовує поет для передачі весня-ного пробудження природи і слухові образи, від-творюючи різноголосий спів птахів, голоси звірів у полі, в лісі. Для передачі криків тварин, голо¬сів птахів поет знаходить точні, єдино можливі слова, широко користуючись народним словни¬ком: «свиснув бабак», «закаркає грак», «зозулі в гілках закували», «дятел у сук торохтить», «іволга свище», «шпаки закричали».

Отже, використовуючи різноманітні засоби поетичного зображення — образи слухові, зорові, моторні, — поет створює величну панораму вес-няного відродження природи.

Багату природу українського степу зображає Щоголів у вірші «Степ

Поет точним відображенням кожної деталі пейзажу створює величний образ степу. Постає картина настільки ясна і реалістично правдива, що читач відчуває якусь дивну полегкість естетичного вдоволення. Адже це те, що кожен бачив уже колись, але чомусь не помітив. А поет взяв і оживив картину, надав їй руху, живих фарб і примусив читача спинитися перед нею зачаро-ваним.

Для художнього відтворення картин природи Щоголів вдається тут до найрізноманітніших за-собів словесного зображення. Постійний шелест трави в степу під подувом вітру він передає метафорою — вітер з травами говоре, степ під час вітру порівнює з морем — степ колишеться, як море, а під час тиші — з нерухомим каменем — степ, мов камінь, не двигнеться. Степові рослини подано і в русі, і в кольорі — нагнулась тирса біла; звіробой скрутив стебельці; червоніє мате-ринка; як зірки, горять козельці. Тварин зобра-жено за характерними ознаками їх поведінки («стрепет приснув над тернами», «ходють дрохви табунами»).

В останніх чотирьох строфах вірша поет висловлює гіркий жаль, що знищується дика й незаймана краса степу. В цьому вірш «Степ»

\ перегукується з чудовим віршем І. Манжури

тієї ж назви.

Чудесно відтворено осінню природу в поезії «Осінь». Тут переважають зорові образи, що передають кольорову гаму осені: «синє небо», ! «золоте сонце», «темная діброва», «листя пожов¬

тіле», «червоніє горобина». В заключних чоти- 1 рьох строфах поет знову-таки висловлює жаль

за молодістю, що рано1 вмирає. Ці думки мають глибоко автобіографічний характер.

Не менш талановито відтворює поет мальов-ничі краєвиди Надворсклянщини у вірші «Рибалка». На відміну від попередніх, є в цьому вірші і елемент фантастики. Старий рибалка, якому надокучило плутатись в очеретах та латат-ті, вирішив поїхати на чисту воду, що біля гаю. Але там побачив гаївок.