22.Історія формування ііі відміни іменників.

Н. і З.в. імен. цієї відміни в сулм успадкували фонетично змінене нульове закінчення, характерне для імен. з основою на –і коротке(мідь, мазь,сіль, тінь, вісь ).Цю флексію набули й поодинокі слова з основою на пригол.(любов,подорож ). Виняток складає імен. мати, що зберіг давнє морфемне оформлення. У давньоукр. мові до цього відмінюваного типу належ. імен. жін.р. і нечисленна група імен. чол..р.(гость,тьсть), що перейшла до складу ІІ відміни.

1.Флексія – і у Р.,Д.,М. в. є результатом впливу аналогії І відміни.

2.У закінч. О.в. імен. з основою на -і,-ью,-ию після занепаду зредукованих відб. асиміляція j до попередніх м’яких пригол.(крім губних на р) - утвор.

подовжені пригол.:піччю,сіллю.

3.Закінч. – е у Кл.в. з'явл. за аналогією до імен. –а довге,–jа довге.

4.Закінч. імен. Н.,Зн. в. –і сформ. Піл впливом І відміни.

5.Закінч. –ів імен. мати виникло під впливом ім.. чол..р.

6.Флексії –ам,-ям,-ах,-ях у Д.,О.,М. в. сформ. під впливом І відм.

23. Історія формування IV відміни іменників.

Четверта відміна об’єднала іменники с.р. на *-n та на *-t: імя, вимя, теля, дитя.

Закономірності:

1. Форми Р.в. утв. закономірно або під впливом типу відмінювання на і-короткий.

2. Д.в. і М.в. одн. мають закінчення -і, що сформувалося під впливом І відміни.

3. Закінчення О.в. одн. -ем виникло закономірно.

4. Флексія -ям в О.в. з’явилася під впливом ім. с.р. ІІ відміни.

5. Д.в., О.в., М.в. мн. виникли під впливом форм І відміни.

24. Роль аналогії.

Більшість змін форм слова обумовлена взаємовпливами граматичних форм. Явища взаємовпливу називають граматичною аналогією. Розрізняють внутрішню й зовнішню аналогії. Внутрішня аналогія відбувається в межах системи флективних змін однієї парадигми і не поширюється на іншу. Так, в іменниках кров, любов форма називного відмінка однини виникла замість старих форм кры, любы внаслідок впливу знахідного відмінка однини цих іменників (д. укр. кръвъ— укр. кров, д.укр. любъвъ— укр. любов). Вплив однієї граматичної форми на іншу можливийтому, що форми слів асоціюються з формами інших сліва бо іншою формою цього самого слова на підставі певної близькості між ними. Активніше впливала на утворення сучасних укр. парадигм зовнішня аналогія, що відбувається між аналогічними за своєю функцією граматичними формами різних слів, які належать до різних типів словозміни в межах одного граматичного класу слів. Так, під впливом іменників давніх у-коротких основ в у.м. в давальному відмінку однини в іменниках чоловічого і частково середнього родів поширилася флексія ові (пор. д.укр.брату— укр. братові, д.укр. коню — укр.коневі).Інколи внутрішня і зовнішня аналогії поєднуються. Так, форми місцевого відмінка однини іменників чол.р. роду на ові виникли за аналогією до форм давального відмінка цих самих іменників, які, у своючергу, усталилися в українській мові внаслідок аналогії до іменників П основ (зовнішня аналогія) (пор. д.укр Μ.в. брать — Д. в. брату). Із часом у давальному відмінку поширилася флексія ові:братові (вона зафіксована в найдавніших пам'ятках, писаних на Півдні Давньої Русі, наприклад в Остромировому євангелії 1056—1057 —Авраамови, Ізборнику Святослава 1073 — Пе󰀭трови, Моисеевы). Приблизно з XII ст. в місцевому відмінку однини спочатку в іменниках чоловічого роду назв істот, згодом і неістот почала функціонувати флек󰀭сія давального відмінка ови, еви. Так, у «Слові про Ігорів похід» наявні форми по Дунаевы, в Іпатіївськомусписку — по ручаевы,по луговы, по ледовы.

25. ПОНЯТТЯ ПРО ЗАЙМЕННИК. Займенник — самостійна змінна частина мови, що вказує на предмети, особи, ознаки, кількість, але не називає їх. У процесі свого становлення займенник як окремий лексико-граматичний клас слів зазнав значних змін, які виявлялися у змішуванні займенників різних значеннєвих груп між собою, втраті старих займенників і окремих їхніх форм, виникненні нових слів. Важлива роль займенників і у формуванні морфологічних ознак частин мови, витворенні певних їхніх форм. Писемні пам'ятки східнослов'янських мов засвідчують шляхи виникнення повних прикметників, системи флексій яких є насправді системою відмінювання старих вказівних займенників и, й+юс малий, ч. З їх допомогою утворювалися й повні форми дієприкметників, порядкових числівників і займенників. Від найдавніших часів серед займенників за морфологічними показниками виділяли особові й не особові займ. Хоча двоїна була рано втрачена українською мовою,займенники в+(ять) (ми обоє) та ва (ви обоє) фіксували десь до XIV ст. їхні залишки є у верхньої і нижньолужицьких та кашубській мовах.Поява предметно-особових займенників обумовленатим, що в двочленній системі вказівності, яка прийшлана зміну тричленній, займенники

онъ, она, оно виявилися зайвими, унаслідок чого вони почали виконувати інші функції. Зневиразнилися в називному відмінку йанафористичні займенники и, я, є, які стали використовувати в членних прикметниках, займенниках, дієприкметниках та порядковихчислівниках. Отже, займенникова система української мови — логічне продовження займенникової системи праслов'янської мови: усі займенники сучасної українськоїмови — це слова спільних індоєвропейських коренів.Значна частина давніх займенників зникла в процесі історичного становлення української мови, деякі — втратили старі значення й набули нових; з'явилися нові займенники.  У відмінюванні займенників характерними ознаками були втрата двоїни, граматичної категорії роду вмножині, відмирання паралельних форм в одних відмінках (напр., 3. в.) і поява нових паралелей у місцево󰀭му відмінку чоловічого і середнього роду.