В. ШЕКСПІР. «ЯК ВАМ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ»

Переклав Олександр Мокровольський

Сценічна редакція Остропольського Л. Б.

Дійові особи

Старий герцог, що живе у вигнанні - Міша

Герцог Фредерік, його брат, захопивший його володіння - Степа

Ле Бо – Лиза, Віка Лакур

Любовница Фредерика – Віка Муштей, Лина

Жак-меланхолік – вельможа при старому герцогу – Іра, Зерик

Олівер - Роман

Орландо – сини Роланда де Буа – Вікгорст, Макс, Назар

Сільвій – пастух – Влад, Роман

Розалінда – дочка вигнаного герцога Оля, Алина, Лина

Селія – дочка Фредеріка – Аня, Наташа

Феба – пастушка – Лакур, Лиза

Місце дії – подвір’я Фредеріка, Арденський ліс.

ПРОЛОГ

Жак. Весь світ - театр. І люди в нім – актори, і не одну з них кожен грає роль. І на безмежнім світовім театрі Є безліч сумних п'єс, сумніш за ту, що граємо ми тут!

Світло. На сцені застиглі фігури. Коли говорять, оживають.

Олівер. Ненавиджу! Я ненавиджу свого брата.  Фредерік. Ненавиджу! Я ненавиджу свого брата.  Олівер. Не знаю, чому і за що! Себе він тримає справжнім дворянином. Розумний, гарний. Сказати по правді, всі хвалять за його розум і талант. Фредерік. Так, я незаконно відібрав в нього герцогство та вигнав з країни. Олівер. Він хороший хлопець, але батьківського спадку я йому не дам! Фредерік. Я переміг! Тепер Я – володар країни! Орландо. Який довершений витвір - людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Окраса всесвіту! Вінець взірець усього сущого…(А що мені до цього ?!) Старий герцог. Коли на суд безмовно тихих дум

Стають далеких споминів тумани,

Приходить знов давно заснулий сум,

І серце рве, і ятрить давні рани.

Орландо. Мій старший брат щедро дарує мені НІЩО! Їсти мене садовить за один стіл із челяддю, а не поруч себе, як годилось би по-братньому, і всіляко підриває таким вихованням мою дворянську гідність. Так, він першонароджений, але той самий звичай не відбирає в мене моєї крові, хоч би й двадцять тисяч братів стояло між нами!

Проходять Розалінда та Селія

Селія(Аня). Чи не з твоєї волі образ твій В мої повіки б’ється серед ночі, Бентежить знов, сон відганяє мій, І тінь твоя мої туманить очі?

Селія (Наташа). В своїх очах несеш кохання!

На кого глянеш – ощасливиш вмить.

Тріпоче серце від твого вітання.

Раптову радість і той блиск дитячий,

Який спалахує в твоїх очах,

Не проміняю ні на що одначе.

Розалінда. Час… Час настав!

Селія. І я так відчуваю…

Старий герцог. О, дівчинко з нещасною зіркою! Твій батько був герцогом, могутнім князем, а ти його спадкоємицею. Мій брат ще терпить мою доньку в своєму герцогстві, але тільки тому, що його дочка Селія любить її.

А я поселився тут, в глуші Арденського лісу (Дістає невеличке дерево і ставить на сцені) зі своїми вірними придворними. Живемо тут вільно, безтурботно, як Робін Гуд англійський в давнину. І нинішню волю я на плітки придворні не зміню.

Дуй, вітер, дуй, поки не луснуть щоки,

Хай зуби льодяні мене гризуть і хлещуть,

Від стужі посміхаюсь я.

Не докоряють радники такі, на ділі дають зрозуміти, хто я.

Двунога тварина і все. Гола людина на голій землі.