19. Принципи ім словозміни .Типи іменникових основ

Система іменникового відмінювання в праіндоєвропейській мові грунтується на розподілі іменників за типами основ. Іменник являв собою трикомпонентну єдність: -коренева морфема-показник основи-флексія. Суфікс основи(детермінатив) слугував показником належності слова до певного класу. За особливостями детермінатива розрізнялися основи на голосний і основи на приголосний. Серед основ на голосний виділялись іменники з детермінативами *ã/jã, *ǒ/jŏ, *ŭ, *ū, * ĭ:

*ã/jã - іменники чол. І жін. роду, спільного роду, які мають закінчення -а, -йа, рідше -і (графічно и): рука, нога, слуга, душа, земля, княгини, судии;

*ǒ/jŏ - іменники чол., сер. роду. У Н.в. Одн. Іменики чол.р закінчувалися на -ъ чи -ь, а іменники сер.р на о,е: братъ, чоло, вино, листъ, конь, море, ножь, олень.

*ŭ - іменники чоловічого роду з закінченням -ъ. До цього типу відмінювання беззаперечно відносять 6 іменників: сынъ, волъ, верхъ, домъ, полъ, медъ. Деякі дослідники вважають, що їх було більше.

*ū – іменники жіночого роду, що в Н.в мають закінчення -ы: кры, любы, букы, моркы

*ĭ – іменники жіночого і чоловічого роду, що в Н.в мали закінчення -ь: гость, ночь, вождь, гусь, гвоздь

Серед основ на приголосний виділялись іменники з детермінативами *r, *n, *s, *t. До *r-основ належать іменники жіночого роду матеръ і дочка, до *s-основ – імен. Сер.р., в яких при відмінюванні зявляється -с: око, вухо, чудо, небо,слово, до *t-основ- іменники сер.р на -ат, -ят, що позначали недорослих істот: теля, отроча,дитя, до *n-основ відносять іменники чол.р і сер.р, що в Н.в закінчувалися на -ы: камы, пламы, - мя: племя, время, імя, -ень: ремень, перстень, ячмень.

20. Історія формування і відміни іменників.

Тип відміни імен. жін.р.,частково чол. і спільного р., які закінч. в Н.в.,одн. на-а(-я), а в Р.в.,одн. на –и,-і(-Ї).Кістяк І відміни становлять імен. з колишніми основами на –а довге(д.рус.жена, вода, слоуга) та –jа довге(д.рус. оуноша).

Детермінатив –а довге(–jа довге) вже в мові спільнослов’янській став харак. ознакою жін.р. і відповідних прикметникових форм(dobr-a, vьdova).До складу І відміни, крім імен. з колишніми детермінативами –а довге,–jа довге, увійшли майже всі імен. з давніми основам на –u довге(свекры, тыкы, цьркы, боукы, крокы), деякі імен. з давньою основою на – i коротке(долоня, миша, пісня) та на приголосний (дъчка); імен. всіх ін.. давніх відмінк. груп замінили свої стародавні флексії і Д.,М.,О. в. множ. на флексії -амъ,-ами, -ахъ, засвоєні з основ –а довге,–jа довге.

21. Історія формування другої відміни іменників.

До другої відміни іменників належать: іменники чол.р. колишньої основи на -ǒ-, -jǒ-; іменники чол. р. колишньої основи на -ŭ-, (-ъ); іменники чол.р. колишньої основи на -ǐ- (-ь-), ; іменники чол. р. колишньої основи на пиголосний -n- (men); іменники серед.р. колишньої основи на приголосний -s-.

У формуванні відмінкових закінчень іменників однини 2 відміни виразно відчувається взаємодія між о, jо та у-короткими основами. Зокрема в Р.в чол.р поширені закінчення а, я( від о,jо основ) та у, ю (від у-короткої основи). Флексії ам, ям, ами, ями, ах, ях в Д.в, О.в, М.в множини сформувалися під впливом іменників –а,jа-довгих основ. Закінчення –ів в Р.в множини, -ові в Д.в одн. сформувалися під впливом ŭ-основ. Закінч. –ей в Р.в –аналогія до і-кор. основ. Флексія –има в Р.в мн. – це залишок двоїни. Паралельні флексії –у, -ю/ -ові, -еві в Д.в одн. – це взаємодія -ŭ і -ǒ основ.