Література

1. Горпинич В. О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 336 с.

2. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1969. – 584 с.

УДК 811.161.2’36 Ю. В. Таранець

смт. Нова Водолага

Проблеми словотворення в початковій школі

Статтю присвячено розглядові найбільш типових особливостей словотворення в початковій школі. Проаналізовано окремі аспекти лінгвістичної та лінгводидактичної спадщини науковців.

Ключові слова: словотвірна система мови, морфеміка, збагачення словника учнів.

Таранец Ю.В. Проблемы словообразования в начальной школе. Статья посвящена рассмотрению наиболее типичных особенностей словообразования в начальной школе. Проанализированы отдельные аспекты лингвистического и лингводидактического наследия ученых.

Ключевые слова: словообразовательная система языка, морфемика, обогащение словаря учащихся.

Taranets J.W. The problems of word formation in the primary school. The article is devoted to consideration the most typical features of word formation in the primary school. It was analysed some aspects of linguistic and linguodidactic heritage of scientists.

Key words: word-formative system, morphemics, enrichment pupils' vocabulary.

Пріоритетними напрямками модернізації початкової освіти, що спрямовані на різнобічні за змістом перетворення у навчально-виховній діяльності школи, є глибоке засвоєння мовних норм, формування мовленнєвих умінь і навичок, підвищення рівня культури українського мовлення.

Збагачення словникового запасу молодших школярів відбувається в процесі вивчення граматики, морфології та орфографії. На уроках рідної мови учні оволодівають мовними засобами, а саме: словами та їх формами, навчаються розуміти семантику слів, використовувати лексичні одиниці якомога точно та доречно в мовленнєвій практиці, як у школі, так і в повсякденному спілкуванні.

Метою цієї розвідки є дослідження найбільш типових особливостей словотворення в початковій школі.

Питання вивчення словотворення в початковій школі розглядалося методистами ще в минулому столітті. Так, Ф.І. Буслаєв звертав увагу на необхідність словотворчої роботи на уроках не тільки з метою навчання грамотного письма, але й для глибшого розуміння учнями лексичного значення слів. Тільки розуміння гарантує точний і усвідомлений вибір слів за умов вільного спілкування [1, с.246].

На важливість словотвірної роботи на початковому етапі навчання рідного мовлення, її розвивальний характер указував К.Д. Ушинський. Він вважав, що вправи зі словотворення цікаві дітям і схожі на «ігри у слова». Вони готують учнів до орфографії, надають дітям «владу над тим запасом слів, який неусвідомлено лежить у їхній пам’яті» [8, с.353].

У дослідженнях Д.І. Тихомирова звертається увага на необхідність організації спостережень над будовою слова з метою більш глибокого проникнення в його смисл. Така робота визначає, «де і як груба матерія слова зберігає зародок значення, зерно поняття, спорідненість між словами, познайомить із сімейством слів від загального кореня» [7, с.96].

І.І. Срезнєвський зауважував, що робота з утворення слів «природно поєднується» із розумінням значення слів і виразів [6, с.85]. Т.Ф. Потоцька досліджувала ефективність словотвірної роботи на уроках у початкових класах і довела, що спеціально розроблена система вправ зі словотворення буде сприяти збагаченню лексичного запасу молодших школярів [4, с.107]. О.Я. Савченко також зверталася до вивчення питань словотворення учнями початкових класів, зосередивши увагу на протиставленні понять «словозміна» й «словотворення», на вправлянні учнів у творенні нових слів за допомогою різних афіксів.

Науковці (Львов М.Р., Рамзаєва Т.Г., Свєтловська Н.М.) зазначають, що вивченню розділу словотворення, знайомству з продуктивними моделями словотворення передує пропедевтичне спостереження за тим, як від одного слова утворюється інше. Така робота сприятиме свідомому членуванню слів на морфеми, що мають подібну модель [3, с.200-224].

Розуміння префіксів і суфіксів як частин слова, за допомогою яких утворюються нові слова, не викликає особливих труднощів, якщо послідовно проводиться робота на розрізнення слів та змін одного й того ж слова, а також, якщо кожен з афіксів аналізується з двох боків: за значенням і фонемним складом. На думку вчених, на практиці доводиться спостерігати, що цю ознаку морфеми використовують за її місцерозташуванням: частина слова перед коренем – це префікс; відрізок між коренем і закінченням – суфікс.

Такий підхід до проблеми словотворення, що залишає без уваги аналіз значення словотворчого афіксу, на думку авторів, по-перше, не може показати всі можливості, які відкриває ця робота для мовленнєвого й загального розвитку учнів, а, по-друге, за такого механічного способу вирішення завдання (залишається без уваги) не уточнюється, що відрізок слова перед і після кореня може складатися не з одного, а з декількох афіксів. Навіть, якщо вчитель намагається уникати подібних слів, вони можуть опинитися поміж дібраних дітьми спільнокореневих слів. Якщо залишається без уваги внутрішній бік морфеми – її значення, то не створюються умови для контролю за правильністю виконання дії.

На наш погляд, однією з найактуальніших проблем засвоєння словотворення учнями початкових класів є змішування розбору слова за його будовою та словотвірного аналізу. Щоб учні чітко розрізняли, що вивчається в будові слова (з яких значущих частин складається слово), а що – у словотворі (способи творення слів) та пов’язані з кожним із цих розділів питання орфографії, а також не змішували розбір слів за будовою (морфемний) із словотвірним (як утворене слово), деякі вчені, зокрема С.Яворська, вважають за доцільне розглядати підрозділи «Будова слова» та «Словотвір» окремо.

Низка робіт, що присвячена методиці вивчення в 1-3 класах будови слова (М.Р. Львов, Т.Г. Рамзаєва), містить науково-аргументовані висновки про доцільність і можливість установлення взаємозв’язку 2-х видів аналізу – морфемного й словотворчого – переважно з метою засвоєння молодшими школярами орфографії.

Дослідження психолінгвістів (Кубрякова Є.С., Леонтьєв О.О., Шахнарович О.М. та ін.) дозволили дійти висновку, що наявність у дитини вміння переходити від елементарного узагальнення до більш високих його рівнів сприяє розвитку розуміння значення слів, є однією з умов практичного засвоєння дітьми правил словотворення, що, у свою чергу, має велике значення у формуванні правописних навичок учнів.

Справедливо зазначає С. Яворська, що із вивченням будови слова й словотвору пов’язане усвідомлення й запам’ятовування складних орфографічних правил. Йдеться про чергування голосних звуків у коренях слів; найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків; зміни приголосних при творенні слів; вимову й написання префіксів та ін. Причому знайти орфограми в слові можна, не виходячи за межі його фонетичних ознак (ненаголошений голосний, приголосний, парний за дзвінкістю-глухістю на кінці слова, та ін.), а для наступного кроку – вибору правила – необхідно перейти на новий мовний рівень, морфемний. Іншими словами, більшість написань може бути встановлена тільки після того, як з’ясується, у якій частині слова знаходиться орфограма.

На думку Т.Г. Рамзаєвої, «… усвідомленість перевірки учнів (другокласників) під час добору перевірного слова виявляється в оперуванні не однією його ознакою (найчастіше фонетичною), а двома: словотворчою і фонетичною – у їх сукупності» [5, с.91]. Отже, усвідомлення молодшими школярами одного з основних компонентів перевірки, а саме: чому те чи інше слово є перевірним – пов’язане з вичлененням фонетичної й словотвірної ознак слова і встановленням взаємозв’язку між ними.

Узаємодію вправ з морфеміки та орфографії докладно розглядають М.С. Соловєйчик, П.С. Жедек, Н.М. Свєтловська. Учені наголошують, що в процесі вибору правильного написання учень повинен установити, у якій частині слова та чи інша орфограма.

Цю ж позицію відстоює й С.І. Дорошенко: «…оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми пов’язане із засвоєнням найважливіших чергувань української мови [о, е] з [і], [г, к, х] із [ж, ч, ш] та [з`, ц`, с`], правопису слів з ненаголошеними голосними й сумнівними приголосними, а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо» [2, с.141].

Крім того, в методичних публікаціях та наукових працях наявні висновки про використання словотвірного аналізу як ефективного способу семантизації похідної лексики як на уроках читання й мови, так і в повсякденній мовній практиці (Горпинич В.О., Кубрякова Є.С., Жинкін М.І., Плющ М.Я., Ушакова Т.М. та ін.).

Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення й уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова. Саме під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного й образного мовлення дітей. Крім того, засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних та творчих здібностей учнів. Особливо позитивний вплив мають дидактичні ігри, що широко застосовуються під час вивчення цієї теми. Тісно пов’язані зі словотвірною роботою, вони дають змогу закріпити знання дітей про основні лексичні явища, виробити свідомі навички вживання у мовленні синонімів, антонімів, багатозначних, спільнокореневих слів.

Учителю початкових класів слід знати, що головну увагу під час виконання цих завдань доцільно спрямовувати на усвідомлення учнями смислової залежності спільнокореневих слів, розуміння найтонших відтінків значення похідного слова та його морфем.

Низка науковців (Білецька М.А., Дорошенко С.І., Чуйко Г.А.) зазначають ще й такі завдання вивчення морфемної будови слова в початковій школі, як-от: формування в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомлення їхньої ролі, а також практичне оволодіння морфологічним способом словотвору (без називання термінів), із метою збагачення й розширення словника учнів.

У сучасних наукових працях із методики викладання розділу «Будова слова» окреслені певні труднощі у вивченні цього матеріалу, які пов’язані з тим, що діти:

-аналізуючи слова, ураховують лише зовнішнє оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів;

-ураховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення слів, а тому помилково вважають спільнокореневими, наприклад, слова парк і сад (місце, де ростуть дерева);

-не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків;

-не розрізняють спільнокореневих слів і форм одного й того самого слова;

-«склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня у слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то в них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак – корінь буде виділено правильно);

-«склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова – робота, заробіток, робітничий і визначити корінь робот-робіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів в тому, -от-, -іт- – суфікси, а не частини кореня);

-«склеюють» між собою суфікси;

-«склеюють» суфікси й закінчення.

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, учитель повинен приділити належну увагу щодо попередження цих типових учнівських помилок.

Питання про причини помилок, які допускають діти при розборі слова за його будовою, спеціально вивчали психологи Л.І. Божович, Д.Н. Богоявленський, Н.О. Менчинська та інші. Вони дійшли висновку, що серед молодших школярів чимало «наївних семантиків» і «стихійних формалістів». Перші, аналізуючи слово, ураховують тільки його лексичне, матеріальне значення, другі – тільки зовнішні ознаки слова (його буквений або звуковий склад).

На думку науковців (Ждек П.С., Свєтловська Н.М., Соловєйчик М.С) такі помилки насамперед виникають тоді, коли форма і значення мовної одиниці, формальна й семантична ознаки морфеми розглядаються відривно одна від одної: пояснюючи значення кореня, суфікса, префікса чи закінчення, не згадується про його фонемний (звуковий) склад або, якщо звертається увага на буквений склад суфікса, префікса (кореня, закінчення), то значення його не розкривається.

Результатом невмілої організації роботи є й така розповсюджена помилка, як змішування спільнокореневих (споріднених) слів і словоформ. Особливо, що цілком природно, це помітно на початковому етапі , коли молодші школярі ще не знають усіх змін основних частин мови. Отже, щоб правильно проводити роботу з морфеміки, вчителю необхідно брати до уваги деякі важливі мовні закономірності, а саме: морфема – це мінімальна значуща частина слова, що, як і будь-яка інша мовна одиниця, має дві нерозривно пов’язані ознаки: зовнішню (звуковий склад) і внутрішню (значення); морфема виділяється в низці слів, що мають схожість за двома вказаними ознаками: спільність за значенням і фонемним складом.

Таким чином, при розборі слова за будовою, як і при звуковому аналізі, вчитель повинен дуже уважно ставиться до підбору слів для роботи й бути готовим дати правильне пояснення сучасної структури слова і його походження.

У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки ознайомлення із значеннями морфем, а й забезпечує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення.

Ще однією проблемою Т.Ф. Потоцька називає проблему, яка є перешкодою на шляху застосування словотвірного аналізу як засобу збагачення й уточнення словникового запасу учнів – це недостатній рівень сформованості в школярів початкової школи навичок із морфеміки.

Під поняттям «словотвірний аналіз» у лінгвістиці розуміють визначення твірної основи слова і способу вираження словотвірного значення – виділення словотвірних компонентів шляхом установлення зв’язку слова, що аналізується, з тим спільнокореневим словом, від якого воно утворилось.

У початковій школі під час виконання словотворчого розбору важливо виділити такі операції, які б змусили молодших школярів задуматись у зміст слова, що аналізується, установлювати структурно-семантичні зв’язки з іншими словами, запам’ятовувати даний словотворчий тип. Такими елементами аналізу словотвірної структури похідної одиниці, на думку Т.Ф.Потоцької, є з’ясування вихідного слова, розкриття лексичного значення мотивованого слова засобом посилання на мотивуюче, визначення словотворчого засобу, що бере участь у творенні слова, що аналізується.

Слід також ураховувати, що виконання учнями завдань з елементарного словотвірного розбору похідних слів вимагає особливої ретельності під час відбору лексичного матеріалу. На відміну від слів, що пропонуються в середніх класах, об’єктом аналізу в початковій школі повинні, у першу чергу, стати похідні одиниці, що виникли на першому словотвірному такті. У цьому випадку морфемна й словотвірна структури слова повністю збігаються.

Лінгвістичною основою розробки методики елементарного словотвірного аналізу можуть слугувати найважливіші положення концепції М.М. Шанського:

- обов’язкове розмежування історичних і сучасних явищ у словотворенні (це положення стосується не учнів, а вчителів);

- попереднє тлумачення змісту слова, що аналізується;

- зумовленість логічної послідовності словотвірного аналізу порядком нарощування морфем у похідному слові;

- органічне злиття структурного аналізу зі смисловим.

Основою для виділення зі слова морфем є встановлення двох рядів відношень слова, що аналізується, зі спільнокореневими й одноструктурними словами. Дослідним шляхом було встановлено, що перша низка відношень порівняно легко визначається учнями унаслідок виконання значної кількості вправ на групування й самостійний добір споріднених слів. Як свідчить практика, така робота надзвичайно важлива. Уміння швидко пригадати спільнокореневі слова дозволяє дітям глибше усвідомити їхнє значення, смислові зв’язки, краще орієнтуватися в структурі споріднених слів.

Уміння бачити в слові ту чи іншу морфему, установлювати схожість словотвірної структури слів можна досягнути за допомогою виконання завдань морфемно-синтетичного характеру. Для вправ такого типу можна використовувати графічні зображення, схеми, малюнки. Така робота сприяє накопиченню в пам’яті молодших школярів значної кількості префіксів і суфіксів. Слід зауважити, що запам’ятовування морфемного багатства мови відбувається не механічно, а супроводжується осмисленням значення кожного суфікса. Таке групування одноструктурних слів може бути водночас найбільш природним способом пізнання словникового запасу мови. Замість засвоєння кожної лексичної одиниці окремо (що перевантажує дитячу пам’ять) лексичний запас учнів поповнюється цілими групами слів, що утворені завдяки додаванню префікса або суфікса.

Унаслідок доповнення змісту аналізу структури слова означеними вище операціями і зміни послідовності членування слова на значущі частини, схема цього виду лінгвістичного розбору набула такого вигляду:

- виділення закінчення слова шляхом підбору низки словоформ;

- тлумачення значення слова за допомогою найближчого спорідненого; з’ясування, від якого слова утворилось аналізоване ;

- виділення кореня; добір спільнокореневих слів;

- визначення конкретних словотвірних засобів (префікса чи суфікса), що беруть участь у творенні слова;

- установлення аналогії у словотвірній структурі (добір одноморфемних слів);

- з’ясування зразка, за яким утворено слово, що аналізується (побудова словотвірної моделі).

Навчання дітей у дошкільному закладі основ словотворення та застосування в початкових класах елементарного словотвірного аналізу створює міцну основу для повноцінного оволодіння цим видом мовного розбору надалі, учні залучаються до активних спостережень за словотвірними процесами. Усе це допоможе школярам усвідомити лексичне значення багатьох незнайомих і малознайомих слів, сформує психологічну готовність самостійно тлумачити лексеми з похідною основою, привчатиме міркувати над структурою слова, розвиватиме лінгвістичне чуття й мовну здогадку, стане надійними підвалинами для успішного опрацювання розділу «Словотвір» у середній ланці школи.

Отже, уміння аналізувати будову слова є важливою умовою для формування навичок орфографічно грамотного письма молодших школярів, а оволодіння учнями 4-х класів цим видом лінгвістичного розбору є важливим засобом розвитку їхніх здібностей, мовного чуття, сприяє значному посиленню мовленнєвої спрямованості вивчення основ словотворення. Завдяки елементарному словотвірному аналізу молодші школярі починають активно засвоювати багатство рідної мови, розширюють словниковий запас.