1. Становлення і розвиток людської психіки як екосистеми соціальної взаємодії і взаємовпливу.

Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості

Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості.

Розвиток людини протікає у трьох напрямках:

• фізичному (динаміка росту й ваги, зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо);

• когнітивному (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, мовленні тощо);

• психосоціальному (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, формування соціальних навичок і моделей поведінки).

Взаємодія - це універсальна властивість всього існуючого світу речей і явищ у їх взаємній зміні, впливові одного на ін. У сус-пільстві взаємодія - це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. Як уже відмічалося, людина для задоволення своїх потреб повинна вступа-ти у взаємодію з іншими людьми, входити в соціальні групп, брати участь у сумісній діяльності. Тому, звичайно, неможлпво знайтп на Землі людпну, яка була б зовсім ізольованою від іншпх людей. Бі-льше того, одне лише розуміння того, що десь існують інші люди,

може суттєво змінити поведінку індивіда. У всіх сферах свого жит-тя людина пов'язана з іншими людьми безпосередньо чи опосеред-ковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно.

Структура взаємовпливу

Взаємовплив як організація діяльності між людьми склада-ється з таких елементів: суб'єкт впливу (організатор діяльності), потреба в активізації поведінки іншої людини, ціль впливу (дія-льності), спосіб впливу (діяльності), інша діюча особа, на яку спрямовано вплив (об'єкт впливу), результат впливу.

Крім того, елементом організації взаємодіяльності є також зовнішнє оточення діючої особи, або ситуація (матеріальний, ре-човий світ, соціальне середовище (групова взаємодія), культурне середовище (норми і цінності суспільства), яка виражається в умовах дії і засобах дії. Жоден індивід не здійснює діяльності без урахування ситуації. Ситуація входить у систему соціальної вза-ємодії через орієнтацію індивідів. Розрізняють оціночну і моти-ваційну орієнтацію індивіда на ситуацію.

Це означає, що кожен діючий індивід повинен оцінити свое оточення (інших діючих індивідів, умови І засоби оточуючого се-редовища) і з допомогою мотивації внести корективи в ціль і ме-тоди здійснення соціальної взаємодії.

2. Концепція п. Бергера і т. Лукмана про процеси і структури соціальної реально¬сті.

а саме – концепції соціального конструювання реальності П. Бергера і Т. Лукмана. Роз­глядається ситуація нівелювання соціологічної теорії при розробці концептуальної моделі феномена імі­джу міста, через що вивчення даного феномена зводиться переважно до економічної теорії, і імідж міста трактується односторонньо, зокрема з позиції маркетингових комунікацій. Необхідність теоретичного зсуву вивчення іміджу міста у бік саме соціологічної теорії пояснюється змінами у специфіці актуальної соціокультурної ситуації: зміна характеру суспільних відносин, виникнення «суспільства споживання», значне підвищення ролі інформації і комунікації в усіх суспільних процесах і явищах. Концепція со­ціального конструювання реальності дозволяє розглянути імідж міста у його зв’язку з повсякденними комунікаційними процесами, що тривають у місті, і результатом яких він є, а також дослідити специ­фіку конструювання цього феномена за допомогою поетапних процесів конструювання реальності і її елементів загалом (хабітуалізації, типізації, інституціоналізації та легітимації), які в результаті визна­чатимуть імідж міста як знаково-символічний конструкт.