58.Особливості правового регулювання земельного податку. Місце земельного податку в податковій системі України

Плата за землю є невід’ємною складовою податкової системи України, як і податкових систем інших країн. Відіграючи важливу роль для наповнення місцевих бюджетів, плата за землю виконує при цьому функцію стимулювання раціонального та ефективного використання землі.

Відповідно до підпункту 14.1.147 ПК України плата за землю є складовою податку на майно, який згідно зі статтею 10 Кодексу є місцевим податком.

Статус місцевого податку означає, що місцеві ради наділені повноваженнями щодо вирішення питань стосовно відповідного платежу у межах та порядку, встановленому ПК України.

Норма підпункту 14.1.147 ПК України встановлює, що плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З наведеного вище визначення, а також зі змісту р. XIII ПК України вбачається, що у межах поняття «плата за землю» поєднується два обов’язкових платежі – земельний податок та орендна плата. Ці форми плати за землю є досить відмінними за своєю правовою природою . Розподіл форм відбувається за підставою, на якій платник користується об’єктом оподаткування – земельною ділянкою або земельною часткою (паєм), тобто за правовим титулом перебування землі у володінні суб’єкта.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є:

• власники земельних ділянок (право власності на землю яких посвідчується документами, встановленими законом – державним актом про право власності на земельну ділянку – до 1 січня 2013 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно – до 1 січня 2016 року, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – ДРРП) – з 1 січня 2016 року і до запровадження функціонування порталу надання інформації з ДРРП);

• власники земельних часток (паїв) (право може посвідчуватися сертифікатом на право на земельну частку (пай), а також іншими документами, визначеними статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)»).

• землекористувачі (враховуючи норму пункту 14.1.72 ПК України до даної категорії відносяться особи, що володіють землею на праві постійного користування).

Норми статті 270 ПК України встановлюють, що об’єктами оподаткування земельним податком є:

• земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

З урахуванням наведеної вище норми статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перебування ділянки у власності або користуванні означає, що відповідні речові права повинні бути зареєстровані відповідно до закону.

Стосовно терміну «земельна ділянка», то відповідно до статті 79 ЗК України це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуванням, з визначеними щодо неї правами.

Стаття 79¹ ЗК України встановлює, що земельна ділянка підлягає формуванню та державній реєстрації з присвоєнням їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

• земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Земельні частки (паї) є особливим об’єктом земельних правовідносин, який тимчасово запроваджувався на період реформування аграрного сектору економіки. Це не конкретно визначена земельна ділянка зі встановленими межами, а лише право власника паю отримати таку ділянку у власність у порядку, визначеному Законом України № 899 від 05.06.2003 р. «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Згідно зі статтею 271 ПК України базою оподаткування є:

• нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації.

нормативна грошова оцінка земельних ділянок– капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

• площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

.Ставки земельного податку встановлюються місцевими радами у межах, встановлених ПК України. Зокрема, відповідно до статей 274, 277 кодексу:

• ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 % від НГО, а для сільськогосподарських угідь (рілля, сінокоси, пасовища, перелоги) – не більше 1% від НГО;

• ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 % від НГО за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності);

• ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів та НГО яких не проведено, встановлюється у розмірі не більше 5 % від НГО одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами).

1 Такий собі – «податковий агент податкового агента». Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку.