Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
9-15, 31.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
173.06 Кб
Скачать

13.Збір як складова податкової системи України: поняття та види.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Ознаки:

1) при сплаті збору має місце індивідуально визначене зустрічне задоволення на користь його платника, що полягає у вчиненні юридично значимих дій.

Важливо зазначити, що в деяких випадках у зборі відсутній об'єкт оподаткування. В таких випадках сплата пов'язується не з вчиненням певних операцій або або наявність у платника майна, а у зв'язку з необхідністю вчинення державою на користь платника певної дії.

Відсутній об'єкт у ТУРИСТИЧНОМУ ЗБОРІ. В конструкції цього збору відсутня зустрічна юридично значима дія на користь платника. Держава не вчиняє таких дій. Фактично об'єктом оподаткування є послуга із проживання, а базою оподаткування є її вартість. Тому туристичний збір тяжіє до непрямого податку.

2) безсистемність надходжень до бюджету від зборів та невеликий розмір таких надходжень;

3) відсутній примусовий характер платежу. Платник збору вступає у правовідносини добровільно, таким чином, застосування до платника збору будь-яких санкцій є неможливим. Негативні наслідки для платника – відмова держави вчиняти на його корист певні дії.

Види зборів.

1. Залежно від рівня бюджету, до якого надходять кошти:

  • загальнодержавні збори (ст. 9 ПКУ відсутні)

  • місцеві збори (туристичний збір + збір за місця паркування транспортних самобів)

2. За суб'єктом сплати:

  • з юридичних осіб

  • з фізичних осіб

3. Також окремо можна виділити адміністративні збори.

Вони існують поза системою податків і встановлюються ЗУ "Про адміністративні послуги". Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) зараховується до державного або відповідного місцевого бюджету, крім випадків, встановлених законом.

Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) вноситься суб’єктом звернення одноразово за весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративних послуг, необхідних для отримання адміністративної послуги.

Особлисітю адміністративних зборів в порівнянні із зборами податкового характеру є те, що адміністративний збір сплачується одноразово за весь комплекс дій та рішень, а податкові збори, в свою чергу, можуть сплачуватись з певною періодичністю.

Сплата адміністративнихє зборів пов'язана із здійсненням владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг. Платник, сплачуючи збір, фактично оплачує результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адмін послуг, натомість обов'язок зі сплати податкового збору виникає не внаслідок надання певної послуги, а у зв'язку з певним юридичним фактом.

Судовий збір є адміністративним збором.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Дискусія з приводу віднесення мита до збору, а не податку.

Ми не схильні розділяти думку дослідників, що кваліфікують ввізне та вивізне мито (таможенную пошлину (рос)), як непрямий податок. Безперечно, мито займає своє особливе, окреме місце в системі обов’язкових платежів. На нашу думку, мито є різновидом збору.

І.І.Янжул, зазначав, що мито є різновидом непрямих податків, що справляється з різноманітних товарів при їх переміщенні або транспортуванні.

В.О.Лєбєдев також відносив ввізне мито до податку на споживання, обґрунтовуючи свою думку тим, що зазначений платіж лягає на споживача відповідного товару, який потім сплачує його вартість.

Подальший розвиток системи оподаткування довів, що ввізне та вивізне мито, які залишилися у вжитку до сьогодні, не є непрямими податками, зважаючи на їх економічну та юридичну природу. Вони не є податками на споживання, оскільки юридичний платник податку не має юридичної можливості перекласти податок на споживача. Мито справляється з особи, що ввозить товар на митну територію держави незалежно від статусу особи та подальшого використання або не використання нею товару у її господарській діяльності, тобто за сутністю своєю не є податком на споживання. Мито лягає як на виробника, так і на споживача не роблячи жодної різниці між ними та не передбачаючи жодного правового механізму для подальшого перекладення платежу на споживача.

Не відносить до податків ввізне мито також і М.П.Кучерявенко, визначаючи його, на відміну від податку, умовним платежем. У своїй фундаментальній праці Курс податкового права, він пише що «необхідно виходити що зміст податку пов’язується з такими його рисами, як нецільовий та безумовний платіж. В той же час сплата ввізного мита пов’язується з такою умовою, як перетин митного кордону».

Державне мито, як і мито, що справляється при перетині митного кордону, попри деяку схожість з непрямим оподаткуванням є різновидом збору, що відповідає всім його істотним ознакам. Так, воно характеризується такими ознаками:

- індивідуально визначене зустрічне задоволення на користь його платника, що полягає в тому числі у вчиненні юридично значимих дій. З самого початку в його основу було покладене зустрічне задоволення, що полягало у дозволі на безперешкодне перевезення товару;

- відмінні від податку механізми реалізації примусового характеру платежу. Платник мита вступає у відповідні відносини добровільно, оскільки сам звертається за тим, що - мито сплачується за певної обставини – у зв’язку з наданням послуги (вчинення дії) на користь платника;

- за періодичністю – мито сплачується не системно, залежно від потреби платник;

- за порядком справляння – порядок справляння ввізного мита регулюється, не Податковим кодексом, а Митним кодексом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]