4. Монофтонгізація дифтонгів у праслов*янській мові.

Якщо дифтонічні сполуки виступали пред наступним гол., то монофтонгізація не відбувалась, а складники дифтонгів розподілялись між попереднім і наступним складами. Якщо ж перед наступним приголосним, а також в абсолютному кінці слова, то вони монофтонгізувалися:

і-дифтонги→гол. перед. ряду ě (ять), і.u-дифтонги→гол. u (у).

Дифтонги, що являють собою поєднання 2-ох звуків у позиції перед наст. приг. чи в кінці слова не могли зберегтися, оскільки закривали склад, бо другий компонент дифтонга не складотворчий. У такій позиції вони монофтонгізувалися.

5. Виникнення носових голосних у праслов’янській мові.

Дифтонгічні сполуки, другий компонент яких m,n, у позиції перед наступним приголосним та в кінці слова змінилися на монофтонги – утворилися носові голосні: Ѫ (он) – am,an, on, om, Ѧ(ен) – en, em. Крім того, вони розвинулися також зі звукосполучень, що утв. зі складотворчих m,n – dmti – dumti – dumti – dѪti.

Дифтонгічні сполуки голосний+ m,n у позиції перед наст. голосним збереглися як 2 самостійні звуки – seme|na – semena

6. Спрощення у групах приголосних внаслідок занепаду зредукованих у давньоукраїнській мові.

До занепаду зредукованих сполучення кількох приголосних могло бути лише на початку складу. У двозвуковому сполученні поєднувалися лише фрикативний+сонорний, проривний+сонорний, дзвінкий фрикативний+дзвінкий проривний, глухий фрикативний+глухий проривний: сло-во, тра-ва, гні-здо. Тризвукові сполучення приголосних в той період були такі: стр, ств, скр, скл, скв, здр: се-стра, и-скра, скво-зь.Внаслідок занепаду зредукованих утв. багато нових звукосполучень приголосних. Деякі з них виявилися важкими для вимови і тому стали спрощуватися. Як правило, спрощувалися три звукові сполучення, середнім приголосним у яких був проривний д або т, а кінцевим – сонорний н, л або африката ц: здн – зн(поздно –позно), ждн – жн(кождный – кожний), стн – сн(честный – чесный), стл – сл(стлати – слати), рдц – рц(сердце – серце), стц – сц(містце – місце). Відб. Спрощення сполучень, у яких поряд стояли два сонорних: слн – сн(сонце – сонце), рнч – нч(горнчар – гончар). Частина давньорус. говорів уратила фрикативний /г/ у звукосполученні мгл: мьгла – мла.

7. ПАЛАТАЛІЗАЦІЇ. НАСЛІДКИ В УМ

І палаталізація задньоязикових приголосних – це процес зміни твердих задньоязикових g, k, h перед голосними переднього ряду i, e, ę, ь, ě на м*які шиплячі передньоязикові приголосні ž(ж), č(ч), š(ш). Після шиплячих ě→а

g→dž→ž(ж) *gěna→gena→žena→жена

k→č(ч) h→š(ш)

Наслідки першої перехідної палаталізації збереглися і в сучасній українській мові: біг – біжиш, тяга – тяжко, нога – ніжка, книга – книжка, рука – ручка, задуха – душно.

2 пал - це перехід твердих задньоязикових g, k, х в м’які передньоязикові свистячі z'(dz'), c', s' перед голосними переднього ряду [и(і)] та [ѣ]дифтонгічного походження (з /аі/,/оі/) – (2-5ст. після зміни дифтонгів /аі/,/оі/ на /и/ та /ѣ/):noga→nodzѣ, drug→drudzи, rěkai→rѣцѣ

Наслідки в сулм: чергування |г|-|з’|:нога-нозі; /к/-/ц’/: рука-руці; /х/-/с’/: вухо-вусі.

Друга палаталізація належить до пізніших звукових явищ спільнослов’янської мови і відбувалася вже тоді, коли в спільнослов’янській мові виразно накреслювалося протиставлення східних і західних діалектів, прикладом чого є неоднакова в них зміна [х]: у схід. діалектах він розвинувся в [s’], а в західних-в [š’]. Ступінь 2 палат.(її особливості), відрізнявся від палаталізації [š’], [č’],[ ž’], на місці цих задньоязикових перед голосними переднього ряду та в сполученні приголосного з [j]. Звуки z', c', s' були ближче до напівпалаталізованих, ніж до палатальних приголосних. З другою п.п. безпосередньо пов’язані зміни у сполуках *gv, kv+ѣ. На місці цих сполук утв.: zv(gv), kv(cv): kvoit – цвѣтъ.

ІІІ палаталізація – це процес зміни твердих задньоязикових приголосних g, k, h на м*які свистячі з', ц', с' після голосних переднього ряду i, e, ę, ь, ě.

Особливістю ІІІ палаталізації є її непослідовність. В абсолютно однакових умовах зміни могли відбуватися і не відбуватися: зєркaло = зєрцало.

Найбільш послідовно зміни відбулись після гол. і, ě, ę, р۪, якщо в наступному складі не було голосних ы, ъ і не було суфікса нон.

Навідміну від І і ІІ, ІІІ палаталізація була не регресивною, а прогресивною.

Перед наступним приголосним задньоязикові g, k, h після і, ь, ę, r۪ зберігалися без змін: mьgla, vixrь – стсл. мьгла, вихрь.

Отже, наслідки І, II, III палаталізацій суттєво змі󰀭нили фонетичну систему праслов'янської мови і відоб󰀭ражаються у сучасній українській мові.