До питання формування світогляду письменника.
Формування світогляду письменника відбувалося в часи брутального наступу царату на культурно-національне життя українського народу, коли після культурно-просвітницького руху настав якісно інший, «національно-народницький період». Важливим чинником формування національного світогляду прозаїка були обставини домашнього виховання. Його батько священик – мав тверді національні переконання, мати походила зі староукраїнського козацького роду. Риси її вдачі помітні у власному характері та звичках письменника.
На зацікавлення І.Нечуя-Левицького питаннями сутності українського національного характеру мали вплив і досягнення тодішньої етнографії. 1876 року з’явилася друком етнографічно-фольклористична розвідка митця «Світогляд українського народу. Ескіз української міфології».
Аналізуючи світоглядні особливості українського народу, І.Нечуй-Левицький з’ясовує джерела пізнання національного характеру, світосприймання українця. Цей аспект «Ескізу...» знайшов логічне продовження у високохудожніх творах прозаїка.
Персонажі художньої прози письменника не є продуктами народно-побутових чи соціальних обставин (кріпацтво, безземелля, солдатчина), вони є носіями глибинних етнічних, буттєвих, психічних особливостей народу. Саме І.Нечуй-Левицький одним із перших в українській літературі відтворив особливості вдачі героїв, психічний склад характерів, світосприймання і внутрішню душевну сутність. Автор виступає не лише як особистість митця, а й як виразник певної психології, світовідчуття епохи, часу, представником національного та соціального середовища.
Оповідання й повісті з селянського життя найповніше виражають через систему характерів світоглядні переконання І.Нечуя-Левицького. Миколі «Микола Джеря» властива виразна воля до життя за совістю і принципами. Гумор та іронія були найбільш адекватними інструментами аналізу «психопатології щоденного життя» на селі. Ворожнечі, сварки, наклепи, на які витрачається душевна енергія людини, спонукали письменника шукати причини цих потворних явищ не в соціальній сфері, а в особливостях національного характеру. Автор досяг значних успіхів в індивідуалізації характерів героїв «Кайдашевої сім’ї», розкритті й поясненні психологічних особливостей кожного з них. У всіх спільне одне: «ідіотизм сільського життя», руйнуючи опору патріархальної моралі – сім’ю, родину розкладає, деформує психічну ідентичність. І.Нечуй-Левицький розгорнув художню етнопсихологічну критику української вдачі, її найхарактерніших деформацій та крайнощів.
Українська сільська людина в повістях прозаїка наче переслідувана тривогою, що зароджується в надрах колективного підсвідомого, прагне реалізувати своє бажання вкорінення на землі і в родині, і поки не здобуде бажаного, не заспокоюється. Зразковими в цьому сенсі персонажем є Микола Джеря з однойменної повісті, персонажі «Кайдашевої сім’ї». Присутня у повістях і така домінанта українця, як чуттєвість. Класичними носіями «глибинності серця» за Нечуй-Левицьким є Лаврін і Мелашка з «Кайдашевої сім’ї». Персонажі І.Нечуя-Левицького – з самої гущі народу, з живої стихії його життя. Письменник витворює широке панорамне зображення національного буття тогочасного українства, намагаючись проникнути в його психіку, спосіб світовідчуття, а відтак – і у сам характер, душу народу.