54

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження розвитку ринку фінансових послуг України 6

1.1 Ринок фінансових послуг: еволюція, дефініція, функції 6

1.2 Формалізація сучасних моделей регулювання ринку фінансових послуг та доцільність запровадження в Україні 19

1.3 Організаційно-правові засади функціонування ринку фінансових послуг в Україні 26

Розділ 2. Дослідження сучасного стану ринку фінансових послуг в Україні 37

2.1 Ретроспектива та динаміка банківської діяльності на ринку фінансових послуг України 37

2.2 Аналіз небанківського сегменту ринку фінансових послуг України 48

2.3 Податкова політика держави як спосіб регулювання ринком фінансових послуг в Україні 55

Розділ 3. Перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні

3.1 Актуальні питання розвитку фінансового та податкового моніторингу на ринку фінансових послуг

3.2 Моделювання процесу активізації інвестиційного посередництва на ринку фінансових послуг України

3.3 Вдосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг в контексті запровадження європейських стандартів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день однією з основних проблем в економіці України є незадовільний фінансовий стан, що проявляється в неефективному розміщенні фінансових ресурсів, недостатнім фінансовим забезпеченням подальшого розвитку на фінансовому ринку, неспроможністю утримати конкурентні позиції.

Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадання потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню. Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь - якої держави.

Дослідженню проблеми розвитку ринку фінансових послуг та його значення для економічного зростання країни приділяється значна увага як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням даної проблеми, слід виділити роботи наступних авторів: з питань дослідження сутності ринку фінансових послуг та аналізу його складових присвячено праці таких вчених як Л.А. Бондаренко, І.О. Жук, С.В. Науменкова, С.В. Міщенко, С.М. Еш, О.В. Подкатілова, В.П. Ходаківська, О.Д. Данилов та ін.; з питань державного регулювання фінансового ринку – М. Алєксєєв, О. Барановський, Н. Блага, Близнюк, П. Бороздін, Н. Внукова, С. Герасимова, А. Дьомін, С. Злупка, В. Клименко, А. Ковальов, В. Корнєєв, А. Кощєєв, В. Колесник, Ю. Кравченко, А. Кузнєцова, К. Масляєва, Я. Міркін, І. Михасюк, О. Мозговий, С. Реверчук, О. Ромашка, В. Унинець-Ходаківська.

Метою роботи є удосконалення теоретичних і методологічних положень і формування науково-методичного забезпечення ефективного функціонування та стратегічного розвитку ринку фінансових послуг країни.

Відповідно до мети дослідження були сформовані такі завдання:

• розкрити зміст і економічну сутність категорії «ринок фінансовх послуг» як складової фінансової системи та визначити його вплив на стимулювання економічного зростання;

• дослідити сучасні світові моделі регулювання ринку фінансових послуг та доцільність їх запровадження в Україні;

• узагальнити організаційно-правові засади функціонування та регулювання ринку фінансових послуг;

• проаналізувати стан банківської діяльності на ринку фінансових послуг в Україні;

• проаналізувати небанківський сегмент ринку фінансових послуг;

• виявити вплив податкової політики держави на регулювання ринку фінансових послуг;

• визначити актуальні питання розвитку ринку фінансових послуг;

• провести моделювання процесу активізації інвестиційних посередників на ринку фінансових послуг;

• дати рекомендації щодо подальшого вдосконалення ринку фінансових послуг в контексті запровадження європейських стандартів.

Предметом дослідження є ринок фінансових послуг України в сукупності його організаційно-економічних структурованих елементів, їх взаємозв’язку і взаємозалежності..

Об’єктом дослідження є механізм державного регулювання ринком фінансових послуг в Україні.

Методи дослідження. Методологічними засадами проведеного дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Дисертаційне дослідження будується на діалектичному методі пізнання і принципах системності та послідовності.

Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано такі методи: історичний метод було застосовано у дослідженні еволюції фінансового ринку, вивченні розвитку наукових концепцій фінансового ринку в процесі еволюції економічної науки; метод порівняльного аналізу та синтезу – для класифікації та структуризації фінансових інститутів, систематизації фінансових інструментів та фінансових послуг, що реалізуються на фінансовому ринку, визначенні особливостей розвитку структурних сегментів фінансового ринку України; абстрактно-логічний метод - для визначення місця та ролі фінансового ринку у процесі розвитку національної економіки, можливостей адаптації моделей регулювання фінансового ринку розвинутих країн до умов застосування на вітчизняному фінансовому ринку, встановлення причино-наслідкових відношень при визначенні передумов розвитку фінансової кризи на світовому та національному фінансових ринках.

Інформаційною базою дослідження є правові та нормативні акти Верховної ради України, Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Державної служби статистики України, монографічна та спеціальна література, статистичні матеріали.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх використання дозволить зосередити увагу органів державного управління на існуючих суперечностях у розвитку фінансових інститутів та розробити ефективний механізм удосконалення інституційної структури фінансового ринку України.

Розділ 1 теоретичні основи становлення та розвитку ринку фінансових послуг україни

1.1. Ринок фінансових послуг: еволюція, дефініція, функції

Ринки фінансових послуг - це важлива й невід'ємна частина економіки будь-якої держави. Як і будь-яка частина економіки, вони потребують відповідної системи державного регулювання. Вибір оптимальної моделі такого регулювання є надзвичайно актуальним завданням, яке стоїть перед нашою державою. Але такий вибір неможливий без аналізу процесів виникнення та еволюції державного управління ринками фінансових послуг на території України.

Для нормального функціонування економіки держави необхідно постійно мобілізувати, розподі­ляти і перерозподіляти фінансові ресурси. Для цьо­го у економічної системи держави є два механізми: мобілізація коштів за допомогою податкової систе­ми і фінансовий ринок, на якому відбувається роз­поділ і перерозподіл капіталу. Фінансовий ринок – це особливий ринок, на якому продаються і купу­ються особливий товар гроші, надані в користуван­ня на час у формі позик або назавжди.¹

Становлення і розвиток ринку фінансових послуг стали ключовим елементом сильного економічного середовища, яке підтримує корпоративні ініціативи, забезпечує фінансування реального сектору економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподіл капіталів. Як каталізатор економічного зростання ринок фінансових послуг істотно впливає на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

___________________

¹ Білоус О.А. Ринок облігацій як сегмент фондового ринку// Фінанси України. – 2005. – №2. – С. 128.

Перші спроби впорядкування та регулювання процесів надання фінансових послуг на території України датуються кінцем ХІХ ст. Саме на цей період припала поява повноцінних небанківських фінансових установ, а отже, і виникла потреба в їх регулюванні, зокрема встановленні єдиних стандартів їх діяльності.

Скасування кріпацтва на території Російської імперії (до складу якої в той час входила більша частина території України) зумовила бурхливий розвиток внутрішнього ринку, появу якісно нових видів товарно-грошових відносин. Саме на цей період припадає утворення великої кількості акціонерних товариств, банків, страхових компаній, бірж. Відміна кріпацтва також значно розширила коло осіб, які користувалися фінансовими послугами. Разом з тим законодавство того часу виявилося не до кінця готовим до розвитку ринків фінансових послуг. Протягом існування Російської імперії так і не було вироблено єдиної стратегії з їх державного регулювання. Зокрема, окремі розпорядження з питань фінансових послуг видавалися Міністерством фінансів та Державним банком Російської імперії. Проте, вони мали переважно фрагментарний характер.

Зі встановленням на території України радянської влади та входженням її до складу СРСР підхід до державного регулювання фінансових послуг змінився на абсолютно протилежний - тотальний державний контроль. Після громадянської війни, воєнного комунізму та націоналізації більшість приватних фінансових установ припинила своє існування.¹ Була впроваджена державна монополія на будь-які фінансові послуги. Більше того, надання ряду фінансових послуг в обхід державної монополії (наприклад діяльність з обміну валют) стало вважатися злочином.

Незначна та нетривала активізація недержавних фінансових установ відбулась протягом так званого НЕПу (1921-1928 рр.). Так, на короткий час

___________________

¹ Дяченко С. П. История финансов СССР (1917-1950 гг.) / С. П. Дяченко. - М. : Наука, 1978. - 493 с.

знову активізується ринок цінних паперів, який, щоправда, мав обмежений характер через відсутність фондових бірж. Поновлюється недержавне страхування - проте не через традиційні страхові компанії, а через дозвіл кооперативам здійснювати взаємне добровільне страхування.

Згортання НЕПу наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. призвело до ліквідації небагатьох останніх можливостей отримати недержавні фінансові послуги. Так, відповідно до постанов Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР від 23 березня 1930 р. "Про обов'язкове страхування кооперативного майна" та Ради Народних Комісарів СРСР від 23 червня 1930 р. "Про ліквідацію кооперативного гарантійного страхування" будь-яке недержавне страхування було скасоване, а сама кооперація набула виключно споживчого характеру. Такі ж явища, як ліквідація акціонерних товариств, ліквідація інституту комерційного кредиту, у свою чергу, призвели до концентрації більшої частини фінансових послуг у Державному банку.

Незважаючи на деякі послаблення кінця 50-х - початку 60-х рр., система державного управління у сфері фінансових послуг та контролю за ними залишалася вкрай жорсткою та авторитарною. Майже до самого кінця існування СРСР зберігалася державна монополія на надання фінансових послуг. Усе це вкрай негативно позначалося на економіці держави.

З початком кризових явищ у радянській економіці в кінці 90-х рр. виявилося, що система державного управління у сфері фінансових послуг не встигає за швидкими змінами економічних умов, а реформування цієї системи в умовах планової економіки було неможливим.

Здобуття незалежності Україною у 1991 р. хронологічно збіглося з бурхливим розвитком сектору недержавних фінансових послуг та появою нових їх видів (фінансовий лізинг, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тощо). Усю історію державного управління ринками фінансових послуг у незалежній Україні можна умовно поділити на три періоди: з 1991 р. - до 1996 р. (початкового розвитку); з 1996 р. - до 2001 р. (утворення спеціалізованих органів державного регулювання у сфері фінансових послуг) та з 2001 р. по нинішній час (сучасний).

Період 1991-1996 рр. характеризується передусім роздержавленням сфери фінансових послуг, розвитком недержавних фінансових установ та зменшенням ролі державного регулювання у зазначеній сфері. На цей період припадає ухвалення найперших законодавчих актів стосовно регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ.

Разом з тим безпосередньо нормативні акти щодо фінансових послуг концентрувались на особливостях здійснення підприємницької діяльності з використанням фінансових послуг, а державному регулюванню в них відводилося значно менше місця. Крім того, на даному етапі увага законодавчого органу зосереджувалася передусім на банківських фінансових послугах (так, зокрема, було прийнято Закон України "Про банки та банківську діяльність" та ряд наступних змін до нього). Водночас серед законів України, присвячених державному регулюванню небанківських фінансових послуг, можна згадати насамперед Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". За відсутності профільних законів ринок фінансових послуг був змушений керуватися нормативними актами виконавчої гілки влади (Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства") та глави держави (Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"). І якщо декрети Кабінету Міністрів України за юридичною силою прирівнювалися до законів, то постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, так само як і укази Президента України, мали статус підзаконних актів. Безсумнівно, що їх практичне значення було послаблене через відсутність базових законів із зазначених питань. Варто зазначити і те, що державному регулюванню фінансових послуг у цих нормативно-правових актах присвячені лише деякі окремі норми, в той час як більша частина стосувалася особливостей функціонування фінансових установ та сфери господарських і фінансових відносин між підприємцями.

З огляду на все це важливою рисою періоду 1991-1996 рр. стало утворення спеціалізованих органів державного регулювання у сфері фінансових послуг. Прийняття у 1996 р. Конституції України стало тим базисом, на основі якого можна було розбудовувати нову систему державного управління економікою та фінансами. Так, спочатку було розподілено державне управління у сфері діяльності банківських та небанківських фінансових установ. Головним органом у сфері управління банківськими установами став Національний банк України.

Стосовно ж питання державного регулювання небанківських фінансових послуг, слід відзначити утворення нового органу державного регулювання та нагляду - Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і прийняття Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". На цей же період припадає прийняття більшості Законів України, присвячених регулюванню окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ: "Про страхування", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про лізинг", "Про фінансовий лізинг", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" тощо.

Незважаючи на значне поліпшення стану державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, на кінець другого періоду стала очевидною необхідність прийняття базового законодавчого акта й утворення єдиного органу у сфері регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку не могла виконувати функцій цього органу, оскільки вся сукупність фінансових послуг не обмежується виключно операціями на фондовому ринку. Не могло бути ним і Міністерство фінансів - через переобтяженість іншими функціями у сфері державного регулювання фінансів чи Національний банк - сфера впливу якого не поширювалася на небанківські фінансові установи.¹

___________________

¹ Зимовець В. В. Фінансове посередництво / В. В. Зимовець, С. П. Зубик. - К. : КНЕУ, 2004. - 288 с.

З огляду на наведені вище обставини 12 липня 2001 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", який встановив загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, а також у сфері здійснення державою регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Відповідно до цього закону 11 грудня 2002 р. був виданий Указ Президента України № 1153 "Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України", який передбачав утворення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України як уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.¹

Саме з цього моменту і можна розпочинати відлік сучасного періоду розвитку державного управління ринками фінансових послуг в Україні. За період існування Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України було розроблено близько 200 відомчих нормативно-правових актів та понад 100 проектів законів України, указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України, прийнято більше 7 тис. розпоряджень з питань взяття на облік юридичних осіб, що надають окремі види фінансових послуг, внесення організацій до реєстру фінансових установ, видачі, зупинення дії та анулювання ліцензій на надання різних видів фінансових послуг, видачі дозволів на проведення аудиту небанківських фінансових установ, державної реєстрації кредитних спілок тощо.²

При визначенні суті ринку фінансових послуг багато науковців ототожнюють його з поняттям “фінансовий ринок”.

Фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) – це узагальнена назва тих ринків, де проявляються попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги), це сукупність усіх фінансових активів країни, що є сферою реалізації фінансових активів і фінансових відносин між продавцями та ___________________

¹ Закон України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - №1. - Ст. 1.

¹ Річна звітність ДКЦПФР // Офіц. сайт Нац. комісії з цінних паперів та фонд. ринку. - Режим доступу : http://www.ssmsc.gov.ua/activities/annual

покупцями цих активів. Тобто поняття “фінансовий ринок” – це саморегулююча система ринків, де концентруються попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб’єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту й пропозиції фінансових активів.¹

У науковій літературі зустрічається й таке визначення: ринок фінансових послуг – це економічний простір, де за допомогою фінансово-кредитних установ відбуваються відносини привласнення, реалізації власності на фінансові активи через надання фінансових послуг, виробництво й споживання яких збігаються в часі й просторі, і в момент надання послуги її виробник і споживач вступають у безпосередній контакт.²

Ряд науковців вважають, що ринок фінансових послуг є одним із сегментів фінансового ринку. Так, В.М. Шелудько в структурі фінансового ринку виокремлює ринок фінансового посередництва.³ Визначення поняття “ринку фінансового посередництва” автор не наводить, однак зазначає, що інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги. Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають. На розвиненому ринку здійснює свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов’язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. ³

А от С.М. Еш вважає, що ринок фінансових послуг – це система економічних відносин, що забезпечує акумулювання та перерозподіл вільного

___________________

¹ Унинець-Ходаківська В. П., Костюкевич О. І., Лятамбор О. А. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. Вид. 2-ге, доп. і перероб: Навчальний по- сібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.

¹ Іванов В. М. Ринок фінансових послуг: сутність, структура та використання у різних джерелах / В. М. Іванов // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2004. – Вип. 190. – С. 668–674.

³ Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Знання-Прес, 2008.

капіталу в економіці країни за допомогою надання та споживання фінансових послуг.¹

Інші науковці трактують ринок фінансових послуг як діяльність державних і фінансових інститутів щодо задоволення фінансових потреб і формування пропозицій на фінансові та супутні послуги в межах держави або у світовій інтеграції.²

Ринок фінансових послуг – це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків, зокрема страхового ринку, валютного, ринку цінних паперів, лізингового, факторингового, інжинірингового, консалтингового тощо, кожний із яких формує свій комплекс послуг.

Отже, ринок фінансових послуг є сферою діяльності його учасників з метою надання та споживання певних фінансових послуг. Така сфера об’єднує різноманітні форми мобілізації, акумулювання та переміщення грошових коштів із вільного обігу в сферу інноваційного чи інвестиційного використання за участю фінансових посередників. Такі процеси на ринку визначають його ознаки (риси), які відрізняють ринок фінансових послуг від інших ринків, обумовлюють склад учасників, особливості об’єкта та суб’єкта ринку.

Серед основних ознак ринку фінансових послуг слід виділити такі:

1. наявність рис організованого ринку, що проявляється при укладанні відповідних договорів щодо надання та отримання послуг. Організований характер ринку фінансових послуг особливо проявляє себе на фондовому сегменті під час укладання контрактів щодо продажу, купівлі чи зберігання цінних паперів;

2. процес обслуговування клієнтів відбувається в процесі здійснення операцій з фінансовими активами (грошовими коштами, валютою, цінними паперами, нерухомістю, золотом і дорогоцінним камінням тощо);

___________________

¹ Еш С.М. Ринок фінансових послуг [текст] : підручник. / С.М. Еш – К.: «Центр учбової літератури», 2015. – 400 с.

¹ Фінансові послуги в Україні : енциклопедичний довідник : у 6 т. / [І. О. Мітюков, В. Т. Алек- сандров, О. І. Ворона, С. М. Недбаєва]. – К. : Укрбланковидав, 2001. – Т. 1. – 754 с.

3. ринок фінансових послуг є сферою взаємодії фінансових посередників із клієнтами. Основним елементом такої взаємодії є послуга, надання якої потребує діяльності однієї особи чи іншої;

4. наявність ефективної інформаційної бази, яка визначає індикативні показники розвитку ринку і є основою для прийняття управлінських рішень, а також забезпечує безперервне акумулювання інформації про здійснені фінансові операції;

5. постійний розвиток розгалуженої інфраструктури ринку фінансових послуг, в якій діють ліквідні фінансові активи. Завдяки функціонуванню інфраструктури ринку забезпечується обіг фінансових активів на біржах і в позабіржових торговельно-інформаційних системах, визначається їх ринкова ціна (вартість) і здатність забезпечувати приріст капіталу (споживча вартість);

6. основним об’єктом ринку є фінансова послуга, яка може мати риси різноманітних фінансових операцій, зокрема страхових, кредитних, довірчих, гарантійних та інших;

7. наявність багатьох видів фінансових установ, які на професійній основі надають послуги і одночасно здійснюють реалізацію фінансових операцій.¹

Практика існування ринку фінансових послуг виробила вимоги його досконалості:

• всі учасники повинні мати доступ на ринок, але будь-кому з них не дозволяється здійснювати контроль за цінами, що встановлюються на ринку;

• легка доступність інформації щодо фінансових послуг для всіх учасників ринку;

• не повинно бути перешкод щодо вільної торгівлі фінансовими послугами;

• необхідно мати досконалу законодавчу базу, щоб не було спотворень, перекручувань у стягненні податків і зборів, визначенні категорій.

___________________

¹ Еш С.М. Ринок фінансових послуг [текст] : підручник. / С.М. Еш – К.: «Центр учбової літератури», 2015. – 400 с.

Принципи фінансового ринку — це основні правила, за якими відбувається побудова реального й ефективного фінансового ринку.

Ринок фінансових послуг розвивається відповідно до принципів і функцій розвитку фінансового ринку, так як є його сегментом (табл.1.1).

Таблиця 1.1