13. Асиміляція йот.

Зміни задньоязикових приголосних перед наступним [j] у праслов’янській мові. Під впливом [j] задньоязикові приголосні, що стояли перед ним, стали пересуватися вперед, у сферу його артикуляції(яка властива палатальним приголосним). Внаслідок цього задньоязикові поступово самі палаталізувались, а далі змінювалися на шиплячі. На наступному етапі відбувалася прогресивна асиміляція шиплячими звука [j] і виникнення м’яких подовжених шиплячих. З фонологічного погляду довгі шиплячі були звуками, в яких реалізувалося по дві однакових фонеми. На остнньому етапі цього процесу шиплячі втратили свою довготу й перетворилися на звуки з однофонемним звучанням: [gj] – [g’j] – [z’j] – [z’:] – [z’]. (зміна г, к, х на ж, ч, ш).

Зміни приголосних d,t,z,s перед ј. Під впливом йота зубні приголосні змінилися на мякі шиплячі:

[zj]→[žۥ] *rĕz-ј ọ(о носовий)- р(ять)жу

[sj]→[šۥ] *nos-jo(о носовий)- ношу

Припускають, що спочатку зубні помякшилися і перетворились на шиплячі, далі- асимілювавши j, стали подовженими шиплячими, згодом довгота втратилась:

[sj]→[s´j]→[š´j]→[š´:]→[š´]. Цю зміну послідовно відбивають всі словянські мови.

Сполучення d,t + j дало неодинакові результати в різних словянських мовах. На східнословянському мовному грунті після проривного розвинувся фрикативний [žۥ] і [š´]: [tj]-[t'š'] světja-свěча, [dj]-[d'ž'] *sadj- - саджу. Проте в діалектах, що лягли в основу російської мови, африката [d'ž'] не збереглась: втратився проривний (сажа, сажу, хожу). Для української мови теж характерна різна рефлексація [dj]: [dž] ( сиджу, раджу, в діалектах: меджа, саджа) або [ž] ( межа, сажа, пряжа,), також в діалектах [dj] рефлексується як [d']: садю, ходю.

Зміни губних приголосних перед наступним [j]. Звук [j], асимілюючи попередній губний зумовив його палаталізацію, а потім і сам асимілювався ним. У зв’язку з тим, що губні піддавалися палаталізації менше, ніж інші приголосні, то разом з утратою [j] внаслідок його асиміляції після них став виникати вторинний палатальний елемент подібний до [l]. У позиції початку кореня він розвинувся далі в звичайний приголосний [l](епентичний, тобто вставний)

Сполучення губні + [j] витворилась нова сполука «губний + л’», bj= бл’ блюдо, pj=пл’ плювати, vj=вл’ ловля, mj=мл’ земля

14. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j] в укр. Мові.

На ґрунті укр. мови реалізувався фонетичний процес, що виявлявся у розподілі гол. о, е залежно від характеру гол. звука у наступному складі.

Пререхід [е] в [о] у такій позиції зумовлений асимілятивним впливом на нього наступного твердого приголосного: ч’его – ч’ого, jего – jого.

О: коли у наст. складі – голосний непереднього ряду(уподібнення за озакою ряду): йему – йому.

Е: 1)в абс. кінці слова: плече, уже, ще; 2)перед складом з голосним переднього ряду: пшеница, женити; 3)перед складом, у якому приголосний зазнає пом’якшення від j:вечеря.

Ця зміна в укр. мові зберігається незалежно від наголосу перед споконвічно твердими приголосними. Пререхід [е] в [о] після шиплячих та [j] розпочався ще до ствердіння приголосних й закінчився після занепаду зредукованих (кін. ІХ – кін.ХІ).