1.Предмет історичної граматики української мови.

Історична граматика української мови своїм завданням має показати шляхи розвитку й формування фонетичної та граматичної систем української мови. Мова характеризується 3-ма вимірами: часовим, просторовим та функціональним. Безпосереднім предметом вивчення історичної граматики є часовий вимір, частково просторовий. Об’єктом вивчення виступають усі ті зміни, що відбувалися в морфологічній та синтаксичній будові мови на різних етапах її розвитку.

2.Прабатьківщина слов’ян.

Українська мова належить до групи слов'янських мов індоєвропейської сім'ї. Історія мов індоєвропейської сім'ї сягає давніх часів, коли існувала т.з. індоєвропейська етнічна єдність. На основі одного з діалектів індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ-ІІ тис. до н.е. сформувалась праслов'янська мова. Припускають, що існувала балто-слов'янська мовна єдність.

Щодо походження укр. м. як однієї з слов'янських думки дослідників розійшлись. У радянському мовознавстві панівним було твердження, що українська мова вичленувалась з праслов'янської через східнословянське посередництво. Зокрема цю думку обстоював О.Шахматов, підставою слугувало те, що для всіх східних словян протягом тривалого часу спільною була писемна літературна мова (церковнословянська). Протилежний погляд – специфічні риси укр. м. почали формуватися у живому мовленні безпосередньо після розпаду прасловянської мови в 6-7 ст. н. е. (Ю,Шевельов, В. Німчук та ін.) За цією теорією укр. м. формувалася на грунті протоукраїнських племінних діалектів, які зазнавали змін.

3. ЗВС.

Зміст фонетичного закону відкритого складу полягає в тому, що звук меншого ступеня звучності займав місце ближче до початку складу, а більшого – ближче до кінця. Голосні звуки як найбільш звучні містилися в кінці складу, творячи його межу. Таким чином, всі склади внаслідок дії цього закону стали відкритими. Паралельно діяв з-н складового сингармонізму(в межах складу мали бути звуки лише наближеної артикуляції) та принцип висхідної звучності (звуки у складі розташ. За принципом від найменшої звучності до найвищої).

Наслідки дії ЗВС:

1. Переміщення приголосних на межі складу: утв. нових груп приг.(супровідні зміни – спрощення(dn, tn,dm,ps,kst – зникає проривний), вставлення між приг. нового голосного(з’яв. ъ після б,т у преф. об-, от-), вставлення нового приг.(sesra – sestra), асимілятивно-дисимілятивні зміни(vedti – ve-dti – ve-tti – ve-sti)).

2. Занепад кінцевих приголосних (найчастіше s, рідше – d,t,r,n) – sunus, domus, mater, medum.

3. Монофтонгізація дифтонгів(перед приг. та в абс. кінці слова; між голосними монофтонгізація не відбувалася – складники дифтонга розподілялися між оточуючими складами).

4. Поява носових голосних (перед наст. приг., в абс. кінці слова)

5. Поява протези(зі збігом двох сусідніх голосних утв. зіяння(гіатус), щоб це усунути на початку слова приєднувалися приголосні: v перед ы, ъ; j перед ь, i, a, e та ін. – ablko - jablko.

6. Зміни сонантів r, l, m, n: or, ol, er, el перед голосними не змінилися, а перед приголосними ъ, ь перетворювались у призвук, а сонорні набували складотворчості (zьrno – zьrno).