1.3. Організаційно-правові засади функціонування ринку фінансових послуг в Україні

Ефективне функціонування фінансового ринку в умовах ринкової економіки повинно базуватись на чітко розроблених засадах державного регулювання відносин, що складаються в межах даного ринку серед його учасників. Саме держава повинна визначати і контролювати правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлювати базові правила економічних стосунків учасників ринку. Слід зазначити, що державне регулювання фінансового ринку і грошового обігу – одне з найважливіших і водночас складних завдань держави. Розвиток ефективно діючого фінансового ринку, здатного мобілізувати та перерозподіляти інвестиційні ресурси, є найважливішим завданням регулювання національної економіки. Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації країни досить важлива і тому постійно є в центрі уваги головних гілок влади – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету міністрів України та інших владних структур. Враховуючи ту ситуацію, що фінансовий ринок в Україні останнім часом набирає більше обертів, виникає все більше сильна необхідність у чіткому регулюванні та контролі діяльності його учасників.

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, важливим фактором виступає дієвість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління і форми та методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, стратегічне та оперативне управління, контроль.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Під час планування суб’єкти господарювання оцінюють стан своїх фінансів, виявляють можливість збільшення фінансових ресурсів, напрями їх ефективного використання. Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави і суб’єктів господарювання, а результатом — складання фінансових планів.

Стратегічне управління — це загальне управління фінансами. Воно полягає у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо. Стратегічне управління здійснюється вищими органами державної влади та управління: Верховною Радою України, апаратом Президента України, Кабінетом Міністрів України. До сфери безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси.

Оперативне управління фінансами становить комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання та виконання фінансових планів. Оперативне управління — це головна функція апарату фінансової системи: Міністерства фінансів України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та організацій.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого врегулювання їхньої взаємодії. Разом з тим рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.

Важливість державного регулювання ринку фінансових послуг, перш за все, обумовлена необхідністю забезпечення єдності ринку, нагляду за функціонуванням фінансових установ і захисту прав споживачів фінансових послуг. Регулювання має забезпечувати належне виконання ринком фінансових послуг основної функції – розподілу і перерозподілу фінансових активів між сферами економіки, регіонами країни та країнами в межах світового ринку. В Україні державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється відповідно до встановлених зобов’язань і вимог діяльності споживачів та учасників ринку фінансових послуг з врахуванням його стандартів, державної реєстрації фінансових установ, ліцензування та нагляду за їх професійною діяльністю, захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

Державне регулювання ринку фінансових послуг - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком фінансових послуг та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.¹

Цілями державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

2) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку фінансових послуг;

3) запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку фінансових послуг;

4) забезпечення прозорості та стабільності діяльності фінансового сектора економіки;

5) захист прав споживачів фінансових послуг;

6) впровадження цивілізованих стандартів корпоративного управління і розкриття інформації в практиці діяльності фінансових установ;

7) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових

___________________

¹ Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України – 2002 - № 1. – ст.1 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14. – Назва з екрана.

ресурсів учасниками ринку з врахуванням інтересів суспільства;

8) додержання учасниками ринку фінансових послуг вимог законодавства;

9) забезпечення моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через ринок фінансових послуг;

10) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг тощо.¹

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

1) щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Згідно з Указом Президента України від 23 листопада 2011 р. № 1070/2011 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг України (Нацкомфінпослуг), яка виконує функції уповноваженого органу.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Нацкомфінпослуг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Нацкомфінпослуг у межах її повноважень є:

1) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);

2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування;

___________________

¹ Унинець-Ходаківська В.П., Костюкевич О.І., Лятамбор О.А. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. Аид. 2-ге, доп. і перероб: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009 - 392 с.

3) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

4) здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

5) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

7) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;

8) координація діяльності з іншими державними органами;

9) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.¹

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України.²

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

___________________

¹ Унинець-Ходаківська В.П., Костюкевич О.І., Лятамбор О.А. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. Аид. 2-ге, доп. і перероб: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009 - 392 с.

2 Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України – 1999 - № 29. – ст.238 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/679-14. – Назва з екрана.

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

9) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

10) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

11) аналізує та прогнозує динаміку макроекономічних, грошово-кредитних, валютних та фінансових показників, у тому числі складає платіжний баланс;

12) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

13) видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;

14) здійснює державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за небанківськими фінансовими установами-резидентами, які є платіжними організаціями та/або членами/учасниками платіжних систем у частині надання ними фінансової послуги щодо переказу коштів на підставі відповідних ліцензій, зокрема Національного банку України;

15) здійснює аналіз стану фінансової системи щодо фінансової стабільності.¹

Ще одним суб’єктом регулювання ринку фінансових послуги є Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства. Ці особливості полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України,

___________________

¹ Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України – 1999 - № 29. – ст.238 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/679-14. – Назва з екрана.

наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яка здійснюється за наступними напрямами:

• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

• контроль за концентрацією та узгодженими діями суб’єктів господарювання;

• контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

• сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

• методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.¹

Поряд з вище зазначеними державними органами регулювання ринку фінансових послуг у межах своїх повноважень здійснюють саморегулівні організації учасників ринку.

___________________

¹ Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1993 - № 50. – ст.472 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3659-12. – Назва з екрана.

Згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» саморегулівна організація – це неприбуткове об’єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.¹

Саморегулівні організації є неприбутковими об'єднаннями фінансових установ, які створюються з метою захисту інтересів своїх членів і здійснення регулювання визначеного сегмента ринку.

В Україні створені і функціонують: Асоціація українських банків, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Всеукраїнська асоціація кре­дитних спілок, Національна асоціація недержавних пенсійних фондів України та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, Асоціація «Українські фондові торговці» та інші.

Уповноваженими державними органами здійснюється ведення реєстрів саморегулівних організацій учасників ринку та визначаються умови та порядок прове­дення такої реєстрації. Саморегулівна організація встановлює для своїх членів єдині обов'язкові до виконання правила, стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку фінансових послуг кваліфікаційні вимоги до спеціа­лістів, а також здійснює контроль за дотриманням своїми членами стандартів та правил здійснення відповідного виду професійної діяльності. Уповноваженими державними органами здійснено делегування саморегулівним організаціям певних повноважень щодо регулюючого впливу на ринок фінансових послуг. Серед них: одержання звітності від учасників ___________________

¹ Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України – 2002 - № 1. – ст.1 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14. – Назва з екрана.

ринку; клопотання перед відповідними державними органами про надання (анулювання) ліцензії на здійснення професійної діяльності;  узгодження правил діяльності на ринку; нагляд за діяльністю учасників ринку тощо.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також відповідно до інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність на окремих сегментах ринку фінансових послуг:

1. законодавство, що регулює діяльність страхового ринку:

• Закон України № N 222-VIII від 02.03.2015 р. «Про ліцензування видів господарської діяльності»;

• Закон України № 877-V від 05.04.2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

• Закон України № 85/96-ВР від 07.03.1996 р. «Про страхування»;

2. законодавство, що регулює діяльність кредитних установ:

• Закон України № 2908-III від 20.12.2001р. «Про кредитні спілки»;

• Розпорядження Держфінпослуг № 821 від 30.12.2011 р. «Про затвердження Правил здійснення депозитних операцій для кредитних спілок та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;

3. законодавство, що регулює діяльність з недержавних пенсійних фондів:

• Закон України № 1057-IV від 09.07.2003 р. «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

• Закон України № 2664-III від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

• Закон України № 270/96 від 03.07.1996 р. «Про рекламу».

4. законодавство, що регулює діяльність фінансових компаній, ломбардів, лізингодавців:

• Закон України № 978-IV від 19.06.2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

• Закон України № 249-IV від 28.11.2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»;

• Закон України № 723/97-ВР від 16.12.1997 р. «Про фінансовий лізинг»;

• Закон України № 785-XII від 26.02.1991 р. «Про підприємництво».

5. законодавство, що регулює діяльність бюро кредитних історій:

• Закон України № 2704-IV від 23.06.2005 р. «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

Незважаючи на сформовану систему державного регулювання ринку фінансових послуг визначення та розподіл повноважень щодо регулювання, нагляду і контролю за діяльністю оферентів фінансових послуг державне регулювання фінансового сектору економіки на сучасному етапі характеризується недостатньою ефективністю, відстає від сучасних тенденцій і вимог розвитку ринку; недостатньо враховує міжнародний досвід.

Ключовою проблемою у здійсненні регулювання ринку фінансових послуг є недостатня координація дій між фінансовими регуляторами, що в процесі наглядової діяльності знаходить відображення у неузгодженості їх дій при прийнятті нормативно-правових актів, недостатній координації дій в умовах системних фінансових криз, недостатньому обміну інформацією та не відпрацьованості механізмів взаємодії при здійсненні нагляду за діяльністю фінансових конгломератів чи пов'язаних осіб.