92) Розкрийте особливості науково-технічної революції у другій половині хх – на початку ххі ст.

На рубежі ХХ – ХХІ ст. розпочався четвертий етап НТР, пов’язаний із комп’ютеризацією та використанням мережі Інтернет в усіх сферах суспільного життя. Створення комп’ютера кардинально змінило розвиток науки і техніки. Мікроелектроніка відкриває величезні можливості для інтелектуалізації праці представників більшості професій. Розпочався активний розвиток біотехнологій та медицини. Вдосконалюється система транспорту та зв’язку. Невід’ємною частиною життя більшості людей стало телебачення та мережа Інтернет, для якої немає обмежень у просторі, і яка поєднала всі континенти. Постіндустріальне суспільство. Такі кардинальні зміни у розвитку науки і техніки започаткували постіндустріальну, або інформаційну стадію розвитку людства, яке характеризується застосуванням досягнень НТР, переважання сфери послуг над сферою виробництва, переміщення центру знань до університетів. Відбулось скорочення кількості людей зайнятих у сільському господарстві у 2 – 4 рази, збільшилась частка людей зайнятих у нематеріальній сфері. Збільшилась кількість студентів, в цілому важливою складовою верствою постіндустріального суспільства стають середні верстви, частка, яких становить від ¼ до 1/3 населення. Варто зазначити про покращення матеріального становища середніх верств у другій половині ХХ ст. Саме ці верстви стають основою для формування діючих інститутів громадянського суспільства.

91) Охарактеризуйте особливості економічного піднесення сша у 80-90-х рр. Хх ст.

Тим часом економічну кризу, яка в 1982 р. досягла своєї найнижчої позначки, змінило швидке відновлення виробництва. На 1983-1989 pp. припало найтриваліше за весь повоєнний період господарське піднесення. На другому етапі НТР небаченими темпами впроваджувались у виробництво найновіша техніка і технологія, зокрема в обробці інформації, засобів зв’язку, контрольно-вимірювальних приладів. Використання комп’ютерів зросло майже у 20 разів. В економіці наростали глибокі стРуктурні зміни. Протягом попередніх десятиліть питома вага матеріального виробництва неухильно скорочувалася за рахунок зростання невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти, охорони здоров’я). Уже в середині 50-х років кількість зайняти у виробничій і невиробничій галузях зрівнялась, а наприкін 80-х років частка зайнятих у сфері послуг наближалася до 70 % Це було яскравим свідченням того, що економічний розвито США досяг якісно нового, постіндустріального щабля. Разом з тим у 80-ті роки рельєфно виявилися й хронічн слабкості американського господарства, які виявили себе уже в попередні десятиліття і які не вдалося подолати. Значно зріс імпорт продукції до США, наприклад, автомобілів, верстатів та устаткування, побутової електротехніки, товарів широкого вжитку. Це свідчило про загострення конкуренції на внутрішньому американському ринку, куди швидко просувалися вироби з Японії, Західної Європи, «нових індустріальних країн».

90) Канада, яка була англійським домініоном, взяла активну участь у другій світовій війні на боці антигітлерівської коаліції. Вона стала справжнім арсеналом Англії. Тут було вироблено понад 800 тис. військових вантажних автомобілів, 50 тис. танків, 18 тис. літаків, 4 тис. військових кораблів. Її війська брали участь у бойових діях майже на всіх фронтах війни. Війна дала поштовх до економічного зростання Канади: за темпами розвитку вона вийшла на перше місце серед західних країн. Канада перетворилась на індустріальну державу. Економічне піднесення Канади продовжувалось і в повоєнний час. Важливим чинником цього стала цілеспрямована урядова політика освоєння надзвичайно багатих природних ресурсів Півночі й Далекого Заходу. Нові освоювані регіони охопили площу 8 млн. кв. км – майже 80 % території країни. При цьому важливу роль відігравали іноземні інвестиції; зокрема американські капіталовкладення в Канаду в перші 20 повоєнних років збільшилися майже в 6 разів і становили понад 21 млрд дол. Широкого розмаху набула імміграція; в 1946-1969 рр. до Канади приїхало понад 3 млн. іммігрантів. У 1949 р. до складу Канади увійшли Ньюфаундленд і багата на залізну руду північно-східна частина Лабрадору. Було відкрито великі родовища нафти в Альберті і Саскачевані. Зміцнення економічного і політичного становища Канади послабило традиційні зв’язки з Великобританією. Важливим кроком до ліквідації залишків колоніальної залежності стало прийняття у 1947 р. закону про канадське громадянство та визнання канадського Верховного суду вищою апеляційною інстанцією країни. У 1952 р. губернатором Канади вперше став канадець за походженням В.Мессі. У внутрішньополітичному житті продовжувалось традиційне суперництво провідних політичних партій – ліберальної та консервативної. З 1935 по 1957 р. при владі незмінно стояли ліберали, політика яких сприяла економічному піднесенню країни (до 1948 р. уряд очолював Маккензі Кінг, а до 1957 р. Луї Сен Лоран), а також зміцненню стратегічних відносин з США.

88) Визначте тенденції економічного та політичного розвитку країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у середині ХХ – поч. ХХІ ст. Початок його був закладений митним (згодом економічним) союзом Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс, 1944 р.), Європейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС, 1952 р.), Європейським об'єднанням з атомної енергії (Євратом) і Європейським економічним товариством (ЄЕТ або "Спільний ринок”), що почали діяти у 1958 р. Після об'єднання в 1967 р. трьох останніх організацій у триєдине Європейське співтовариство (ЄС) 6 країн (Німеччина, Франція, Італія і трійка Бенілюксу) розпочали будівництво інтеграційного об'єднання („спільного європейського дому”), яке, розширившись до 15 членів у 1995 р., пройшло всі основні етапи інтеграції (зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ринок товарів – єдиний внутрішній ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили – економічний і валютний союз) і під назвою Європейський Союз (з 1993 р.) перетворюється у політичний союз із спільною політикою безпеки, єдиним громадянством тощо. У ході свого розвитку ЄС розширювався за рахунок країн – членів іншої організації – Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ, створена у 1960 р., кількість учасників скоротилася з 9 до 3), своїх асоційованих членів, якими були середземноморські держави, а після розпаду соціалістичного блоку – країн Центральної Європи і Балтії. за типом Бенілюксу чи Вишеградської групи) до загальноконтинентальних і міжконтинентальних трансокеанських (наприклад, АТЕС). Їх розвиток здебільшого передбачає створення сприятливих умов товарообміну та розгортання різних форм економічної діяльності між країнами регіонального утворення, зародження і нарощування інтеграційних процесів і, навіть, можливу єдину зовнішньоекономічну політику об'єднання щодо інших держав і організацій.

87) Висвітліть основні тенденції розвитку Великої Британії у 1945 р. – на початку ХХІ ст. Економічні й політичні позиції Великої Британії у світі внаслідок Другої світової війни виявилися значно підірваними. Розпад колоніальної системи в повоєнний період призвів до того, що Велика Британія перестала бути центром величезної імперії, в якій не так давно проживала четверта частина людства. У війні Велика Британія зазнала суттєвих економічних втрат. Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Вже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії по черзі перебували Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії У. Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки. До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20 % промислових потужностей країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання щодо радянської загрози, висловлені Чер-чіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р. - надала незалежність Індії. Маргарет Хільда Тетчер (нар. 1925р.) - один з найвидатні-тих політичних і державних діячів Великої Британії. За освітою хімік (навчалася в Оксфордському університеті) і юрист. У1947- 1951 pp. працювала хіміком-дослідником, у 1954-1957рр. займалася адвокатською практикою. У 1959р. вперше обрана до парламенту від Консервативної партії. У 1961-1964 рр. парламентський секретар Міністерства пенсій та соціального забезпечення. Впродовж 70-х років член британського парламенту від Консервативної партії. У 1970-1974рр. міністр освіти і науки. У 1979-1990 pp. прем'єр-міністр Великої Британії. Лідер Консервативної партії в 1975-1990pp. У1992р. отримала довічне перство.

86) ТЕРОРИЗМ – як явище людського життя відомий давно. Ще в І ст. нашої ери в Іудеї діяла секта сикаріїв (сика - кинджал або короткий меч), що знищувала представників єврейської знаті, які співробітничали з римлянами. Представники християнської церкви припускали ідею вбивства правителя, який, на їхню думку, ворожий народові. В середні віки представники мусульманської секти оссошафінів убивали префектів і халіфів. У ці часи політичний терор практикували деякі таємні товариства в Індії та Китаї. У 1848 р. німецький радикал Карл Гейнцен доводив, що застосування вбивства не заборонено в політичній боротьбі і що фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправдана, виходячи з “вищих інтересів” людства. Гейнцена можна вважати основоположником теорії сучасного тероризму. В його роботах можна знайти чимало ідей, співзвучних ідеологічним переконанням сьогоднішніх терористів. Він вважав, що силі й дисципліні реакційних військ слід протиставити таку зброю, з допомогою якої невелика группа людей може створити максимальний хаос. І тут К. Гейнцен покладав надії на отруйний газ, ракети, а також вимагав пошуку нових засобів знищення. Це і є так звана “філософія бомби”, яка з’явилася в ХІХ ст., хоча її корені сягають у грецьку історію, коли виправдовувалося тирановбивство. Концепція “філософія бомби” набула подальшого розвитку в “теорії руйнування” Д. Бакуніна. У своїх роботах він відстоював думку про визнання лише однієї дії – руйнування і як засіб боротьби пропонував отруту, ніж та мотузку. Революціонери, вважав Д. Бакунін, мають бути глухими до стогону приречених і не йти на жодні компроміси. Концепція “філософія бомби” набула подальшого розвитку в “теорії руйнування” Д. Бакуніна. У своїх роботах він відстоював думку про визнання лише однієї дії – руйнування і як засіб боротьби пропонував отруту, ніж та мотузку. Революціонери, вважав Д. Бакунін, мають бути глухими до стогону приречених і не йти на жодні компроміси. Доктрина пропаганди “дії” була висунута анархістами в 70-і роки ХІХ ст. Сутність її в тому, що не слова, а лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд. Цю саму думку пізніше можна знайти у відомого російського революціонера Кропоткіна, коли він визначає анархізм як постійне збудження з допомогою слова усного, письмового, ножа і динаміту. До кінця ХІХ ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Іоганну Мосту, котрий проповідував “варварські засоби боротьби з варварською системою”. Тероризм стає постійним чинником суспільного життя з другої половини ХІХ ст. Його представники – російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції 90-х років, а також члени аналогічних рухів в Італії, Іспанії, США. На думку багатьох вчених, сьогодні є нагальна потреба створення і прийняття міжнародним співтовариством Єдиної конвенції з питань боротьби з тероризмом, в якій, з урахуванням міжнародного досвіду захисту прав людини, було б визначено поняття тероризму та терористичного акту, передбачено чіткий порядок взаємодії держав та умови обов’язкової видачі терористів зацікавленій країні, правовий статус держав, які здійснюють терористичну політику.

93)Проаналізуйте особливості інтеграційних процесів в Європі у другій половині ХХ – на поч. ХХІ ст. Проблема подальшого розширення ЄС та НАТО.Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання суперечностей між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращий спосіб уникнення нової війни — це об’єднання сталеливарної та вугільної промисловостей обох країн, що унеможливило б таємне виробництво озброєнь («план Шумана»). Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург, які разом із ФРН та Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Уже готовий до запровадження зразок європейського паспорта, розглядається питання про європейське громадянство. Затверджена Хартія основних соціальних прав — перелік мінімальних умов, згідно з якими, люди, що переїжджають з однієї країни ЄС до іншої, зберігають свої права. Найактивнішими поборниками поширення інтеграції на політичну сферу виступають ФРН та Франція, які висувають гасло «Батьківщина-Європа», тоді як Велика Британія, Нідерланди та французькі націоналісти висловлюють заперечення проти швидких темпів інтеграції та підтримують формулювання Ш. де Голля «Європа Батьківщин». ЄС налагоджує тісні контакти з іншими регіональними організаціями, має угоди з асоційованими членами — країнами Африки, Ізраїлем, країнами Східної Європи та стає дедалі важливішим чинником світової політики. Розширення Європейського Союзу — це процес приєднання європейських країн до Європейського Союзу. Цей процес започаткували країни «європейської шістки», які заснували Європейську спільноту з вугілля та сталі(попередник ЄС) у 1952 році. Після цього почалось поступове приєднання країн до ЄЕС (пізніше — до ЄС) і наразі налічується 28 країн-членів (2013). На даний час переговори про вступ ведуться з кількома державами. Процес розширення іноді називаютьєвропейською інтеграцією. Однак цей термін використовується тоді, коли мова йде про посилення співпраці між країнами-членами ЄС і також коли їх уряди поступово гармонізують міждержавне законодавство. Аби приєднатися до Європейського Союзу, країна-кандидат має задовольняти політичним та економічним умовам, загальновідомим як Копенгагенські критерії (на честь саміта 1993 року в Копенгагені): стабільний демократичний уряд, який визнає верховенство права та відповідних свобод і інститутів. Згідно з Маастрихтською угодою кожна поточна країна-член, а також Європейський Парламент мають прийти до згоди з приводу будь-якого розширення.

89)скандинавські розвиток Розкрийте тенденції політичного та соціально-економічного розвитку скандинавських країн у 1945 р – поч. ХХІ ст. Золотий запас ФРН на початку 60-х рр. перевищив запаси Великої Британії, Франції та Скандинавських країн разом узятих. Усе це сприяло пе­ретворенню Західної Німеччини в одну з найпередовіших в економічно­му аспекті держав світу.Державна влада у Скандинавських країнах виникла набагато пізніше, ніж у континентальній Європі. У Данії процес створення держави розпочався у VIII ст. і завершився у другій половині Х ст. при Гаральді Синезубом, який підкорив своїй владі майже всю датську знать. У Норвегії державна влада закріпилася на початку ХІ ст., але королю протистояли непокірні племінна знать та селяни, що відстоювали патріархальні демократичні порядки. Спроба Олафа Харальдсона (1016-1028) укріпити королівську владу, спираючись на християнську церков, спровокувала повстання знаті та селян, що захищали язичництво та старовинні вольності, та коштувала йому життя. Ослаблене цією боротьбою Норвезька держава була включена до Датської держави Кнута Великого. У Швеції виникли два королівства: на півночі в області свеїв зі столицею в Упсалі та на півдні в області поселення гьотів. На початку ХІ ст. король Упсали покорив і південь країни¹.Своєрідність природно-географічних умов Скандинавії та віддаленість від центрів давньої цивілізації справили великий вплив на розвиток населявших її германських народностей. Ліси і гори перешкоджали розвитку землеробства, яке було можливим тільки на рівнинах Ютландії та Південної Скандинавії. У Норвегії, Північній Швеції та по зрізаному фіордами та затоками північному узбережжі населення займалося мисливством, рибальством, морським промислом, скотарством. У цих місцях людей було мало, поселення були розкидані у вигляді окремих хуторів. В усі часи на чолі держави у Скандинавських народів стояв король або, значно рідше, королева. На ранніх етапах державності влада короля була досить слабкою, оскільки більшість общин зберігали свою вірність місцевому вождю. Король повинен був проводити релігійні ритуали та вести у бій своїх підданих. Його обов’язком було збереження сили постійного війська та флоту, щоб захищати народ та його власність від нападів ворогів². В усіх Скандинавських країнах панував феодалізм, проте якщо у Данії феодальні відносини виникли раніше та були досить розвиненими, то у Швеції, а особливо у Норвегії, феодалізм розвивався значно повільніше. Після селянських повстань 1434-1435 рр. у Швеції було скликано станово-представницькі збори – риксдаг, у якому, окрім світських феодалів та духовенства, брали участь бюргери та селяни. Так почала оформлюватись станова монархія. У Данії у 1468 р. теж було скликано збори станів та оформилась станова монархія. Проте станове представництво збиралось в Данії, як і в Швеції, рідко і не закріпило за собою важливих функцій³.