Міністерство освіти і науки України
Київський національній університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології
Кафедра історії української літератури та шевченкознавства
Поняття етнотипу та національного характеру в повістях І. Нечуя-Левицького 70-их рр. XIXст. («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»)
Курсова робота
студентки ІІІ курсу
заочної форми навчання
спеціальність: українська
мова та література
Кононенко К. В.
Науковий керівник –
к. філол. наук Шаповалова А.О.
Київ
2016
Зміст
Вступ…………………………………………………………………...3
Розділ І…………………………………………………………………5
Поняття етнотипу та національного характеру………….…...5
Національний характер української нації…………………….8
Розділ ІІ………………………………………………………………..16
До питання формування світогляду письменника..……………16
Характер української нації за повістями І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я».....................................18
Висновки………………………………………………………………24
Список використаної літератури…………………………………….28
ВСТУП
Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п’ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя і побуту, у розкритті думок і сподівань трудового селянства. Письменник зумів поєднати літературну мову з народнорозмовною, чим підняв художню літературу на вищий ступінь, зворушив словом серця та душі людей.
Важливим чинником формування світоглядно-творчих принципів І.Нечуя-Левицького стали прикрі для українства реалії пореформених часів ХІХ ст. у Російській імперії. Ще до середини століття сфера національного життя українського народу небезпечно звузилася. Фактично лише одна суспільна верства – селянство – була органічним носієм національної ідентичності. Для нечисленної ж інтелігенції все ще актуальною залишалася дилема вибору між малоросійством і українством. Спрямованість на національну ідею поряд із відображенням та осмисленням кризових суспільно-історичних процесів, пов’язаних із розпадом старого патріархального життєвого устрою, ускладненням суспільної структури вимагала ґрунтовних змін у традиційному репертуарі української прози, передбачала формування нової стилістики, оповідної техніки, нових характерів і нового типу автора.
Актуальність дослідження характерів у творчості письменника зумовлена необхідністю більш об’єктивного опису персонального авторського почерку як певної цілісності, єдності ідеологічного задуму і художньої структури. На сьогоднішній день не існує окремого спеціального дослідження образів у прозі І.С.Нечуя-Левицького як етнопсихологічних постатей українського народу. Аналіз національної, соціальної, психологічної ідентифікації героїв письменника покликаний поглибити уявлення про оповідні механізми творення колективного образу українства як культурно-самодостатньої унікальної історичної спільноти.
Курсова робота присвячена дослідженню українського національного характеру в повістях І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я».
Ціль, котру я ставлю перед собою у цій курсовій роботі, є проаналізувати що ж є спільними рисами для українського народу, як нації, і як це видно у повістях Нечуя-Левицького. Продемонструвати риси, котрі притаманні українцям у ХІХ столітті та порівняти чи притаманні ці риси в теперішній час.
Об’єктом курсової є твори письменника, а саме повість «Кайдашева сім’я» та повість «Микола Джеря». Предмет дослідження – система художніх образів персонажів у прозі І.С.Нечуя-Левицького 70-их років ХІХ століття.
Мета роботи – з’ясувати специфіку характеротворення у прозі І.С.Нечуя-Левицького та обґрунтувати центральну роль етнопсихологічної ідентифікації характерів персонажів і передбачає виконання таких завдань:
Дослiдити творчу спaдщину письменникa.
Простежити закономірність рис притаманних українському селянству ХІХ століття.
Проаналізувати риси, котрі притаманні українському народу, як нації.
РОЗДІЛ І
Поняття етнотипу та національного характеру.
ЕТНОТИП (від грецьк. ethnos - народ; thipos - відбиток, форма, зразок) — особа, котрій властиві певні суттєві етнічні якості, за якими її можна віднести до тієї чи іншої етнічної спільноти. Тобто етнічним типом називають такого представника певного етносу, який у своїй особі втілює найхарактерніші риси своєї нації.
Етноси, а простіше кажучи народи, нації (хоча кожне з цих понять має свою специфіку та тонкощі визначення) утворюються поволі впродовж історичного часу на певних площинах історичного простору. Вони проживають спільно, тому й стають спільнотами. Разом добувають собі хліб насущний, господарюють, тому й мають спільну матеріальну культуру. Гуртуючись, етноси навчаються спілкуватися, налагоджувати комунікаційні зв'язки, а цьому найперше слугує мова, яка з часом стає чимось більшим, ніж засіб передачі закодованих сигналів. Вона відчувається людиною даної спільноти по різному, але головне, як рідна.
У казані традицій, обрядів, звичаїв, норм співжиття та поведінки, вірувань, способів сприймати, тлумачити світ формується спільна ментальність етносу. Крокуючи сходами етнічних формоутворень етноси зазнають різних зовнішніх впливів, переживають непрості внутрішні процеси. На них нападають, їх розділяють між собою, намагаються підкорити, здійснюють навіть геноцид, тобто винищення нації. Найбільш життєдайні етноси виживають, хоча деякі і гинуть.
Національний характер – це система ставлень конкретної спільності до різноманітних сторін оточуючої дійсності, що виявляється у стійких стереотипах їх мислення, емоційних реакціях і поведінці в цілому. Національний характер є поєднанням фізичних і духовних рис, які відрізняють одну націю від іншої (О. Бауер).
На перший погляд, сказати щось конкретне про характер нації неможливо, тому що кожен – індивідуальність зі своїми особливостями, але як виявляється, кожній нації притаманний свій особливий національний характер. Національний характер відображає ставлення людей до дійсності, оточуючого їх світу, характеризує їх емоційні реакції та поведінку. Кожна нація має свою особливу культуру, символи та звичаї. Кожен народ відрізняється певними відмінностями у поведінці та звичках. Так, пунктуальність є важливою якістю для німців і голландців, а от іспанці не надають великого значення цьому. Стереотипні уявлення про психологічні властивості та культуру різних народів, що поширені у буденній свідомості, завжди мають цілісний характер і усвідомлено та неусвідомлено співвідносяться з окремими уявленнями про специфіку свого народу і його культури.
Важливими чинниками становлення специфічних рис характерів окремого етносу э побут ы ландшафт. Джерелами становлення національного характеру виступають – сім’я , батьківський дім, рід, природне оточення. Національний характер складається повільно, упродовж століть і тому не може змінюватися швидко. Національно-психологічні якості вирізняються консервативністю, стійкістю та незначною змінюваністю. Риси національного характеру передаються від покоління до покоління, утворюючи міцну і стійку структуру, що міцно тримає кожну свою ланку – індивіда, як представника певного етносу.
Етнопсихоло́гія (від грецького ethnos — народ, psyche — душа, logos — знання) — галузь психологічної науки, що вивчає психологічні особливості різних народів і культур, буквально «вивчення народного духу». Наука про психічну своєрідність людей, які належать до різних етнічних об'єднань (родоплемінних спільнот, народностей, націй), закономірності формування і функціонування національної свідомості, етнічних стереотипів.
Становлення етнопсихології розгорталося безпосередньо під впливом психології та різних наук про етноси. Спроби визначити взаємозалежність між розвитком окремих народів та формуванням їхньої психіки і поведінки знаходимо ще в працях античних авторів.
Психічні особливості народу розкриваються через структуру психології етносу, яка складається із двох основних груп характеристик. Перша стосується статичних компонентів, які визначають психічний склад етносу через психічні властивості, що були сформовані протягом його історичного розвитку. Будучи досить стабільними, вони змінюються внаслідок докорінної деформації життєдіяльності спільноти та розкриваються через такі наріжні поняття етнопсихології, як «етнічний архетип», «етнічний образ», «етнічний характер», «етнічний темперамент», «ментальність», «етнічна свідомість» («самосвідомість») та ін. Динамічні компоненти структури психології етносу відображають його мінливі психічні характеристики, які можуть виникати та зникати під впливом різних обставин суспільного розвитку. Вони передусім представлені етнічними почуттями і смаками.
Розуміння та врахування специфічних психологічних характеристик народу сприяють збереженню його культурної самобутності і гармонізації як внутрішніх, так і міжетнічних стосунків.
Психічний склад етносу формується протягом тривалого періоду, хоча втратити його можна за досить короткий час. Цей процес відбувається внаслідок передачі традицій, звичаїв, життєвого укладу тощо, але кожне прийдешнє покоління через нові обставини життєдіяльності засвоює її не автоматично, не повністю, а вибірково (свідомо). Психічні переживання та настрої окремого індивіда, всього етносу виникають і розвиваються під впливом його культурних здобутків (міфологія, історія, література, музика тощо), а також міжетнічних стосунків й загальнолюдських цінностей.