61.Висвітліть особливості політичного та соціально-економічного розвитку Білорусі та Молдови в 90-х рр. Хх – на поч. Ххі ст.

Голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич і парламент від самого початку орієнтувалися на Росію. Керівництво країни не поспішало з ринковими реформами, сподіваючись здійснити їх еволюційним шляхом, без "шокової терапії", яка спричинює закриття нерентабельних підприємств, масове безробіття і падіння життєвого рівня населення. Труднощі перехідного періоду ще більшою мірою піднесли антиринкові настрої в Білорусі. На цій хвилі на перших президентських виборах у 1994 р. переміг Олександр Лукашенко, який виступив із програмою інтеграції з Росією та встановлення жорсткого державного контролю за економічною діяльністю. Повернення до старого стало лейтмотивом усієї внутрішньої політики білоруської держави. О. Лукашенко відтворив авторитарну модель керівництва, вже забуту сусідами Білорусі. У квітні 1996 р. Білорусь і Росія уклали Договір про утворення товариства двох держав. Рівно через рік, у квітні 1997 р., Б. Єльцин і О. Лукашенко підписали в Кремлі союзний договір. Незважаючи на різку критику режиму О. Лукашенка ззовні, білоруський народ в більшості своєму вдруге проголосував за обрання останнього на президентську посаду у вересні 2001 р.

62. Опишіть процесс створення та розширення снд. Проаналізуйте особливості політичного та соціально-економічного розвитку країн Середньої Азії.

Підсумки всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991, що підтвердили бажання громадян жити у незалежній державі, та обрання Президента України, ознаменували кардинальні зміни політичних реалій не лише у республіці, але й у СРСР. 7—8 грудня відбулася зустріч лідерів трьох держав — Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента РФ Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука поблизу м. Бреста (на урядовій дачі у Біловезькій Пущі), де вони зробили заяву, що Радянський Союз як суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування. О 10 годині 8 грудня керівники трьох держав за столом переговорів склали остаточний текст Угоди про створення Співдружності Незалежних держав (СНД). У спільній заяві зазначалося, що СНД є відкритим для приєднання всіх держав-членів СРСР, а також інших держав, які поділяють цілі та принципи Угоди. Держави-члени СНД гарантували виконання міжнародних зобов’язань, що випливали з договорів колишнього СРСР, забезпечення єдиного контролю за ядерною зброєю та її нерозповсюдженням. Після підписання Угоди, Б. Єльцин зателефонував Президенту США Дж. Бушу, а С. Шушкевич зателефонував Президенту СРСР М. С. Горбачву, повідомивши, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує. 21 грудня, у столиці Казахстану — м. Алма-Ати лідери 11 колишніх союзних республік підписали Протокол до Угоди про створення СНД, який закріпив утворення співдружності у розширеному складі (до трьох держав приєдналися ще 8). Були ухвалені спільні документи — Декларацію, Рішення Ради Глав держав співдружності і Угоду про конституційні інститути СНД. У підписаній Декларації було чітко визначено, що країни-члени співдружності є цілком незалежними. Михайло Горбачов склав повноваження Президента СРСР. Держави Азії — колишні республіки СРСР Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан мають багато спільного. Після розпаду Радянського Союзу в Киргизії головою держави став представник демократичних сил Аскар Акаєв, у Казахстані — колишній компартійний лідер Нурсултан Назарбаєв. Обидва провадять курс на створення демократичних правових світських держав. Узбецький президент Іслам Каримов і туркменський президент Сапармурад Ніязов (обидва — колишні керівники республіканських компартій) прагнуть під оболонкою незалежності зберегти старі феодально-комуністичні порядки, залучаючи на допомогу іслам та мусульманське духівництво. Показники економічного добробуту держав Центральної Азії значною мірою визначаються наявністю або відсутністю в їхніх надрах нафти й газу. Енергетичні багатства дозволяють розраховувати на іноземні інвестиції, на втілення в життя престижних проектів розвитку. У цьому аспекті пощастило Казахстану, Туркменії та Узбекистану. Вони разом із сусідніми державами розробляють проекти видобутку і транспортування нафти й газу до Європи. Отож, інтеграційні процеси в цьому регіоні посилюються. Візьмемо, зокрема, Туркменистан. За радянських часів Туркменія була сировинним придатком центру. Сапармурад Ніязов неодноразово стверджував, що радянський Туркменистан був уражений "комплексом аутсайдера", а туркмени розглядалися у Москві мало не як дармоїди. Тепер Туркменія має прекрасні перспективи, оскільки володіє майже третиною світових запасів газу І великими покладами нафти. На газ о переробних підприємствах республіки працюють фірми США, Німеччини, Туреччини, Ірану, Ізраїлю, Японії, Великої Британії. 'Прибутки від продажу природних ресурсів дозволяють Туркменистану закуповувати сучасні машини та устаткування для промисловості, розвивати сільське господарство, значно покращити життєвий рівень населення (впродовж останніх п'яти років жителі Туркменистану безкоштовно забезпечуються електроенергією, газом і питною водою).