25. Класифікація радіопротекторів.

адіопроте́ктор — речовина, яка служить хімічним захистом від йонізуючої радіації та застосовується в радіобіології.

До радіопротекторів відносяться речовини, які надають протипроменевий захист при введенні за декілька хвилин або годин до опромінення. Найефективніші радіопротектори — меркаптоаміни, індолілалкиламіни, синтетичні полімери, полінуклеотиди, мукополісахариди, ціаніди, нітрили тощо. Ще ефективнішими є суміші з декількох радіопротекторів.

До табельних радіопротекторів належать:

Цистаміна гідрохлорид РС1 — радіопротектор швидкої дії з групи сірковмісних препаратів.

Індралін Б190 — табельний радіопротектор. Входить до складу аптечок працюючих на АЕС.

Препарат С — нафтизин, який вводиться підшкірно або внутрішньом'язово

1.Сірковмісні сполуки:

сірковмісні амінокислоти (цистеїн, метіонін) та їх похідні (цистаміну гідрохлорид, таурин, ацетилцистеїн);

сірковмісні сполуки інших груп (Р-меркаптоетиламід, унітіол, р-аміноетил, ізотіуроніл гідробромід, цистофос, гамафос).

2. Біогенні аміни (серотоніну адипінат, мексамін, адреналін та ін.).

3. Амінокислоти (кислота глутамінова, кислота аспарагінова) та їх похідні (ас паркам панангін).

4. Похідні нуклеотидів, нуклеозидів (натрію нуклеїнат, метилурацил, АТФ, фосфаден, рибоксин).

5. Спирти (батилол — батиловий спирт).

6. Вітамінні препарати (рутин, кислота аскорбінова, піридоксину гідрохлорид, токоферолу ацетат, нікотинамід, метилметі-онінсульфонію хлорид).

7. Антиоксиданти: прямої дії (токоферолу ацетат, убі-хінон, фітопрепарати);

непрямої дії (препарати селену, амінокислот, цинку, міді, кофеїн).

8. Біополімери (зимозан та ін.).

9. Естрогени (естрадіол, похідні вазопресину та ін.).

10. Полісахариди (продігіозан).

11. Комплексони (пентацин, тетацин-кальцій — альгінати та ін.).

12. Сорбенти (ентеросорбент СКН, силікагель, вугілля активоване, карбо-лонг, карбюлоза та ін.).

13. Фітопрепарати (рідкий екстракт і настоянка женьшеню, аралії, лимоннику китайського, елеутерококу, поліфенольні сполуки та ін.).

14. Препарати різних груп (натрію нітрит, метиленовий синій).

26. Критичні органи.

При визначені норм радіаційної безпеки також враховувалося і те, що різні органи тіла людини мають різну чутливість до опромінення.

Так, Міжнародною комісією з радіаційного захисту визначені коефіцієнти радіаційного ризикудля різних тканин і органів людини в наслідок їх рівномірного опромінення. Ці коефіцієнти становлять:

- 0,03 – кісткова тканина;

- 0,04 – щитовидна залоза;

- 0,12 – червоний кістковий мозок;

- 0,12 – легені;

- 0,15 – молочні залози;

- 0,24 – яєчники, або сім’яники;

- 0,30 – інші органи.

Виділяється три групи критичних органів людини:

І – все тіло та червоний кістковий мозок;

ІІ – м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталики ока та інші органи крім тих, що належать до першої і третьої груп;

ІІІ – шкіряний покрив, кісткова тканина, передпліччя, гомілки, стопи.

27. Люмінесцентний та фотографічний методи виявлення іонізуючого випромінювання.

Радіолюмінесцентний метод ґрунтується на використанні здатності деяких речовин (люмінофорів) випускати фотони світла після збудження їх атомів і молекул іонізуючими випромінюваннями. Інтенсивність радіолюмінесценції пропорційна поглиненій дозі, що дає можливість її реєструвати безпосереднім спостереженням або вимірювати за допомогою фотоелектронного помножувача.

Фотографічний метод ґрунтується на здатності іонізуючих випромінювань відновлювати галоїдне срібло AgCl, AgBr, внаслідок чого відбувається почорніння фотографічного матеріалу.

У цьому методі застосовуються рентгенівські плівки, які складаються з чутливої емульсії, що нанесена на целулоїдну підкладку. Після опромінення іонізуючим випромінюванням на плівках утворюються центри прихованого почорніння. Вимірюючи інтенсивність почорніння, можна визначити дозу випромінювання.