Тема 8. Реалізація права

1. Поняття та особливості реалізації права.

Реалізація — термін латинського походження (realis) і означає речовий. Поняття реалізація права розуміється різними науковцями неоднозначно.

Деякі вчені реалізацію права визначають як процес здійснення правових приписів через поведінку суб'єктів (право реалізується у поведінці людини та забезпечується гарантіями з боку держави). Інші під реалізацією права розрізняють як зовнішній прояв правового регулювання, так і кінцевий результат правового регулювання.[1]

Під реалізацією права розуміють усі шляхи набуття ним властивостей позитивного утворення, переведення його з модусу лише потенційно можливих у даному соціумі юридичних форм, з рівня природного права на рівень реального чинника суспільного життя. Зокрема, для країн, що входять до романо-германської правової сім’ї, до яких належить і Україна, згаданий процес пов’язаний передусім з фіксацією правових норм у нормативно-правових актах та договорах з визнанням державою правової природи деяких звичаїв. Реалізацію права не слід ототожнювати з іншим за змістом процесом — реалізацією правових норм.[4]

Реалізація права — це складний процес, що включає: 1) механізми реалізації права; 2) форми реалізації права.

Юридичний механізм реалізації права залежить від типу та особливостей правової системи тієї чи іншої держави.

У романо-германській правовій системі процес реалізації права відбувається на певних етапах.

На першому етапі відбувається процес закріплення природних прав, даних людині від народження позитивним правом. На другому етапі закон через певні механізми набуває певної форми, яка закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Такими механізмами є конкретизація закону в підзаконних актах; пояснення норм права у актах офіційного тлумачення; наявність процесуальних норм, які регулюють порядок прийняття, застосування та виконання закону; наявність різноманітних актів застосування права.

На третьому етапі відбувається власне реалізація права, безпосереднє втілення правової норми в діяльності суб'єктів права.

У англосаксонській правовій системі механізм реалізації правових приписів більш простий. Природне право набуває форми позитивного права шляхом діяльності судових органів. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу, виносить судове рішення на основі прецеденту, встановлюючи тим самим права та обов'язки сторін.[1]

Реалізація права необхідна для розв'язання спорів між учасниками суспільних відносин. Вона здійснюється в випадку скоєння правопорушень. Вона також необхідна в випадку здійснення з боку держави контролю за законністю і доцільністю дій (діяльності) учасників суспільних відносин. Наприклад, реєстрація статутів громадських, кооперативних і приватних організацій. Значення реалізації полягає в переведенні правових норм із сфери необхідного в сферу реального життя. Значення реалізації норм права підвищується із введенням автоматизованих систем управління. При їх допомозі можна програмувати сам процес застосування правових норм.[6]

Ознаки правореалізації:

1. Особливістю права як суспільного регулятора є те, що його реалізація підкріплюється гарантіями з боку держави.

2. Реалізація права завжди пов’язана винятково з правомірною поведінкою людей, тобто з такою поведінкою, що відповідає правовим розпорядженням.

3. Правореалізація має свідомо-вольовий характер. Від волі і свідомості суб’єкта залежить, буде ним реалізована норма права чи ні.[9]