План

Вступ

1. Лексикографія: поняття, предмет та об`єкт вивчення, зв`язок з науками

2. Розвиток та становлення української лексикографії

3. Словники. Типологія словників

4. Актуальні напрямки сучасного розвитку української лексикографії

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додаток: Завдання для перевірки знань з теми «Лексикографія»

Вступ

У сучасній українській лінгвістиці спостерігається посилення уваги дослідників до питань лексикографії, її теорії і практики, місця в системі мовознавчих наук, впливу на розвиток мови та суспільні процеси тощо.

Актуальність вивчення лексикології сучасної української мови для фахівців різних профілів зумовлено тим, що всі види їхньої професійної діяльності передбачають глибокі знання мовної структури, її одиниць та їхнього функціонування.

Лексикографія – це наука про створення, вивчення та використання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини.

Культурний рівень нації та рівень розвитку мови залежить від розвитку мовознавчих дисциплін, в тому числі і лексикографії. Кожна людина користується словниками, кожна людина мусить знати, де та яку інформацію можна знайти, з якого джерела можна взяти ті чи інші знання.

1. Лексикографія: поняття, предмет та об`єкт вивчення, зв`язок з науками

Традиційно в українському мовознавстві лексикографія (гр. lexicon – словник і grapho – пишу) – це наука (розділ мовознавства), яка займається вивченням способів і методів укладання словників.

Сьогодні доволі складно дати єдине узагальнене й однозначне визначення терміну лексикографії, і що важливо, саме таке визначення, яке би враховувало всі її аспекти. Одним із чинників, який ускладнює дефінітивне осмислення терміну «лексикографія», є те, що формування лексикографії як лінгвістичної дисципліни усе ще триває. Інший чинник відсутності усталеного адекватного комплексного визначення цього розділу мовознавства лежить у площині неоднозначного трактування самої суті лексикографії. Йдеться про розуміння того, що саме належить до її компетенції – практика укладання словників чи теорія осмислення словникової параметризації мовної картини світу, чи ще якісь інші додаткові аспекти.

Тому, багато українських мовознавців лексикографію визначають ще як: сукупність словників певної мови або галузі знань; процес збирання слів певної мови, упорядкування їх, опис словникового матеріалу; окрема галузь лінгвістичної науки, що займається теорією і практикою створення словників.

Першим дав визначення лексикографії Л. Булаховський, спочатку на сторінках «Введение в языкознание», а потім у «Нарисах з загального мовознавства»: «Лексикографією називається наукова робота по укладанню словників».

Перші дефінітивні описи терміну лексикографія в українській мовознавчій традиції були зорієнтовані на прикладний характер лексикографії. З часом практична складова зазнає систематизації й узагальнення. З’являються теоретичні праці, які супроводжують появу теоретичної лексикографії.

Фактично наша мовознавча традиція ніколи експліцитно не ставила питання про статус лексикографії. Тобто не йшлося про те, є лексикографія теоретичною або практичною галуззю знань чи взагалі окремою галуззю. Радянське мовознавство вперше сформулювало питання лексикографічної теорії у 1939 р. Зробив це Л. Щерба у своїй доповіді «Опыт общей теории лексикографии», виголошеній на засіданні Відділення літератури і мови АН СРСР, згодом розширеній та опублікованій у виданні «Языковая система и речевая деятельность».

Вітчизняна лексикографія нині має такі підрозділи, як металексикографія, що вивчає методологічні, дидактичні питання теорії лексикографії, термінографія, фразеографія, комп’ютерна лексикографія, на- вчальна лексикографія і наймолодша галузь словникарства — наукова лексикографічна критика, яку започатковано у першій половині ХХ ст. Основні завдання лексикографічної критики полягають в оцінці, аналі- зі словникової продукції, розробленні теоретичних засад укладання словників тощо. Це і є ті лексикографічні питаня, що потребують осмис- лення та розв’язання на сучасному етапі розвитку металексикографії та словникарства (практики укладання словників).

Сучасна лексикографія, у т. ч. й українська, має практичну й теоретичну частини. Практична частина охоплює такі етапи у процесі укладання словників, як збирання даних, укладання тексту й видання словника.

Теоретична частина, або металексикологія опрацьовує методологічні, теоретичні, термінологічні та дидактичні проблеми, що виникають на всіх етапах підготовки словників, а також під час їх практичного використання. Саме взаємодією теоретичної і практичної частин лексикографії забезпечується її поступальний розвиток.

Лексикографія, на відміну від інших розділів мовознавства, безпосередньо не вивчає мовні одиниці, а займається методами і прийомами їх упорядкування з метою створення словників, які забезпечують потреби мовців у спілкуванні. У зв’язку з цим працю лексикографа називають мистецтвом збирання воєдино усіх слів певної мови, з’ясовуючи та фіксуючи значення і  вживання кожного з них.

Предметом вивчення української лексикографії є технологія укладання різних типів словників української мови і  розроблення її  теоретичних засад.

Основним об’ єктом вивчення науки є слово у всіх його особливостях та взаємовідносинах. Між словництвом та іншими мовознавчими дисциплінами, що теж вивчають слово, існує нерозривний зв’язок. З одного боку, воно становить матеріальну базу найрізноманітніших лінгвістичних досліджень, постачаючи для них перевірений і відповідним чином систематизований матеріал, без якого неможливе будь-яке серйозне науково-лінгвістичне узагальнення, а з другого –  своїми успіхами лексикографія завдячує розвиткові суміжних з нею галузей науки про мову, особливо лексикології та семасіології (у словниках відображено парадигматичні та синтагматичні відношення між словами).

Лексикологія є теоретичною базою лексикографії. Крім цього, словництво пов’язане з фонетикою та орфоепією (словники точно передають вимову), з морфологією (у лексиконах вказується супровідна граматична інформація), із соціолінгвістикою та стилістикою (словники передають особливості вживання слова) тощо. Однак словникарство відіграє посередницьку роль: лексикографічна інтерпретація слова –  універсальний інструмент для граматичного, синтаксичного та інших описів мови. У цьому розумінні лексикографію ще вважають лінгвістичною кодифікацією на рівні слова.

Словництво взаємодіє з іншими, не суміжними з лінгвістикою науками. Так, при укладанні термінологічних словників воно вимагає інформації з різних галузей знань. Останнім часом набувають поширення комп’ютерні технології створення словників. Тому лексикографія все більше взаємодіє з інформатикою –  наукою, що досліджує функції, структуру та поширення інформації. Ця наука забезпечує методи й способи нагромадження лексикографічного матеріалу, обробку й передачу його за допомогою комп’ютерів та інших технічних засобів, створення комп’ютерних лексикографічних баз даних, які стануть основою для створення словників найрізноманітніших типів.

Словництво взаємодіє з іншими, не суміжними з лінгвістикою науками. Так, при укладанні термінологічних словників воно вимагає інформації з різних галузей знань. Останнім часом набувають поширення комп’ютерні технології створення словників. Тому лексикографія все більше взаємодіє з інформатикою – наукою, що досліджує функції, структуру та поширення інформації. Ця наука забезпечує методи й способи нагромадження лексикографічного матеріалу, обробку й передачу його за допомогою комп’ютерів та інших технічних засобів, створення комп’ютерних лексикографічних баз даних, які стануть основою для створення словників найрізноманітніших типів.

Отже, на сучасному етапі розвитку мовознавства лексикографія  стала інтердисциплінарною галуззю, яка перебуває на межі кількох наук, насамперед різних розділів мовознавства, семіотики та інформатики.