14. Гостра променева хвороба, її етапи, різновиди.

Промене́ва хворо́ба — захворювання, що виникає в результаті одержання підвищеної дози радіації, включаючи опромінення рентгенівськими променями, гамма-променями, нейтронами й іншими видами ядерного випромінювання у вигляді опадів чи вибуху атомної бомби. Подібне випромінювання іонізує атоми тіла, виникає слабкість, нудота й інші симптоми. Клітини тіла можуть постраждати навіть при невеликих дозах, що приводить до лейкемії. Може спричинити порушення в генах, що, у свою чергу, веде до народження хворих дітей чи дітей з генними мутаціями. Розрізняють гостру і хронічну форми променевої хвороби. До заходів невідкладної медичної допомоги відносять такі: механічне усунення радіоактивних речовин із організму людини шляхом промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і сечогінних засобів, промивання рота і очей, застосовування відхаркувальних препаратів при попаданні радіоактивних речовин в дихальні шляхи.

Ступені

Променева хвороба 1-го (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100…200Р. Прихований період може тривати 2-3 тижні, після чого з'являється нездужання, загальна слабкість, почуття важкості в голові, стиснення в грудях, підвищення пітливості, періодичне підвищення температури. У крові зменшується вміст лейкоцитів.

Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Летальність — до 20 % випадків.

Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період — до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок — запальні процеси. Без лікування в 20…70 % випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч.

Променева хвороба 4-го (украй важкого) ступеня виникає при дозі більше 600 Р, що без лікування звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів. Розрізняють:

перехідну форму (600…1000 Р);

кишкову (1000…8000 Р);

церебральну (більше 8000 Р).

У перебігу гострої променевої хвороби розрізняють такі періоди:

1) початковий;

2) латентний;

3) розгорнутий;

4) відновний. При II-III ступені уже через 1-2 год після опромінювання виникають нудота, блювання, головний біль, запаморочення, відчуття загальної втоми, тахікардія, аритмія, задишка. Привертають до себе увагу почервоніння шкіри, ін'єкція склер, зниження артеріального тиску. При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз, лімфопенію. Період первинної реакції може затягнутися до кількох діб.

15.Групи радіотоксичності. Основні принципи захисту від закритих джерел іонізуючих випромінювань.

Радіотоксичність – це властивість речовин, що містять радіоактивні ізотопи, викликати патологічні зміни при попаданні всередину організму. Шкода радіоактивного ізотопу визначається характером радіоактивного розпаду, типом та енергією випромінювання, періодом напіврозпаду, участю його в процесах метаболізму та деякими іншими факторами. Найбільш небезпечними з них є ізотопи з високою енергією випромінювання, великою щільністю іонізації, тривалим періодом напіврозпаду і напіввиведення з організму, здатністю накопичуватися у великих кількостях у певних органах і тканинах особливо критичних. В основі класифікації лежить величина мінімально значимої радіоактивності на робочому місці.

Група А - радіоактивні ізотопи особливо високої токсичності, максимальна допустима радіоактивність котрих на робочому місці не повинна перевищувати 1 кБк. До неї входять 39 ізотопів, в тому числі 210Pb, 210Po, 226Ra, 239-240Pu, 241Am та інші трансуранові елементи.

Група Б – ізотопи високої токсичності, допустима радіоактивність котрих на робочому місці складає до 10 кБк. До неї належать 23 ізотопи, в тому числі 90Sr, 106Ru, 131I, 134,137Cs, 144Ce, 223,224Ra, 227Th, 230,233-236,238U.

Група В – ізотопи, що мають середню токсичність. Для них допустима радіоактивність на робочому місці може досягати 100 кБк. Вона включає 162 ізотопи, в тому числі 22,24Na, 32P, 35S, 42K, 60Co, 65Zn, 85,89Sr, 140Ba, 231Th.

Група Г – ізотопи з малою токсичністю, допустима концентрація яких на робочому місці може досягати 1000 кБк. До неї входять 45 ізотопів, в тому числі 3H, 7Be, 14C, 40К, 69Zn.

Закриті джерела іонізуючих випромінювань – це такі, правила експлуатації котрих не допускають попадання радіоактивних речовин у навколишнє середовище. До них відносяться γ-випромінювачі різного призначення, джерела α- і β-випромінювань, котрі використовуються у різній апаратурі і, як правило, поміщені у спеціальні контейнери. Виготовлені звичайно у вигляді твердих металевих стержнів, дисків вони можуть бути тільки джерелами зовнішнього опромінення. До таких джерел відносяться і рентгенівські апарати, прискорювачі електронів, джерела нейтронних випромінювань та деякі інші джерела іонізуючих випромінювань.

І перший принцип захисту від іонізуючих випромінювань формулюється як захист часом. Це означає, що чим меншим у часі буде находження людини у полі дії іонізуючого випромінювання, тим меншою буде одержана доза. Скорочення тривалості робочого дня для осіб категорії А, обмеження загального часу роботи на підприємствах ядерної енергетики є прикладом реалізації цього принципу.

Другий принцип - захист кількістю. Його суть полягає у тому, що чим меншою буде потужність джерела випромінювання, чим меншим буде рівень активності радіоактивної речовини на робочому місці чи у навколишньому середовищі, тим меншою буде одержана людиною доза опромінення. Відселення жителів з регіонів радіаційних аварій – один з прикладів здійснення цього принципу. Зменшення до мінімуму кількості радіоактивної речовини при роботі з радіоактивними ізотопами, наприклад при застосування методу радіоактивних індикаторів, також є ілюстрацією цього принципу.

Третій принцип – захист відстанню. Він цілком очевидне – чим більшим буде відстань між джерелом випромінювання і людиною, тим меншою буде одержана нею доза.

Цілком очевидно, що перераховані принципи захисту в основному відносяться до закритих джерел випромінювання, які створюють загрозу зовнішнього опромінення. Але, безперечно, ними необхідно керуватись і при захисті від можливого комбінованого, тобто зовнішнього і внутрішнього опромінення при роботі з відкритими джерелами випромінювання. Додаткові прийоми та заходи щодо захисту в останньому випадку повинні передбачати попередження забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами (ретельна герметизація контейнерів з радіоактивними речовинами та приміщень, спеціальні режими роботи вентиляції, застосування протипилових пристроїв) і їх попадання в організм людини (додержання правил особистої гігієни, використання респіраторів).

Іноді як окремий п’ятий принцип захисту розглядається застосування радіозахисних речовин – радіопротекторів, радіоблокіраторів, радіодекорпораторів. При цьому звичайно робиться натиск не стільки на використання спеціальних препаратів (хоча і воно не виключно у певних ситуаціях), скільки на спрямоване збагачення раціону продуктами харчування, що мають такі властивості – білками, мікроелементами, вітамінами та деякими іншими фізіологічно активними речовинами, радіозахисна дія яких була розглянута у главах 10 та 12, і в цілому додержання загальних вимог щодо раціонального харчування та деяких інших принципів, котрі складають основу здорового способу життя і котрих треба дотримуватись у будь-яких умовах.