Розділ 1 моді як соціокультурне явище

1. Мода в системі соціокультурних відносин

Мода – явище, що породжує суперечливі судження. Залежно від того, яка сторона феномена моди береться в якості підстави судження, змінюються і точки зору і характер оцінок даного явища. До того ж ці оцінки часто дуже емоційні – модою захоплюються або обурюються, що ще більш ускладнює узгодження суперечливих тверджень.

У «Словнику іноземних слів» поняття «мода» перекладається від французької мови як міра, образ, спосіб, правило, розпорядження і визначається як панування в певний час в певному середовищі тих чи інших смаків щодо одягу, предметів побуту тощо.[4,с.325]. «Тлумачний словник російської мови» також інтерпретує значення «моди» як сукупність смаків і поглядів, що панують в певній суспільному середовищі в певний, зазвичай недовгий час [5,с.361].

У філософських і культурологічних довідниках і словниках під модою розуміється короткочасна форма стандартизованого масової поведінки, що виникає під впливом домінуючих у даний період і в даному суспільстві настроїв, смаків, захоплень.

Різноманіття зарубіжних і вітчизняних концептуально–методологічних позицій до розуміння феномену моди свідчить про те , що сьогодні не існує однозначної відповіді на питання про квінтесенції моди, але вони одностайні в одному: мода – явище соціальне, багаторівневе, багатофункціональне, що вимагає уважного і комплексного вивчення.

З плином часу панівне значення набуває підхід до осмислення моди як соціокультурного феномену, як інструменту культурної, соціальної та психічної регуляції, зумовленої фундаментальними значеннями і тенденціями еволюції суспільства. Безперечним є те, що мода – соціальне явище циклічного характеру, що повторює часткову зміну зовнішніх форм і еталонів культури і масової моралі, кліше прийомів подібної поведінки, тісно пов'язане з тенденціями еволюції суспільства і домінуючими цінностями, еталонні та шаблонні вчинки і діяння, що здійснюються безліччю індивідів в ході їх щоденного спілкування.

Ставлення до моди і розуміння модного в різні часи змінювалося. Іммануїл Кант в творі «Про смак, що відповідає моді» дає одне з перших визначень моди. «Закон цього наслідування (прагнення) здаватися не менше значним, ніж інші, і саме в тому, при чому не береться до увагу будь-яка користь, називається модою »[44, c.9]. Кант не бачив в моді будь-яких переваг і позитивних властивостей. На думку Канта «будь-яка мода вже по своєму поняттю являє собою непостійний спосіб життя».

Гегель у «Філософії духу» зазначає, що мода справляє позитивний вплив на звичаї. Він писав, що з давніх-давен французам ставили в докір легковажність, а також прагнення подобатися. Але саме завдяки цьому прагненню подобатися вони досягли вищої точки світського обходження і тим самим з особливим успіхом піднеслися над грубою себелюбністю первісної людини. Бо це обходження полягає саме в тому, щоб за своїми інтересами не забувати, іншої людини. [23,с.9]

B.I Даль в своєму знаменитому словнику визначав моду як «ходячий звичай, тимчасову, мінливу примху в життєвому побуті, в суспільстві, в крої одягу» [34,с.112]. Даль виходив з етимології слова і по-своєму мав рацію, але з цим визначенням можна погодитися лише частково. У сучасних реаліях, таке розуміння, здається застарілим.

Пошук адекватної відповіді на питання «Що таке мода?»: сліпе наслідування,вираження смаку, або способу життя заснований на вирішенні внутрішніх суперечностей. Причина конфлікту – трактування феномена в різних сенсах – політичному, економічному, філософському, естетичному.

Розширення уявлень про соціальні детермінанти розвитку людини, закономірності соціальної поведінки особистості спричинило і зміну поглядів на причини моди.

Сучасна мода володіє великими соціально значущими можливостями. Її сутнісне призначення – служити способом виявлення нових, більш досконалих культурних зразків.

Перші теорії моди, які намагалися пояснити суть цього явища і причини його виникнення виникли в кінці XVIII столыття. Спочатку моду відносили виключно до естетичної сфери, вважаючи, що вона являє собою зміни естетичного смаку і прояв художнього стилю, а зміну мод пояснювали старінням канонів та ідеалів.

До естетичного близький культурно–історичний підхід, коли мода трактується як один із способів поширення і функціонування феноменів культури стилю, смаку і так далі. Під модою розуміється також сукупність культурних форм і певних соціальних та історичних умов. Зміна напрямків в моді пов'язана зі змінами в культурі, економіці, способі життя, соціальними потрясіннями. [15,с.46]

Однак подібні теорії викликали і критику за підміну аналізу моди описом конкретних форм культури, де вона з'являється, наприклад костюм (при цьому змішуються поняття функції костюма і моди). Безсумнівно, мода задовольняє естетичну потребу людини, але це не основна її функція.

Пошуки причин зміни моди привели до дослідження її з соціальної точки зору.

Антропологічні теорії шукають причини виникнення та зміни моди в особливостях психології індивіда. З цієї точки зору мода є результатом вродженого прагнення до оновлення і задовольняє психологічну потребу людини в новизні, виступаючи як особливий спосіб емоційної розрядки. Так, психолог Л.В. Петров вважав, що сенс існування моди–«періодична радикальна зміна, струс, за допомогою якої людина освіжає свої відчуття.

Свій внесок в дослідженні цього питання внесли психоаналітики З.Фрейд [17], Е. Фромм [35]. Психоаналітичні теорії пов'язують моду з підсвідомими процесами. Основною причиною її виникнення вони вважають комплекс неповноцінності: модні зміни дозволяють компенсувати відсутність престижу і створюють ілюзію змін в житті людини. Цей підхід отримав розвиток в роботах американського соціолога Дж.К. Гелбрейт [54]. Автор вказує, що володіння модними стандартами і зразками пов'язано з певною психічною реакцією.

У цьому контексті слідування моді може бути формальним, активним або відсутним – визначальною умовою ефективності регулювання є потенційна можливість індивіда до психічної сприйнятливості, мінливості. Крім цього, мода висловлює сексуальні потреби людини, служить важливим елементом як соціального, так і сексуального вдосконалення. Еротична інтерпретація моди привела до появи теорії руху ерогенних зон, яка пояснює зміни в одязі з даної точки зору Дж. Флюгель [28].

В.Зомбарт розглядав моду як явище, породжене капіталізмом, що служить інтересам приватного підприємництва і викликає в суспільстві штучні потреби. Мода формує запити масового споживача. Механізми ринкової економіки включають і плановане застарівання речей. Соціально-психологічний підхід розглядає моду як один з механізмів спілкування, пов'язуючи зміну мод з психологією поведінки соціальних груп. Серед видатних соціологів, приділяється вивченню моди важливе місце в своїх роботах, можна назвати П.Тарда [47], Г. Спенсера [50], Г.Зиммеля [9], Т. Веблена [6], Г.Блумер [30], М. Вебера [12], П. Бурдьє [21].

Підтвердженням актуальності вивчення моди в соціології може служити той факт, що вже в XIX столітті, з моменту зародження соціології мода стала предметом дослідницького інтересу. Г. Спенсер ще на перших етапах розвитку соціологічної науки на основі аналізу великого етнографічного та історико культурного матеріалу виділив два види наслідувальних дій:

1)мотивовані бажанням висловити повагу особам з більш високим статусом;

2)стимульовані прагненням підкреслити свою рівність з ними.

Останній мотив лежить в основі виникнення моди. Мода – це перш за всього нові зразки поведінки, які застосовуються престижними шарами для того, щоб виділитися з товариства, і переймається іншими членами суспільства з тим, щоб виглядати як представники успішних, модних шарів.

Французький соціолог Г.Тард [41] вважав моду поряд зі звичаєм основним видом наслідування. Якщо звичай–це наслідування предкам, обмежене рамками своєї спільноти, то мода–наслідування сучасникам, що носить «екстериторіальний» характер.

Поки існує соціальна нерівність, не може бути єдиної моди. На це звернув увагу Г. Зіммель [55], який вніс особливий внесок у теоретико-соціологічне осмислення феномена моди. Підкреслюючи роль престижних шарів у формуванні моди, він разом з тим поглибив розуміння механізму її розвитку. Г.Зіммель запропонував так звану елітарну теорію виникнення, моди, або концепцію ефекту просочування. Дослідник стверджував, що мода існує тільки в суспільствах з класовою безстановою структурою, з якою вона тісно пов'язана.

Американський лінгвіст ікультуролог Е. Сепір [27] акцентував роль моди як засобу ідентифікації, особистості, її самовираження; і зміцнення «Я»; цю функцію мода здійснює завдяки соціально санкціонованій відмові від старих і впровадження нових соціокультурних норм.

В роботах американського соціолога Р.Блумера [30] мода розглядається як засіб впровадження нових соціокультурних форм і адаптації до них в змінюваному світі. Процес формування і поширення моди, за Блумером, проходить дві фази: інновацію і відбір. При цьому він в якійсь мірі заглушає стратифікаційний аспект аналізу моди. Престижні шари–нижчі верстви, які прагнуть бути схожими на престижні шари.

Блумер вказав на те, що в XX ст. зросло значення середніх класів і нова мода часто виникала в цих колах (танго, джаз, джинси). Відповідно до поглядів Блумера, на першій фазі відбувається пропозиція різних конкуруючих між собою культурних зразків; на другій фазі всі соціальні групи здійснюють колективний відбір, в результаті якого соціально схвалений зразок стає загальноприйнятою нормою. Аналізуючи соціальні функції моди, Блумер підкреслює, що вона [11,с.69]:

1)створює певну міру одноманітності, необхідну для нормального функціонування суспільства;

2)забезпечує можливість розриву з найближчим минулим і підготовку до найближчого майбутнього, впорядковуючи цей процес;

3)виховує і формує спільність, стандарт сприйняття і смаку.

Кожна з класичних концепцій відображає соціальну сутність моди такою, якою вона була в певну історичну епоху. Сучасна ж мода є специфічний феномен, оскільки постає як індустрії. Мода як індустрія – це організоване на принципах раціональності спеціалізоване виробництво сучасних і оригінальних моделей. Істотним стає розуміння того, що виробляється скоріше не власне модель, а модність–сучасність і оригінальність. Вони висловлюють, відповідно, прагнення до несхожості, індивідуальності, з одного боку, і дотримання загальному для всіх «духу часу», з іншого.

Сучасна мода–поліфункціональне явище, який може бути використаний суспільством в різних напрямках.

Сучасна культура являє собою комплексну структуру, елементами якої є зразки минулих епох, інноваційні культурні форми, в тому числі, запозичені у інших народів, різноманітне співвідношення загального, особливого та індивідуального. В даному контексті простір культури виступає як специфічна протяжність, всіх соціокультурних об'єктів, явищ, їх взаємна координація, прихильність по відношенню один до одного, якісна і кількісна; взаємозалежність, функціональний зв'язок. Культура, розглянута з точки зору змісту, розпадається на різні області, компоненти: традиції і звичаї, норми та цінності, мова і писемність. На базі даних компонентів кожен народ розвиває інші аспекти культури: мистецтво, науку, політику, літературу, моду, всі форми прояву духу даного народу. [26,с.54]

В сучасному суспільстві поняття «культура» можна розділити на три складові: традиційна (народна), масова, елітарна. Саме ці культури складають соціально–культурний простір. Всі вони перетинаються між собою і не можуть існувати одне без одного.

Мода – навпаки, є циклічно мінливою формою соціально-культурних зразків, цінностей, тобто, характеризується мінливістю, оригінальністю індивідуального творчого рішення, високим семіотичним статусом інноваційних елементів. На відміну від звичаю мода орієнтована на сучасність, однак, традиція становить важливе джерело модних інновацій. Об'єднуючим для цих соціально-культурних форм, є вироблення певних колективних стереотипів у сприйнятті як традиційних, так і модних (сучасних) культурних форм. Найбільш жорстко мода, на думку Р.Б.Фішмана [18, с.8-9], пов'язана зі звичаєм. Мода, як і звичай, стихійно утворюваний феномен. Вона, як і звичай, проявляє себе двояко–через відповідну практику і у вигляді понятійно-вираженого зразка, спрямованого на індивідів.

Разом з тим, між модою і перерахованими культурними нормами є ряд відмінностей:

- мода більшою мірою, ніж інші норми культури–спонтанне, самодостатнє явище, тобто, перебуваючи в залежності від зовнішніх обставин, вона в значній мірі знаходить причину свого виникнення і відтворення в самій собі;

- в порівнянні з традиціями і звичаями мода більш динамічна, більш диффузна–легше передається, швидше поширюється;

- поява моди детерміновано менш жорстко і однозначно, вона характеризується більшим ступенем варіативності. Основними механізмами, що підтримують і поширюють моду, виступають зараження, навіювання і наслідування, на відміну від звичаю і традиції, які для свого відтворення спираються на силу громадської думки, а також на силу звички;

- мода більш короткочасна: вона функціонує переважно серед людей одного покоління, в той час як згадані вище норми здійснюють зв'язок поколінь і є способом збереження і передачі соціального досвіду одного покоління іншому.

При всій зовнішній відмінності традиція, звичай та мода тісно переплетені між собою, будучи взаємними джерелами в еволюційному процесі функціонування традиції і циклічно-мінливому формуванні моди.

Кожна мода так чи інакше є дзеркалом свого часу, відображаючи соціально-політичне життя суспільства, рівень і характер розвитку продуктивних сил, найбільш яскраві події епохи, найважливіші культурні і наукові досягнення, звички і психологію сучасної людини, її уявлення про естетичний ідеал. Розгляд моди в якості особливого типу культурних змін дозволяє користуватися цією категорією для опису і аналізу формоутворень, які постійно видозмінюються в моді у зв'язку зі зміною художніх стилів в мистецтві, змінами в соціально-політичному житті, в суспільно-економічних відносинах, і під впливом інших різноманітних факторів: промислово-технологічних, урбаністичних, комунікативних та інших.

Дуже важливою характеристикою культурного простору моди є його мінливість, динамічність, відповідна діалектиці соціального, індивідуального, особистого буття і свідомості. Досліджено історичні процеси заповнення культурного простору моди вростають в культурний простір нові види діяльності, технології, моделі способу життя, і водночас в ній множаться яскраві особистості, художники, що пропонують свої власні стилі і модні ідеї. Народження нових соціокультурних форм супроводжується витісненням старих, їх умиранням або істотної трансформацією.

З викладеного можна зробити висновок про те, що мода існувала не завжди і не скрізь. Це дозволяє визначити моду як продукт історичного розвитку. Її розвиток і формування носить діалектичний, конкретно-історичний характер, а, значить, вона властива лише конкретним типам суспільства і в часовому вимірі не носить універсального характеру[42,с.99]. Узагальнюючи науково-соціологічний аналіз і практику моди, можна виділити наступні аспекти дослідження моди.

1.Мода як свідчення соціального престижу придбання модної речі, поширення модного стилю поведінки.

2.Мода як прагнення підкреслити свою соціально-стратифікаційну приналежність, створити додаткові механізми, що сприяють ідентифікації з певними верствами.

3.Мода як спосіб придбання індивідуальної специфіки, самобутності. І в цьому ще одна її важлива відмінність від звичаю. Мода як соціальний регулятор більш гуманістична, вона дивним чином поєднує в собі спосіб престижної ідентифікації і спосіб вираження індивідуальної неповторності, дає достатній простір, який розширюється в міру розвитку духовного світу особистості.

У поняття «мода», з точки зору соціологічного підходу, ми вкладаємо відображення тривалих і серйозних соціальних змін, пов'язуємо його з поняттям часу і культури. Мода–це зміна форм, їх популярність в різних групах суспільства, співзвучна своєму часу, що служить задоволенню потреб людини і пов'язана з розвитком суспільства, соціальних відносин.