З’являється інший Орландо

Орландо. Я не нарцис. Клянусь білою рукою Розалінди, усі мої вірші не здатні виразити всю ту любов, що я відчуваю до Розалінди!

Розалінда. Це просто жахливо! Якщо це дійсно ви, то я вам дуже співчуваю, тому що всіх закоханих треба або лікувати, або карати!!

Закохані заслуговують на темну комірчину з нагайкою, так само , як буйні божевільні.їх потрібно або лікувати , або карати! Але ми можемо вас вилікувати! Ми вам допоможемо!

Орландо. Ні ! Я не хочу лікуватися від кохання ! Я ніколи не розлюблю свою Розалінду!

Розалінда. Дарма! Дарма!

У нас є прекрасний спосіб! Просто чудовий! Усе, що вам потрібно зробити- це уявити ніби я, я, я,я і є ваша Розалінда!

Орландо. Це геніально !!!

З’являється інший Орландо

Орландо. Це геніально! Що я маю робити?

Розалінда. Ви щодня маєте приходити до мене та упадати за мною, а я сам, неначе мінливий місяць буду то сумним,то веселим,то млосним і закоханим, то гордим і норовливим, я буду вас відштовхувати, а я притягувати, я буду вас ненавидіти, а я буду вас любити, над вашими жартами я буду плакати, а над вашими невдачами я буду реготати! І так я доведу вас від любовного безумства до справжнього божевілля!

Селія. Ну, як це тобі подобається?

Селія 2. Як вам це подобається?

Розалінда. Ви втечите і станете монахом! Ось так я вас вилікую, і від вашого кохання не залишиться ні цяточки!

Р. та С. Тілі-тілі-бом! Я тебе кохаю, серце тільки нам обом дещо відкриває!

Розалінда. Аби ви тільки приходили та упадали за мною.

Орландо. Так, так, я згодний, юначе.

Розалінда. Ні, ні, ні, ніякого юначе. Тільки Розалінда! Запам’ятовуйте дорогу, я покажу, де я живу.

Селія. Усі закохані – такі дурні!

Виходять всі, входить Жак

Жак. Той самий час, що тішить нам серця

Взірцем краси, приємної для зору,–

В тирана перетворює творця,

Над гарним щоб потворне брало гору.

Це він, неспинний, літо віддає

Зимі суворій, цим замкнувши коло;

Сік застигає, листя не стає,

Мов саван, сніг вкриває все навколо.

Весь світ – театр, де всі - жінки й чоловіки – усі актори, і не одну з них кожен грає роль, і кожному приписано свій вихід і кожному приписано кінець. Сім дій в цій п’єсі !

Спершу це дитина, що на руках у мамки вередує. Далі це школяр, зарюмсаний з портфелем-ранцем йде до школи знехотя, мов равлик. Далі це коханець, що над баладою про любки-брові, мов піч зітхає. А далі це солдат, прокляттями начинений страшними, і бородатий, наче леопард, і простолюдний і швидкий на сварку, що славу-бульбашку шукати ладен в гарматнім жерлі. А далі це суддя з товстим пузцем, набитим каплунами, премудростями й казусами повен. Так роль свою він грає! А шостий вік з’їжджає до карлючки панталоне, на носі скельця, а при боці – торба, штани, збережені ще з юних літ, для висхлих ніг широкі, голос стає, немов дискант дитячий – сипить, сичить! А сьома дія – кінець химерної цієї п’єси ! Дитинство друге, напівзабуття… Ані зубів, ні зору, ні смаку, ні почуттів, нічого.

Я вмію висмоктувати меланхолію з пісень, як ластівка вміє висмоктувати яйця!

Ліс

Входять Розалінда і Селія.

Розалінда Не розмовляй зі мною: я хочу плакати. Чому він поклявся, що прийде сьогодні вранці, й не прийшов?

Селія Ну, звісно, в ньому немає ні краплі вірності.

Розалінда Ти так гадаєш?

Селія Авжеж. Я не думаю, щоб він був кишеньковим злодієм чи конокрадом, але щодо щирості в коханні — мені здає­ться, він порожній, мов перекинута чаша або червивий горіх.

Розалінда Не вірний у коханні?

Селія Атож, якщо в ньому те кохання є взагалі; та я думаю, немає тут ніякого кохання.

Розалінда Ти ж чула, як він присягався, нібито любить?

Селія «Нібито» це ще не «любить». До того ж присяга закоханця варта не більшого, ніж слова політика: і цей, і той руча­ються за фальшивий рахунок. О, справді, це прегарний юнак! Він пише прегарні вірші, промовляє прегарні слова, дає прегарні клятви і прегарно їх розбиває — навкоси об серце своєї коханої.