Розділ 1. Концептуальні засади кодексу Бусідо: Культурологічний контекст

1. Кодекс Бусідо як предмет культурологічного вивчення

Одним з наслідків освіти стану воїнів було оформлення специфічного світогляду самураїв - Bushido (бусідо) - неписаного кодексу поведінки самурая в суспільстві, котрий являв собою звід правил і норм "істинного", "ідеального" воїна.

Бусідо, спочатку трактувалася як "шлях коня і лука", згодом стало означати "шлях самурая, воїна" ("буси" - воїн, самурай; "до" - шлях, вчення, спосіб, засіб). Крім того, слово "до" перекладається ще і як "борг", "мораль", що має відповідність із класичною філософською традицією Китаю, де поняття "шлях" є якоюсь етичною нормою (дао-де). Таким чином, бусідо - це "самурайська мораль", "чеснота", "морально-етичний" кодекс.

У період становлення стан самураїв в основній своїй масі ще близько стояло до селянства, так як основний відсоток самураїв складали заможні селяни, безпосередньо пов'язані із землеробством. У той час не існувало чітких меж стану воїнів і доступ до нього був відкритий для вихідців із селянських мас (як забезпечених, так і розорених). Однак крок до відособленості самураїв був уже зроблений. У початок міжусобних війнах і постійній боротьбі з феодалам потрібні були боєздатні навчені воїни. Землеробство при цьому заважало військовій справі; від заняття тим і іншим одночасно страждала якість військової підготовки васалів. Ця обставина в першу чергу сприяло професіоналізації самураїв. У процесі утворення стану воїнів помітним було і вплив конфуціанської ідеології, яка стверджувала, зокрема, що воїн в державі повинен займати саме своє місце, тобто бути тільки воїном. Це положення суттєво впливало на відрив служивих людей від землі. [51,с. 217]

Починаючи з кінця XII ст. - Часу заснування першого сьогунату - відбувається вже оформлення самурайства як стану феодальної Японії, супроводжуване тривав поступовим відокремленням від землеробства і складанням комплексу, який виділяв професійного воїна. З часом виникли привілеї стану, головною з яких була привілей на право носіння зброї, що застосовувався вже не тільки для боротьби з військом інших феодалів, але і для утримання в покорі селянства, який піднімався на збройні виступи проти нелюдської експлуатації. У період тривалих міжусобиць формувалася ідеологія самурайства - морально-етичний кодекс честі самурая, Бусідо, розвивалася своєрідна духовна і матеріальна культура стану, притаманна лише йому і входила в якості складової частини в культуру середньовічної Японії. Вироблялися військові мистецтва воїнів, складався побут, обумовлений професійної практикою постійних феодальних війн. Все це утворило комплекс, породжений самим існуванням стану самураїв.

У процесі еволюції змінювалася структура стану, в якій стали виділятися вищі і нижчі соціальні групи самураїв, які відрізнялися один від одного майновим і посадовим становищем. Стан починає перетворюватися у замкнутий через заборону одружуватися з представниками інших, нижчих верств суспільства, а звання самурая, що належить до певного клану, стає спадковим; його втрата звертає воїна в роніна. [43,с. 247]

У період панування сьогунів Токугава настає остаточне формування самурайства - апогей розвитку стану. Високе становище самурайства в суспільній системі Японії було юридично узаконене численними кодексами. Досягає свого логічного завершення ідеологія самурайства, складаються норми поведінки воїна в суспільстві і т. д. Однак незабаром розквіт стану змінюється занепадом, що наступили в кінці 18 століття що проявилися в неможливості в умовах політичного об'єднання країни займатися їх основною справою - війною . [58,с.175]

Бусідо - особлива мораль, вироблена станом воїнів, що входили в панівний клас Японії, яка являла собою систему поглядів, норм і оцінок, які стосувалися поведінки самураїв, способів виховання самурайської молоді, створення і зміцнення певних моральних якостей і відносин.

Бусідо стосувалося відносини самураїв до соціальної феодальної спільності, до людей того чи іншого класу, до держави. Зміст бусідо вийшло за рамки колишніх традицій родоплемінного суспільства - воно включило в собі догми буддизму і конфуціанства і мало у своїй основі нові норми поведінки. Поступово розвиваючись, бусідо перетворилося в моральний кодекс воїнів, що є в той же час переважно частиною різних релігійних навчань (буддизму, конфуціанства і синтоїзму - національної релігії японців), ставало також областю філософського знання, предметом етики. Будучи злитим воєдино зі східною філософією, бусідо носило характер практичної моралі. Самураї вважали його методом удосконалювання психічної і тілесної гігієни. Бусідо морально осмислювати філософське вчення в цілому і було покликано навчити самурая "правильного життя" у феодальному японському суспільстві. Воно поєднувало в собі теорію буття і вивчення психіки людини, вирішувало питання, пов'язані з поняттям сутності індивідуума, його ролі в навколишньому світі, сенсу життя, добра і зла, моральних цінностей і морального ідеалу. Воїн, вихований у дусі бусідо, мав чітко усвідомлювати свій моральний обов'язок, зокрема свої особисті обов'язки по відношенню до сюзерену, мав сам оцінювати свої дії і вчинки, морально засуджувати себе у разі неправильних дій, порушення своїх обов'язків і боргу. Таке моральне самоосудження тягло за собою, як правило, самогубство, що відбувалося по визначеному ритуалу сеппуку - розкриття живота малим самурайським мечем. Таким чином самурай змивав кров'ю безчестя, ганебне його. [21,с.116]

Бусідо, як спосіб регулювання поведінки воїна, що не спиралося безпосередньо ні на які спеціальні установи, що примушували до дотримання моральних норм, воно ґрунтувалося на силі переконання, громадської думки, прикладу, виховання, традицій і силі морального авторитету окремих осіб, відзначених у середньовічній історії Японії.

Принципи бусідо були об'єднані в спеціальний звід правил і не були викладені в жодному літературному пам'ятнику феодальних часів, проте знайшли своє відображення в легендах і повістях минулого, що розповідають про вірність васала своєму феодалові, про презирство до смерті, мужності і стійкості самураїв.

За вказівкою Токугава Іеясу ( засновника династії сьогунів Токугава) в перші ж роки після його приходу до влади було складено "Укладення самурайського роду" ( "Буке се хатт"), що визначало норми поведінки самурая на службі і в особистому житті. Другим твором, присвяченим оспівуванню догматів бусідо, було життєвий опис подвигів князя Такеда Сінгена в двадцяти томах, авторство якого розділили Косака Дандзьо Нобумаса і Обата Кагенорі. Дещо пізніше з'явилася праця Дайдодзі Юдзана (1639 - 1730) "Початкові основи військових мистецтв" ( "Будо Сесін сю"). І нарешті, в 1716 р вийшли 11 томів книги "Приховане в листі" ( "Хагакуре"), що стала "священним писанням" бусі. Цей цікавий твір належало Ямамото Цунетомо, ченцеві, а в минулому самураєві клану Сага на південному острові Кюсю. Після смерті свого пана, дайме Набесіма Наосіге, якому він вірно служив десять років, Ямамото прийняв пост і все життя присвятив узагальненню догматів самурайської честі. [44,с.179]

Бусідо навіть не можна назвати вченням в прямому сенсі, це, скоріше, одна з форм вираження феодальної ідеології, її основні положення і принципи, що розвивалися з покоління в покоління протягом тривалого часу. Бусідо це особлива мораль, вироблена станом воїнів, що входили в панівний клас Японії, яка представляла собою систему поглядів, норм і оцінок, які стосувалися поведінки самураїв, способів виховання самурайської молоді, створення і зміцнення певних моральних якостей і відносин.

При всьому цьому бусідо було станової мораллю. Воно служило тільки самурайству, виправдовувало всі його дії і відстоювало його інтереси. Чітко і досить зрозуміло вимоги Бусідо сформульовані в "Початкових основах військових мистецтв" Дайдодзі Юдзана:

• "Справжня хоробрість полягає в тому, щоб жити, коли правомірно жити, і померти, коли правомірно померти.

• До смерті варто йти з ясною свідомістю того, що належить робити самурая і що принижує його гідність.

• Слід зважувати кожне слово і незмінне задавати собі питання, чи правда те, що збираєшся сказати.

• У справах повсякденних пам'ятати про смерть і зберігати це слово в серці.

• На війні вірність самурая виявляється в тому, щоб без страху йти на ворожі стріли і списи, жертвуючи життям, якщо того вимагає борг.

• Якщо на війні самурай програв бій то він повинен буде скласти голову, йому слід гордо назвати своє ім'я і померти з посмішкою без принизливої ​​поспішності.

• Сокіл не підбирає кинуті зерна, навіть якщо вмирає з голоду. Так і самурай, має показувати, що ситий, навіть якщо він нічого не їв.

У числі головних принципів самурайської моралі виділялися: вірність панові; Ввічливість; мужність; правдивість; простоту і помірність; презирство до особистої вигоди і грошей. [22,с.150]

Таким чином, основним в Бусідо були вірність сюзерену, з яким буси знаходився у відносинах заступництва і служіння, і честь зброї, що був привілеєм воїна-професіонала, а не ідеї лояльності до монарха або патріотичного ставлення до всієї Японії.

Звання самурая в середньовічній Японії було спадковим. Син, як правило, йшов по стопах батька, стаючи воїном-професіоналом, представником стану військово-служилого дворянства, і залишався в тому феодальному клані, членом якого був його батько. Тому в самурайських родинах особлива увага приділялася вихованню підростаючого покоління вже з раннього дитинства в дусі бусідо. Основним завданням наставників молодого бусі було вироблення в ньому того комплексу особливостей, які вважалися необхідними в професії самурая, тобто виховання людини фізично сильного, що володіє повною мірою військовим мистецтвом, озброєна знанням моральних принципів панівного класу і при цьому добре вихованого. [43,с.44]

Син самурая з самого народження оточувався винятковою турботою. Він був продовжувачем роду, зберігачем і спадкоємцем його традицій. Він мав право здійснювати релігійні обряди по відправленню культу предків. (Згідно синто і конфуціанської вченню виконувати обряди і підносити подяки духам предків, "заспокоюючи" цим їхні душі, могли тільки чоловіки.) Виходячи з цього, народження дитини чоловічої статі в японській сім'ї вважалося святом. З особливою увагою ставилися до першого сина, так як він за законом уже з моменту народження вважався спадкоємцем будинку, всього стану сім'ї та імені самурая

Особистий героїзм самураїв, спрага подвигу і слави не повинні були служити, по буси, самоціллю. Все це було підпорядковано ідеологією правлячого класу більш високої мети, а саме: ідеї вірності, яка покривала собою весь зміст суспільної і особистої моралі воїна. Принцип вірності виражався в беззавітному служінні сюзерену і спирався на положення про вірність, почерпнуті з синто, буддійське переконання в тлінність всього земного, яке посилювало в самурая дух самопожертви і не остраху смерті, і філософію конфуціанства, що зробила лояльність (вірність васала феодалові) першою чеснотою. Вірність по відношенню до свого пана вимагала від самурая повної відмови від особистих інтересів. Однак вірність васала не мала на увазі принесення їй в жертву совісті самурая. Бусідо не вчило людей відмовлятися від своїх переконань навіть для сюзерена, тому в разі, коли феодал вимагав від васала дій, що йдуть врозріз з переконаннями останнього, той повинен був усіма силами намагатися переконати свого князя не здійснювати вчинку, який ганьбить ім'я шляхетної людини. Якщо це закінчувалося невдачею, самурай зобов'язаний був довести щирість своїх слів, вдавшись до самогубства шляхом харакірі. При всіх інших обставин бусідо закликало жертвувати всім заради вірності. [19,с. 244]

Мужність, як якась благородна властивість людської природи взагалі, по конфуціанському формулюванні, включає в себе також поняття "хоробрість", "відвага", "сміливість". Бусідо визнавало тільки розумну хоробрість, засуджуючи даремний ризик; нерозумна, безцільна смерть вважалася "собачою смертю".

Принцип скромності вироблявся внаслідок підлеглого положення рядових воїнів, неможливості для них піднімати голову перед своїм паном. До скромності була близькою також поняття "ввічливість", мається на увазі терпіння, відсутність заздрості і зла. У кращій своїй формі ввічливість наближалася, по конфуціанським поняттях, до любові. Розвитку принципу ввічливості сприяли постійні вправи в правильності манер, які повинні були привести всі члени організму в гармонію, "при якій поведінка буде показувати панування духу над тілом".[3,с. 117]

Свідомість власної гідності виховувалося у дітей самураїв з дитинства. Воїни строго охороняли своє "добре ім'я" - почуття сорому було для самурая найважчим. Японська приказка говорить: "Ганьба подібно порізу на дереві, який поступово стає все більше і більше".

Честь і слава цінувалися дорожче життя, тому, коли на карту ставилося одне з цих понять, самурай, не роздумуючи, віддавав за нього своє життя. Нерідко через одного слова, яке зачіпає честь самурая, в хід пускалася зброя; такі сутички бусі закінчувалися, як правило, смертю або пораненням. [9,с. 169]

У всіх своїх діях самурай повинен був виходити з міркувань вищої справедливості і чесності, що, зрозуміло було утопією в часи підступних інтриг, змов і міжусобних війн. Проте в деталях самураї були досить педантичні. Приказка "бусі ва ні гін насі" ( "слово самурая свято") з'явилася не випадково, бо самураї зневажали брехню. Презирство до неправди не заважало їм, однак, виправдовувати лестощі, хвастощі і хитрість, яку при нагоді можна було назвати "військової", а їх витончений естетизм нерідко межувала з садизмом.

Брехня для самурая дорівнювала боягузтва. Слово самурая мало вагу без всяких письмових зобов'язань, які, на його думку, принижували гідність. Як правило, слово, що дається самураєм, було гарантією правдивості запевнення. На клятву ж багато хто з самураїв дивилися як на приниження їх честі. Очевидно, саме тому в японській мові немає слова "неправда"; слово "усо" уживається як заперечення правдивості (макото) або факту (хонто).

Крім чисто професійних особливостей, притаманних стану воїнів, самурай повинен був, по бусідо, володіти також прихильністю, милосердям, почуттям жалю, великодушністю, симпатією до людей. Милосердя самурая (бусіно насаке) не було просто сліпим імпульсом, воно знаходилося в певному відношенні до справедливості, так що означало збереження або знищення життя. Основою милосердя вважалося співчуття, тому що "милосердна людина самий уважний до тих, хто страждає і знаходиться в нещастя". Етикет війни вимагав від самурая не проливати кров більш слабкого переможеного супротивника. Виходячи з цього, бусідо оголосило співчуття до слабких, безпорадним, приниженим особливою чеснотою самураїв. Однак принцип милосердя, який бусідо вважало приналежністю кожного воїна, часто порушувався жорстокою дійсністю феодальних часів, коли самураї грабували і вбивали мирне населення переможених князівств і кланів. [10,с. 115]

Облік "істинного" самурая повинен був містити в собі ще й принципи "синівської шанобливості", обумовлені древнім поняттям патріархального роду, і "братської прихильності". Японського самурая вже в дитинстві вчили презирства до торговців і грошей, що повинно було зробити його совість "непідкупною" протягом усього життя. Самурай, який не розбирався в покупної здатності монет, вважався добре вихованим. Природно, кожен буси розумів, що без наявності засобів неможливе ведення війни, проте рахунок грошей і фінансові операції представлялися самим нижчим представникам кланів. [24,с. 84]

Бусідо розвивало в воїнів любов до зброї, яке повинне було вселяти самураям почуття "самоповаги" і в той же час відповідальності, так як самурайська етика вважала безладне вживання меча безчестям і наказувала його застосування тільки в разі потреби. Все це досягалося шляхом виховання, основною метою якого, згідно бусідо, було вироблення характеру; розвиток же розуму, дару слова і розсудливості кодекс честі вважав другорядними елементами.

Мораль стану самураїв служила тільки стану даного класу, вона була дійсна тільки в середовищі військово-служивого дворянства і не поширювалася на відносини буси з нижчими верствами, що знаходилися поза законами самурайської моралі. Аналіз відносин між самураями і нижчими соціальними шарами феодальної спільності Японії - селянами, ремісниками, паріями і ін. Показує, що моральні принципи бусідо були рівнозначними для пануючого класу і простолюду. Якщо скромність пропонувала самураю поводитися з паном підкреслено чемно і скромно, бути терплячим, то у відносинах з простолюдином буси, навпаки, тримався гордовито і зарозуміло. Тут ні про яку ввічливість не могло бути й мови. Самовладання, що наказувало воїну необхідність досконало володіти собою, також було неприйнятно щодо самурая до простолюду. Воїн анітрошки не намагався себе стримувати, якщо мав справу з селянином або городянином. Будь-яка образа честі і гідності буси (навіть якщо йому це тільки здалося) або зневажливе ставлення до офіційним становищем воїна дозволяло негайно пустити в хід зброю, незважаючи на те що бусідо вчило вдаватися до меча тільки в разі крайньої необхідності і весь час пам'ятати про почуття відповідальності за зброю. Проте випадки безладного вживання в справу меча дуже часто приводили в феодальні часи до численних убивств мирного населення самураями. Те ж можна сказати і про виховання прихильності, що займала в самурайської моралі одне з важливих місць. Воїни-професіонали, які звикли до жорстокості, були далекі від милосердя, співчуття, почуття жалості і симпатії до людей. [49,с.226]

Життя ворога, в очах самурая, не варта ламаного гроша, тому в запалі бою і мови не могло бути про пощаду і співчутті. Помилувати переможеного можна було лише з тактичних міркувань або в розрахунку на багатий викуп. Кожне нове вбивство на полі брані повинне було стимулювати особисту хоробрість самурая - таким чином, ворог здобував властивості якогось пасивного стимулу відваги. Звідси бере початок і людожерські звичай кімо-торі. За синтоїським повір'ями, джерелом сміливості в тілі людини служить печінка (кімо). Вважалося, що, з'ївши сиру печінку поваленого супротивника, одержуєш новий заряд сміливості. Найбільш кровожерливі самураї розсікали ворога надвоє від лівого плеча до правого боку прийомом кеса-гірі ( "чернечий плащ") і тут же, вихопивши з живого тіла тріпоче печінка, пожирали її.

Практичним шляхом до здійснення "боргу подяки" для самурая було проходження п'яти класичним "постійності": гуманності, справедливості, мудрості і правдивості. Всі ці доброчесні властивості, як відомо, по конфуціанському канону, покликані були регламентувати норми найважливіших відносин (го рін): між паном і слугою, батьком і сином, чоловіком і дружиною, старшим і молодшим і між друзями. [51,с.271]