28.Етапи оперативного планування.

Першим етапом оперативного планування є складання планового меню, наявність якого дає можливість забезпечити різноманітність страв по днях тижня, уникнути повторень, забезпечити чітку організацію постачання виробництва сировиною і напівфабрикатами, вчасно направляючи заявки на оптові фірми, промислові підприємства, правильно організувати технологічний процес приготування страв і роботу працівників. У плановому меню вказується асортимент і кількість страв кожного найменування, які можуть бути приготовлені на даному підприємстві по днях тижня або декади. При складанні планового меню враховуються кваліфікація кухарів, споживчий попит, можливості постачання сировини і її сезонність, технічне оснащення підприємства.

Другим і основним етапом оперативного планування є складання плану-меню завідувачем виробництва напередодні запланованого дня (не пізніше 15-ї год.) і затвердження його директором підприємства.

29.Зміст організаційної діяльності та її місце в адмін.. Мене-ті.

Організовування — це процес управління, пов'язаний з об'єднанням здібностей індивідуумів для колективної праці. Однак менш ясні ті особливості, що виділяють організовування серед інших загальних функцій у процесі управління. Організаційна діяльність у системі менеджменту має місце у всіх процесах, у яких використовується праця людини. Організовуванню підлягає як індивідуальна праця людини, так і, особливо, колективна праця. Організаційна діяльність специфічна в таких відносинах.

1. Менеджер займається організовуванням роботи інших людей до того, як вони почнуть діяти. Це процес вирішення завдань, спрямований на розподіл комплексної роботи між різними виконавцями, роз'яснення змісту і суті індивідуальної задачі і колективного результату, встановлення ефективних відносин (обмінів видами діяльності) між виконавцями в групі.

Якщо менеджерові необхідно діяти швидко, по ходу справи, без втрати ефективності результату, і регулюючий вплив зрозумілий виконавцям, то організовування спільних дій не потрібне.

2. Процес організовування спрямований на досягнення розуміння виконавцем такої своєї поведінки у виконанні дорученого завдання, яка бажана керівникові. Тому організаційний процес пов'язаний, з одного боку, із запобіганням помилковим або небажаним діям виконавців, а з другого — зі зменшенням числа невикористаних можливостей у результаті координації спільної праці виконавців. Зрозуміло, якщо керівник вважає, що виконавці будуть діяти самостійно і результат їхньої роботи приведе до бажаного результату, то в організовуванні дій виконавців немає необхідності.

3. Потреба в організовуванні виникає тоді, коли бажаний результат досягається діями колективу виконавців або коли діяльність керівника відрізняється складністю виконання. Набори цих дій мають такі важливі риси:

а) бажаний результат або ціль досягається колективними діями з планування, аналізування, обліку і контролювання. Це означає, що функція організовування забезпечує спільну роботу груп менеджерів і фахівців, які виконують вищезазначені загальні функції, тобто виконання цих видів діяльності має потребу в організовуванні;

б) відповідно до принципу ієрархічності (див. розділ 2) для підвищення керованості в процесі досягнення цілей керівник змушений передавати значну частину робіт на низові рівні. Отже, ці види діяльності повинні координуватися керівником;

в) проблеми, з якими доводиться мати справу менеджерові, занадто великі, щоб їх можна було розв'язувати без певної підготовки. Підготовчою діяльністю стосовно проблем керівника є організовування його роботи. Воно робить роботу керівника ефективною або полегшує її виконання. Іншими словами, робота самого керівника повинна бути правильно організована.

Модель управління являє собою сукупність способів, що узгоджуються між собою, метолів і форм цілеспрямованого впливу на виконавців, що забезпечують здійснення процесів на підприємстві.

Модель управління процесом, що обирається менеджером, завжди відображає:

- ментальний рівень менеджера;

- рівень його професійної підготовки і освіти;

- рівень знань «ефективних управлінських прийомів;

- рівень сфери його повноважень.

Модель управління, таким чином, завжди відображає індивідуальні особливості менеджера, а також сферу його повноважень, якими він володіє в результаті розподілу управлінської праці.

Повноваження є базовою категорією в менеджменті. Повноваження являють собою сукупність взаємозалежних обов'язків, відповідальності і прав, якими наділяється менеджер для виконання своєї ролі в процесі управління організацією.

Обов'язок — це сукупність спеціалізованих робіт, яку менеджер, що обіймає певну посаду, повинен виконувати для досягнення конкретної цілі. Обов'язки закріплюються за конкретною посадою. Однак вони можуть передаватися й іншій посаді.

Відповідальність — це необхідність надавати звіти за результатами викопаних робіт (обов'язків) і нести відповідальність за наслідки отриманих результатів. Відповідальність належить тільки конкретній посаді.

Права — це можливості менеджера, що обіймає певну посаду, використовувати ресурси у процесі виконання своїх обов'язків. Це також відповідальність за невикористання цих можливостей.

Повноваження завжди пов'язані з функціональною сферою діяльності менеджера і рівнем, на якому він проводить свою діяльність. Функціональна сфера діяльності передбачає наявність ресурсів і людей, необхідних і достатніх для здійснення цілеспрямованих процесів. Отже, повноваження пов'язані з використанням виділених ресурсів і спрямуванням зусиль підлеглих на вирішення різних проблем.

Варто помітити, що часто в літературі під терміном "повноваження" розуміється лише обмежене право на використання ресурсів організації. Це вузьке тлумачення повноважень, яке вступає в протиріччя з процесом делегування повноважень.

Повноваження за своєю суттю є наслідком поділу праці, тобто спеціалізації управлінської діяльності. Спеціалізація управлінської діяльності — це ступінь поділу загальної задачі на сукупність дрібніших задач. Наприклад, поділ функціональної сфери управління виробництвом продукції на комплекс взаємозалежних задач управління.

Делегування є особливим видом організаційної діяльності, за допомогою якого керівництво перерозподіляє серед працівників безліч задач управління, рішення яких приводить до досягнення цілей підприємства.